Страшні уроки Голодомору – незасвоєні. Чим це загрожує Україні

Промосковськими силами ведеться тиха робота з кожним окремим архієреєм УПЦ МП із застосуванням підкупу

06/07/2022 AA 0

Промосковськими силами ведеться тиха робота з кожним окремим архієреєм, із застосуванням матеріальних чинників, щоб сформувати промосковську більшість. Про це йдеться в аналітичному матеріалі Духовного Фронту України. Цей сценарій напрацьований ще наприкінці […]

Фото:  © Василь Артюшенко, ZN.UA

Навіщо фальсифікують дані про кількість жертв штучного голоду 1932–1933 років. На жаль, для частини українців та її політичних еліт, навіть на восьмому році війни з Росією, цінність власної незалежної держави все ще лишається не такою очевидною.

Напередодні цьогорічних роковин Голодомору українську наукову спільноту сколихнув скандал. Приводом послужили оприлюднені на Міжнародному форумі «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо» 7 вересня 2021 року висновки, в яких стверджувалося, що жертвами Голодомору стало 10,5 мільйона українців. Докладне «обґрунтування» такої кількості загиблих було представлене у презентованій на цьому ж форумі книзі «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань». Видання підготували працівники Музею Голодомору, зазначає  ZN.UA.

На цю тему: Голодомор: как убивали украинцев

Все б нічого, дискусії щодо кількості втрат населення внаслідок Голодомору точаться давно. Наразі науково обґрунтованою залишається кількість 4,5 мільйона осіб: втрати через надсмертність — 3,9 мільйона і втрати ненародженими — 0,6 мільйона. Стільки жертв обрахували науковці Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.Птухи і визнали провідні міжнародні експерти. Однак керівництво Музею Голодомору почало наполегливо рекомендувати просувати в публічній і науковій сферах 10,5 мільйона загальних втрат українців від Голодомору.

А проте докладний аналіз аргументів, викладених у вище зазначеній книзі, засвідчив, що йдеться про фальсифікацію історичних фактів з метою штучно збільшити кількість втрат України від Голодомору.

Чим загрожує Україні просування сфальсифікованої кількості втрат? І які ще не вивчені уроки Голодомору загрожують Україні?

28 листопада 2006 року Верховна рада України прийняла Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», який визначив його як акт геноциду українського народу. Тоді ж українська дипломатія взяла курс на визнання ООН факту геноциду українців.

На сьогодні Голодомор як геноцид визнали 16 країн, у тому числі США, Канада, Польща, Угорщина, Грузія, балтійські країни та інші.

Головним опонентом України в цьому питанні залишається Росія, яка послуговується аргументом загальносоюзного голоду. Здається, відповідь на питання, чому Російська Федерація проти визнання Голодомору геноцидом, очевидна. Та все ж не завадить трохи зануритися в історію про те, як і коли заговорили про геноцид українців.

У 1953 році в Нью-Йорку, на 20-ті роковини Голодомору, автор терміна «геноцид» Рафаель Лемкін виголосив свою відому промову «Радянський геноцид в Україні». У вступній частині він зазначив: «Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самої суті совєтизму». Совєтизм, у розумінні Лемкіна, був синонімом російської експансії та імперіалізму. 

Видатний правник відзначав послідовність імперської політики Кремля щодо України, витоки якої «мали достатній прецедент у діях царської Росії», а головна мета — русифікація українців шляхом усунення вибраних частин українського суспільства: інтелігенції, духівництва і селянства. Якщо інтелігенція та духівництво уособлювали «розум» і «душу» українського народу, то селянство виступало «духовним тілом», що є носієм національної традиції та культури.

Знищення інтелігенції та духівництва відбувалося кількома хвилями упродовж 1920-х років і сягнуло апогею у 1930–33 роках. Українську еліту заарештовували, вбивали, депортували. Але проти селянства радянський режим застосував найстрашнішу зброю винищення — виморювання голодом.

Українське селянство чинило запеклий опір колективізації. Власне, українці були не єдиними, хто не хотів іти в колгоспи, але в жодній іншій радянській республіці боротьба не набула такого великого розмаху. У 1930 році Державне політичне управління (ДПУ) зафіксувало в УСРР понад чотири тисячі виступів, у яких було задіяно близько 1,2 мільйона осіб. Для порівняння: в цей самий період у Північно-Кавказькому краї кількість виступів становила близько 1,5 тисячі й охоплювала 227 тисяч осіб, а в Нижньо-Волзькому краї — понад одну тисячу виступів, у яких взяло участь 120 тисяч осіб. 

Сталін, який під час «громадянської війни» перебував в Україні, розумів, що може втратити бунтівну республіку, а заодно і свою політичну владу. Саме тоді й визрів план завдати «сокрушительного удара» по українському селянству.

