Напевно, кожна людина, яка по-справжньому любить своє місто, хоча б раз ловила себе на думці, що хочеться бачити його чистим, охайним і доглянутим не лише у дні свят, не лише перед важливими подіями чи приїздом гостей, а просто щодня — таким, у якому приємно жити, ходити вулицями, дихати на повні груди і не відчувати постійного роздратування від пилу, бур’янів та занедбаності.
Боляче спостерігати, як Новоукраїнка протягом багатьох років повільно, але дуже впевнено заростає байдужістю, яка вже настільки злилася з міським пейзажем, що дехто, здається, давно почав сприймати хащі бур’янів і пилові хмари як елементи місцевого колориту.
І найцікавіше у цій історії навіть не те, що проблема існує роками, а те, що у XXI столітті людство вже придумало таку дивовижну річ, як сучасна прибиральна техніка. Так-так, існують машини, які можуть мити дороги, прибирати пил і змітати той самий бруд та пісок, який утворився з неприбраного підсипкового матеріалу, що досі лежить на узбіччях ще з зими, і значно полегшувати роботу комунальників. Але у нас ця техніка, схоже, живе якимось особливим життям: або стоїть десь у режимі музейного експоната, або загадково виходить із ладу невдовзі після придбання, ніби має алергію на новоукраїнські дороги.
І найбільший абсурд у тому, що частину цієї роботи давно можна було б робити значно швидше й ефективніше. Та ж дорожня щітка могла б допомагати прибирати набагато більше і швидше вулиць і площ, а не лише кілька «парадних» маршрутів у центрі міста, створюючи хоча б елементарне відчуття системного прибирання, а не вічної боротьби людей із пилом та піском вручну.
Натомість жіночки з ЖКП, які й без того тягнуть на собі величезний обсяг роботи, могли б у цей час займатися тим, що справді робить місто доглянутим і затишним — приводити до ладу клумби, висаджувати квіти, доглядати зелені зони, а не спостерігати, як замість квітів там дедалі впевненіше розростаються бур’яни, які, схоже, у нашій громаді вже почуваються комфортніше за культурні рослини. Бо іноді складається враження, що бур’яни у нас мають більше стабільності та перспектив розвитку, ніж благоустрій.
Особливо зворушує те, що порядок у місті найчастіше концентрується у стратегічно важливих місцях — там, де його гарантовано побачать люди. Біля ЦНАПу, банків, міської ради, податкової та інших установ, де щодня проходять сотні мешканців. Бо центр міста у нас, схоже, виконує роль великої декорації: головне, щоб картинка виглядала пристойно.
А далі — вже як пощастить. Решта районів, мабуть, мають триматися на ентузіазмі мешканців і силі весняного вітру.
Але ж місто ж не закінчується центральною вулицею, і за межами цього «показового благоустрою» так само живуть люди, які теж сплачують податки, теж хочуть ходити чистими вулицями і теж мають право не дихати пилом після кожної проїжджаючої машини.
І знаєте, що найбільше болить? Те, що люди вже настільки звикли до цього безладу, що перестають вірити, ніби може бути інакше. Наче чисті узбіччя, прибрані вулиці й працююча техніка — це якась розкіш рівня Дубаю, а не звичайна норма для міста, у якому люди платять податки й хочуть жити по-людськи.
І, мабуть, саме ця звичка до занедбаності є найнебезпечнішою, бо коли люди перестають очікувати кращого — владі вже й не треба особливо старатися. Саме тому так хочеться, щоб до Новоукраїнки нарешті ставилися не як до декорації для фото, красивих звітів і показового благоустрою в центрі, а як до живого дому для тисяч людей, які заслуговують на повагу не у святкових промовах, а у звичайному щоденному комфорті.
Бо можливість щось змінити дуже часто починається не з мільйонних бюджетів, а з простого бажання бути справжнім господарем свого міста.
P.S. Світлини тих самих клумб, про які йдеться, додаю до посту. І, на жаль, вони говорять самі за себе.\
Максим Буцалюк