Кліматичний саміт у Глазго COP26: що це, чому важливо й чого від нього очікувати

Історія острову Зміїний на якому немає змій

03/07/2022 AA 0

“Русский воєнний корабль, іди нах*й!” – фраза, промовлена українським прикордонником з чорноморського острова Зміїний, стала легендарною з першого дня повномасштабного російського нападу на Україну. Атака […]

Земля - графіка

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES/BBC

У Глазго починається щорічний кліматичний саміт COP26, від якого – у прямому сенсі – залежить доля світу.

Чому цей саміт такий важливий, що саме стоїть на кону й що буде, якщо домовитися не вдасться?

короткая линейка

Чому змінюється клімат?

З початком промислової революції та масового виробництва (приблизно у середині XIX століття) на Землі почали різко зростати викиди промислових газів. Вони є побічним продуктом при виробництві практично всього – від тепла та електрики, якими ми опалюємо та освітлюємо будівлі, до сільськогосподарських продуктів, які ми щодня вживаємо в їжу.

Багато з цих газів мають так званий парниковий (тобто тепличний) ефект. Теплиця, як ми знаємо, пропускає сонячне проміння, яке нагріває землю, а потім не дає цьому теплу випаровуватися, замикаючи його у своїх прозорих стінах.

Розчинені в атмосфері парникові гази роблять те саме, тільки в масштабах всієї планети. Метан, вуглекислий газ (він же СО2), водяна пара та інші промислові викиди накопичують тепло, що походить від нагрітої сонцем землі, і “не відпускають його”, повільно, але напевно підсмажуючи нас із вами внаслідок підвищення середніх температур на всій планеті.

І наскільки вже потеплішало?

Майже безперервне зростання викидів протягом півтора століття призвело до того, що температура на Землі вже підвищилася у середньому приблизно на 1,1 градуса за Цельсієм.

Здавалося б, та й що такого? Лише 1 градус – дрібниці які!

Проте насправді все дуже серйозно, з двох причин. По-перше, вода, як і раніше, тане за температури 0 градусів (а морська — навіть трохи нижче, майже за мінус 2).

Графіка

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES/BBC

А це означає, що у північних і гірських районах, які більшу частину року вкриті снігом і льодом або взагалі стоять на вічній мерзлоті, навіть ці 1-1,5 “зайвих” градусів можуть бути критичними.

Тала вода прямує вниз, у долини — і зрештою опиняється у Світовому океані, що неминуче підвищує його рівень, затоплюючи прибережні території.

По-друге, 1,1 градуса – це умовна “середня температура в лікарні”. Насправді ж потепління відбувається дуже нерівномірно: якісь ділянки планети нагріваються швидше, якісь повільніше.

Якщо планета нагрівається, чому у нас так холодно

Моделювати кліматичні процеси неймовірно складно, оскільки в них бере участь безліч різноманітних чинників. Як уже зазначалося, планета нагрівається вкрай нерівномірно, тож тимчасово десь може дуже похолодати (як це сталося, наприклад, взимку 2018-2019 років) – через порушення звичної циркуляції атмосфери.

Одна з головних причин полягає в тому, що Арктика теплішає набагато швидше, ніж інші регіони, тому що сніг і льодовики, що тануть, оголюють темніші ділянки землі й поверхню океану. Отже, ті починають вбирати ще більше сонячних променів і нагріваються дедалі сильніше. Процес пришвидшується.

Через це різниця температур між полярними та помірними широтами скорочується, порушуючи багатовіковий баланс. Повітряні та морські течії збиваються з ритму і змінюють напрямок, що неминуче відбивається на погоді.

Тому, хоч би як парадоксально це звучало, одним із наслідків глобального потепління можуть бути дуже суворі, аномально холодні зими.

Чим нам це загрожує? Якою великою може бути очікувана катастрофа?

За останні кілька десятиліть повені, зсуви, урагани, затяжні періоди виснажливої спеки та інші погодні неприємності почастішали майже вдвічі.

Графіка

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES/BBC

Якщо цей процес триватиме, під загрозою опиниться виживання людства загалом, тому що останні кілька тисяч років наші пращури жили у комфортних умовах своєрідної “кліматичної ніші”, де середньорічна температура не перевищує 13-15 градусів.

Вчені попереджають: вже найближчими десятиліттями екстремальні погодні явища, спричинені змінами клімату, загрожують перетворити значну частину суходолу на випалену пустелю й знищити цю нішу – а може, й зовсім зробити нашу планету непридатною для життя.

