Один із найвеличніших храмів старого міста. Петропавлівську церкву заснували як дерев’яну ще у 1770-х роках, а у 1870-му поруч звели розкішну муровану споруду за кошти мецената Г. Романченка. Ця будівля була справжнім архітектурним шедевром.
Під час буремних подій лютого 1918 року святиня опинилася на лінії вогню, перетворившись на головний оборонний редут місцевих жителів під час запеклих вуличних боїв. Проте пережити радянську епоху їй не судилося — в середині 1930-х років більшовики підірвали споруду, пустивши історичну цеглу на будматеріали. За переказами старожилів фундаментні блоки з храму пішли на побудову постамента памятника Кірову у центрі міста.
Святиня стояла в районі сучасної вулиці Євгена Маланюка, прямо навпроти міського Центру зайнятості (зараз там працює Полтавський муніципальний ринок). Храм оточував величезний Петропавлівський некрополь (територія сучасних вулиць Полтавської та Маланюка), де спочивали видатні містяни, зокрема легендарний мер Олександр Пашутін. Ймовірно там покоїлися і його попередники з родини, що теж були міськими головами. Дехто ствержував,що там же були поховані померлі діти Михайла Кутузова, який служив певний час у фортечному гарнізоні.Щодо Олександра Пашутіна, склеп разом із пам’ятником було цинічно зруйновано більшовиками у 1921 році під час перших радянських антирелігійних та антибуржуазних кампаній.
У радянські роки старовинне кладовище в середині 60-х років, просто закатали під асфальт та забудували житловими кварталами нинішньої вулиці Полтавської. Той цвинтар у місті був практично центральним. Міськи байки розповідають проте, що пропонувалося перепоховувати перед знищенням того цвинтаря родичів. Але це повна вигадка, Там були поховані в 1932 році мій дідусь, а в 1949 моя бабуся, доглядати могилки яких приходили мої родичі зі мноюмалим в кінці 50-х на початку 60-х років. Ніяких пропозицій про перепоховання не надходило… Та чи по кишені це було небагатим городянам на початку 60-х років? Крім Петропавлівського цвинтаря в ті роки нищилися Некрасівський та Знамянський цвинтарі в районі нинішньої вулиці Миру та друкарні.
Зараз, на жаль не в тому вигляді яким він був, робиться відновлення Петропавлівського храму поблизу того місця де він був раніше. Початку його відновлення робила спроби заважати УПЦ московського патріахату. бо не вони в цьому брали участь.
А через дорогу навпроти розміщений згаданий вище риночок, на місці якого був незайнятий років двадцять тому був клин землі. Умістно було б на ньому встановити памятний хрест з вибаченнями від городян за руйнацію та наругу над могилами пращурів. На цю ідею, на жаль, не звернули ніякої уваги. Але метрів за пятсот від того місця на нинішньому майдані Незалежності встановлено на колоні фігуру Яноглу-охоронцю. За певними звичаями та традиціями ці безтілесні істоти є цвинтарним атрибутом. І так сталося, що по другий бік від тої на тій же відстані був ще один зруйнований Новонекрасівський цвитнар.
Само собою так ніби символічно сталося, що Янгол-охоронець на майдані Незалежності охороняє душі померлих з двох зруйнованих безбожниками старовинних міських цвинтарів