Під час Голодомору в Україні загинуло внаслідок надсмертності 3,9 мільйона осіб. Терор голодом і колективізація знищили традиційну українську культуру. Селянство, що споконвіку було хранителем традицій, фольклору, мови і народної культури, перетворилося на злиденну сіру колгоспну масу. Сімейні реліквії, коштовності та давні ікони були виміняні на хліб у Торгзині. Цей покруч радянської новомови розшифровувався як «торгівля з іноземцями». Створений у 1930 році, згодом він відчинив свої двері радянським громадянам, які могли обміняти валюту й коштовності на дефіцитні господарські та продовольчі товари. Торгзін добре прислужилася в роки Голодомору, коли селяни понесли туди останні цінні речі, щоб обміняти їх на продукти. Українське селянство заплатили золоту ціну за життя, в буквальному сенсі слова. 

Голодомор не просто фізично винищив українців, — заодно було зруйновано традиційний сільський уклад і народну релігійну культуру, яку замінили нові секуляризовані радянські традиції. З українських сіл зникли сімейні реліквії та коштовності, давні козацькі артефакти. Колись заможне й потужне українське селянство було знищене і розтоптане. Старше покоління не мало що передати нащадкам — ані землі, ані власності, ані сімейних реліквій. Нічого, що уособлювало б собою українську автентичну культуру чи традицію. Натомість у спадок онукам лишалися радянські грамоти, медалі «Герой соціалістичної праці» та купа різного радянського мотлоху.

На цю тему: Голодомор и война крестьянства против власти в Украине в 1930-1932 годах

Терор голодом вселив в українське суспільство панічний страх. Про Голодомор мовчали, бо боялися, що сама згадка про це жахіття може накликати біду на родину. Стався розрив між поколіннями. Перервалися культурна традиція і пам’ять, усе те, що сприяє відтворенню спільноти в межах національної ідентичності. Постгеноцидне покоління було виховане вже в радянському дусі.

Власне, про це й говорив Лемкін у промові «Радянський геноцид в Україні». Фізичне винищення — це те, що лежить на поверхні, тоді як розрив традиції та знищення традиційних зв’язків усередині спільноти визначає глибинну суть геноциду. Саме руйнування механізмів відтворення культурних і родинних зв’язків призводить до остаточного духовного занепаду, втрати ціннісних та духовних орієнтирів. Це, мабуть, найстрашніше, що може статися з народом чи нацією: коли вони зі сповнених життєдайної та культурної самобутності спільнот перетворюються на манкуртів або міфічного Голема — істоту без душі.

У ст. 2 Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, зокрема, зазначено, що «під геноцидом розуміють такі дії, які чиняться з наміром знищити повністю або частково певну національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

а) вбивство членів такої групи;

б) вчинення серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;

в) навмисне створення для такої певної групи таких життєвих умов, які розраховані на повне чи часткове її фізичне знищення;

г) заходи, розраховані на припинення дітонародження в середовищі такої групи;

д) примусова передача дітей з однієї людської групи в іншу». 

Тож із цих положень очевидно, що штучне завищення кількості жертв геноциду аж ніяк не впливає на визнання Голодомору геноцидом. Натомість спроба фальсифікувати історичні факти може повністю дискредитувати зусилля України, спрямовані на визнання міжнародною спільнотою Голодомору геноцидом українського народу. Якщо українські експерти легко викрили сфальсифіковані факти, то як швидко й переконливо це зроблять російські історики, маючи у вільному доступі російські архіви? Мабуть, кращого подарунка для Путіна годі й сподіватися.

Історія доводить, що все приховане стане явним, а будь-яка фальсифікація буде викрита. Власне, історія Голодомору — саме яскравий приклад правдивості цього твердження. СРСР приховував цей злочин понад 50 років, але світ усе одно дізнався правду про Голодомор.

За 30 років незалежності українці все ще не вивчили головних уроків Голодомору. І перший з них — це відмова від радянського способу мислення, від радянської логіки, яка пропонує кількість замість якості, форму замість суті, брехню замість правди.

СРСР був імперією брехні, яка розвалилася, не витримавши правди про Голодомор, Великий терор, Другу світову, Чорнобиль та інші злочини.

А ще українцям варто пам’ятати заповіт Шевченка: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

На цю тему: Как Голодомор изменил украинцев: кражу перестали воспринимать как грех

Тільки власна держава може стати запорукою безпеки та культурного розвитку. На жаль, для частини українців та її політичних еліт, навіть на восьмому році війни з Росією, цінність власної незалежної держави все ще лишається не такою очевидною. Так само як неочевидними у 1917–21 роках були переваги Української Народної Республіки для українського селянства, яке повірило більшовицькій пропаганді.

Яна Примаченко, старша наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, учасниця громадського просвітницького проекту «Лікбез: історичний фронт»,  опубліковано у виданні ZN.UA

MIXADV

цікаве