Тому вибору – знижувати чи не знижувати викиди – у нас, за великим рахунком, немає. Питання лише у тому, як швидко це вдасться зробити.

Часу залишилося дуже мало: побудовані вченими кліматичні моделі показують, що так звану “точку неповернення”, коли більшість змін, що відбулися, стануть незворотними, ми можемо минути вже до 2030 року.

Чому так складно знайти вихід із кризи?

Правильних відповідей на це питання дуже багато, але насамперед важливими є два основні моменти.

По-перше, широко поширена думка, що справжні причини глобального потепління досі невідомі й вчені не мають достатньо доказів, щоб побудувати причинно-наслідковий зв’язок між промисловими викидами й мінливим кліматом.

Це дуже поширена помилка. Довго наука справді утримувалась від однозначних висновків щодо причин глобального потепління.

Графіка

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES/BBC

Однак опублікована у серпні доповідь міжнародної експертної групи IPCC містить однозначний висновок: без урахування діяльності людини такі різкі зміни клімату просто неможливі.

Сукупний внесок усіх природних факторів разом узятих у глобальне потепління становить лише близько 0,02 градуси з півтора – тобто приблизно у 30-50 разів менше, ніж показують спостереження.

А, по-друге, проблема змін клімату є глобальною – у прямому значенні слова. У теплиці під назвою Земля ми живемо разом. І жодна країна, якою б успішною і багатою вона не була, не зможе розв’язати цю проблему самотужки.

Навіть якщо наслідувати приклад Дональда Трампа і відгородитися від сусідів кам’яною стіною, вона все одно не зможе зупинити повітряні потоки. Тож шукати вихід із кризи доведеться всім разом – у тісній співпраці одне з одним.

Що таке COP26 і навіщо він потрібний?

COP (Conference of Parties), КС – це скорочення від “Конференція сторін”. Так називається щорічна зустріч на найвищому рівні, де представники 197 країн обговорюють масштабні зміни клімату і намагаються домовитися, яких умов необхідно дотримуватися – як на державному, так і на особистому рівні – щоб не допустити глобальної катастрофи.

Графіка

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES/BBC

Саміт проходить у рамках конвенції ООН про зміну клімату – міжнародного договору, підписаного майже 30 років тому всіма країнами та територіями земної кулі (практично без винятків) та спрямованого на обмеження впливу людини на клімат.

COP26 стане 26-м таким зібранням – відколи договір набув чинності 21 березня 1994 року. Цього року зустріч відбудеться у Шотландії, у місті Глазго, з 1 по 12 листопада.

Чому саме цей саміт у Глазго такий важливий?

COP26 стане першим самітом, на якому планується підсумувати, що було зроблено (а що не зроблено) для виходу з кліматичної кризи з моменту підписання 2015 року головного регуляторного документа у цій галузі – Паризької кліматичної угоди.

Графіка

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES/BBC

Там загалом описана стратегія людства щодо запобігання кліматичній катастрофі, затверджена представниками 175 країн.

Всі вони беззастережно визнають, що якщо глобальне потепління продовжиться й середні температури планети зростуть на 1,5 градуса Цельсія у порівнянні з доіндустріальними показниками, то Земля мине “точку неповернення”: катастрофічні зміни клімату, що відбулися за останні кілька десятиліть, стануть незворотними.

Щоб ця (втім, як і будь-яка інша) стратегія спрацювала, її потрібно дотримуватися, і слідкує за цим якраз COP26. Саміт можна порівняти зі з’їздом делегатів з усього світу – щоб обговорити тактичні рішення та переконатися у тому, що всі учасники угоди роблять свій внесок.

Чого потребує Паризька угода?

Якщо не вдаватися у подробиці й сформулювати суть документа тезово, то країни, що підписали Паризький договір, зобов’язалися виконати такі умови:

  • знизити викиди парникових газів;
  • збільшити виробництво поновлюваної енергії;
  • робити це таким чином, щоб підвищення глобальної температури вдалося утримати “на рівні набагато нижчому” за 2°C, в ідеалі обмежити його 1,5°C; а також
  • знайти мільярди доларів, щоб допомогти біднішим країнам, що розвиваються, впоратися з наслідками змін клімату.

Тоді ж встановили, що стежити за тим, як просувається робота у цьому напрямку, і підбивати попередні підсумки країни будуть раз на п’ять років. Перший саміт COP26 мав відбутися минулого, 2020 року, але через пандемію його довелося перенести на 2021 рік.

