Китай розпочав “спецоперацію на морі” на схід від Тайваню.
На перший погляд, читаючи такі заголовки, можна подумати: “ну ось, почалося захоплення острова”. Адже КНР дійсно спрямувала туди досить помітні сили.
Реальність дещо інша. Для розуміння варто поглянути на карту. Зокрема, на західну частину “Філіппінського моря”. Отже, там ми бачимо Тайвань із двома островами, що йому належать. З північного сходу — ланцюжок островів, які належать Японії, з південного сходу — острови, що належать Філіппінам. Далеко на південному сході — Гуам, який належить США.
Теоретично, питання кордону і, відповідно, меж економічних зон мало б обговорюватися трьома учасниками, або навіть чотирма чи п’ятьма (якщо враховувати Палау, яке перебуває в асоціації зі США).
Але є одне “але”. Тайвань же не держава. І користуючись такою ситуацією, Японія ініціювала переговори з Філіппінами про “делімітацію кордону”. Фактично — визначення лінії кордону між двома країнами і, відповідно, меж економічної зони. Чи брав участь Тайвань у переговорах (адже економічна зона — це важливо для острівної “держави”, життєво важливо)? Ні, Тайвань не запросили — адже це “не держава”.
І ось тут відбувається кумедне. На тлі вкрай млявої реакції Тайбея прокидається Пекін. Адже, згідно з їхнім розумінням у концепції єдиного Китаю (яку не заперечують і на острові), йдеться про кордон Китаю та межі китайської економічної зони. Одним словом, він відправляє флот у регіон, по якому збиралися провести лінію кордону Японія та Філіппіни.
Тайвань, своєю чергою, активізує патрулювання “прикордонних вод”. Що логічно для Тайбея. Обурення діями Токіо та Маніли, спроба захистити “свої” територіальні води та економічну зону сьогодні виглядала б як допомога КНР — адже цілі одні: не дати сусідам “провести кордон” без участі Китаю (тут розуміти можна як хочете — хоч Китайської Республіки, хоч КНР, хоч “єдиного Китаю”). І парадоксально, але збройні сили острова та материка були б тактичними союзниками.
З іншого боку, втручання КНР для значної частини жителів Тайваню може бути представлене як захист саме їхніх інтересів. Особливо після зняття частини проблем у роботі тайваньських рибалок із портами материкового Китаю. І, щоб зрозуміти, чи спрацювала така теза, треба стежити не за пресою США чи ЄС, а за заявами керівництва Гоміндану та Тайванської народної партії (точніше, того, що від неї залишилося). Останнє цікаво, враховуючи їхню гру в популізм та громадянський націоналізм.
У будь-якому разі ситуація в регіоні загострилася. Чи буде військове зіткнення? Сумніваюся. Воно не потрібне жодній зі сторін. Але спроба кожного учасника “захистити свої інтереси” широко висвітлюватиметься в національній пресі. У Філіппінському морі ж “сіра зона” залишиться щонайменше до виборів у Законодавчий Юань на початку 2028 року. Як і патрулювання кораблів КНР у цій зоні”.