Як допомогла чи завадила пандемія коронавірусу?

Графіка

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES/BBC

Пандемія порушила досягнуту домовленість уже хоча б тим, що саміт довелося відкласти. Однак у той же час – внаслідок того, що світ вимушено став на паузу – було повністю порушено звичний перебіг життя, і у нас з’явилася безпрецедентна можливість переосмислити процес відновлення економіки після пандемії.

Невже нам справді потрібно так часто літати літаками? Чи може робота з дому знизити викиди транспорту за годину пік? Можливо, саме час зайнятися деурбанізацією? І так далі – питань багато.

Президент США Джо Байден скасував рішення Дональда Трампа про вихід країни з Паризької угоди, і план відновлення економіки США після пандемії приділяє велику увагу питанням боротьби зі зміною клімату.

На COP26 світові лідери мають поставити нові цілі та вибудувати нову тактику для розв’язання цієї проблеми – й ці цілі мають бути дуже амбітними.

Чого лідери сподіваються досягти на саміті у Глазго?

Зустріч триватиме майже два тижні, тому що кожна країна має своє бачення з багатьох питань вирішення кризи – і в цілому планів дуже багато.

Графіка

АВТОР ФОТО,GETTY IMAGES/BBC

Багато невирішених питань залишилося з попередньої зустрічі у Мадриді. Саме мадридського саміту присвятила свій виступ в ООН шведська активістка Грета Тунберг, яка звинуватила світових лідерів у бездіяльності та заявила, що її покоління фактично позбавили майбутнього.

Втім, її слова не дуже допомогли країнам досягти згоди з багатьох суперечливих питань. Наприклад, першими зміни клімату відчувають на собі острівні держави, що розвиваються. Підвищення рівня моря повільно затоплює їхню територію, посухи та тривалі періоди спекотної погоди призводять до неврожаїв.

Напередодні саміту у Глазго понад 100 країн, що розвиваються, висунули свої вимоги:

  • багатші розвинені країни повинні виділити їм кошти на реалізацію всіх ухвалених рішень – тобто майже повністю профінансувати заходи щодо боротьби зі зміною клімату та адаптації до нього;
  • ті ж розвинені країни повинні будуть виплатити компенсацію за ту шкоду, яку вже було завдано економіці країн, що розвиваються, глобальним потеплінням;
  • переведення їхньої економіки “на зелені рейки” повинні будуть профінансувати… правильно, ті самі розвинені країни.

А тепер уявіть себе на місці лідера однієї з держав G7 чи навіть G20.

Разом зі своїми колегами ви пообіцяли до 2020 року виділити на вирішення цих питань 100 млрд доларів. Хоча зараз уже 2021 рік, а зібрано поки що лише 79 млрд. Причому переважну більшість цих грошей не виділено безоплатно, як гранти, а дано у борг – тобто їх доведеться повертати.

Фінансування боротьби зі зміною клімату в країнах стане, мабуть, найважливішою темою обговорення в Глазго.

У чому основна проблема боротьби зі зміною клімату?

Річ у тім, що викиди парникових газів практично неможливо скоротити лише рішеннями зверху. Щоби боротьба зі змінами клімату була успішною, до неї має включитися у прямому значенні слова кожен із нас – а багато хто до цього поки що явно не готовий.

Наприклад, на тлі інших країн Велика Британія виглядає дуже непогано: з 1990-х викиди парникових газів скоротилися майже вдвічі. Сталося це внаслідок того, що країна переорієнтувала свою енергетику зі шкідливого вугілля на природний газ – значно чистіше паливо – та відновлювані джерела.

Проте виробництво енергії лише один бік проблеми. Щоб повністю скоротити викиди парникових газів до нуля (а зробити це так чи інакше доведеться, інакше глобальна катастрофа просто неминуча), кожен із нас має радикально переглянути своє власне споживання.

Ми повинні припинити спати з відкритою кватиркою, “опалюючи” своїми батареями все місто, впритул зайнятися питаннями теплоізоляції свого житла, практично відмовитися від особистого транспорту і почати користуватися тільки громадським, припинити їсти стільки м’яса – а в ідеалі і зовсім перейти на вегетаріанську дієту – і так далі.

Щоб зробити все це, нам лишилося буквально кілька років – приблизно до кінця поточного десятиліття. Але поки що переконати нас цим зайнятися не надто виходить навіть у тих, хто пропонує платити за це гроші.

  • Микола Воронін
  • Кореспондент з питань науки BBC

MIXADV

цікаве