Ідоли минулого чи пам’ять нації?

Крім згаданих у попередній публікації – http://chas-time.com.ua/liudyna/de-i-z-kim-u-nas-sidiv-na-lavochtsi-stalin.html – пам’ятників вождям, після Другої світової війни з’явилося два типи вшанування воїнів-переможців. Такі пам’ятники встановлювали не лише в містах, але й у селищах і селах, на узбіччях доріг та при в’їздах до населених пунктів. Перший тип пам’ятників умовно можна назвати монументами скорботи. Всі вони схожі, і різні: матері та воїни у скорботі, стели з іменами полеглих воїнів при визволені міста чи села, назвами частин-визволителів, воїни з прапорами та у атакуючому русі.

Другий тип умовно назвемо зброєю перемоги. На постаментах стоять танки, гармати, зенітки, фронтові полуторки, самохідні гармати, катюші та літаки. Є також погруддя двічі героям Радянського Союзу. Отож, маємо погруддя Маршалу Радянського Союзу Петру Кошовому в Олександрії, генерал-майору авіації Олексію Мазуренку в Устинівці та льотчику-космонавту Леоніду Попову в Олександрії. А ще вшановано двох двічі Героїв Соціалістичної Праці: Олександра Гіталова в Камишуватому Новоукраїнського району та Леоніда Шліфера у Надлаку Новоархангельського району. Є серед земляків ще один космонавт – двічі герой, але вже Росії, і тому на його батьківщині немає і не буде бронзового погруддя.

Танки, як зброя перемоги встановлені в Олександрії, Новомиргороді, Новоукраїнці, Знам’янці, Помічній, Устинівці, Долинській та при в’їзді в Кропивницький. Гармати встановлені в Гайвороні, Суботцях, Новгородці, Добровеличківці, Кропивницькому, Бобринці, зенітка у Вільшанці, самохідна гармата в Таужному нинішнього Гайворонського району.

Є технічнічні пам’ятники мирного штибу – вантажівки, трактори, сівалки, паровози, тепловоз, вагон. Є пам’ятник першому трамваю в обласному центрі, а були ще сівалки навпроти будівлі Держархіву, які таємниче зникли з постаменту. Невже фермери поцупили?

Окремо – пам’ятники особистостям. Найбільшим і знаковим є постать Тараса Григоровича Шевченка. Вшанований наш Кобзар майже у двадцяти містах та селах області. Інші – мають одну чи дві пам’ятки. Серед них земляки Евген Маланюк, Левко Мацієвич, Василь Сухомлинський, Марко Кропивницький, Надія Тобілевич, Володимир Винниченко, брати Ельворті, Ігор Тамм, Олександр Пашутін, Олексій Єгоров, Генріх Нейгауз, Іван Карпенко-Карий та Кость Пестушко (Блакитний).

У Кропивницькому зараз кілька пам’ятників під загрозою знесення у зв’язку з декомунізацією. Наприклад, пам’ятник комсомолці навпроти ЦНТУ, міліціонерам та чекістам у сквері на вулиці Соборній, комсомольцям часів громадянської війни з датою «1921», коли нищилися українські повстанські рухи, біля автовокзалу №2.

А що в інших куточках області? В Олександрії крім погрудь двічі героїв та традиційного набору пам’ятників, є пам’ятники Василю Сухомлинському, Максиму Горькому, підпільникам.

Серед інших – герой анекдотів та громадянської Василь Іванович Чапаєв, однин екземпляр якого в селі Грузькому декомунізували та поклали в кущах поруч, як і його тезку Боженка в Бережинці. У Вільшанці, де половина населення болгари, спорудили пам’ятник Христо Ботєву.

У колишньому райцентрі Олесандрівці є пам’ятник вчительці з учнями та два пам’ятника Тарасові Шевченку, Григорію Петровському, якого, мабуть, вже декомунізували та воїнам-визволителям. У селах того району є монумент цвітненському глечику та герою Холодного Яру Пилипу Хмарі в Цвітній, Гнату Юрі та піонерам-героям у Підлісному, Горлісу-Горському в Розумівці та Хрест на місці загибелі Чорного Ворона, селянам-повстанцям у Соснівці.

Інші хвилі зведення пам’ятників та пригоди їх реставрації припали на початок доби незалежності. Про деякі з них, як пам’ятники Винниченку, Маланюку, Пестушку, Пашутіну, Стусу, Мацієвичу та іншим вже згадано. Зрозуміло, що в радянські часи вони б не постали з ідеологічних мотивів. Та й у роки незалежності люди з «руского міра» не сидять склавши руки, а бігають з ідеями встановлення пам’ятників Кутузову, Ушакову, «невідомій Єлисаветі». Згаданий адмірал Ушаков, пам’ятник якому вже робили спробу замовляти, так само, як і Кіров ніколи не був у наших краях. Після цих спроб стосовно адмірала та нашого міста народився анекдот історичного змісту. В Миколаєві на інгульській верфі на воду спустили чергове судно, і адмірал з матросами перепилися на радощах та помилково попливли по Інгулу в протилежному напрямку. Так вони і опинилися в Єлисаветграді. От і вирішив дехто на честь тієї події спорудити у обласному центрі пам’ятник адміралу Ушакову. Але натиск «русского міра» в часи гарячої, холодної та гібридної війни з північним сусідом зовсім не дає підстав ставитися до таких спроб, як до жартів.

А поки що маємо ще вулицю Ушакова, яка розділяє майже навпіл залишки фортеці, де знаходяться два меморіальних комплекси визволителям міста та жертвам нацистських репресій. Пам’ятники меморіального комплексу споруджувалися неодночасно, а у різні роки поки формувався меморіальний комплекс. Серед них є пам’ятник Герою Радянського Союзу Олексію Єгорову, який у роки війни командував чехословацькою партизанською бригадою. На честь національного героя Чехословаччини в 1965 році було засновано орден «Партизанська зірка Єгорова». Ще одне погруддя Олексію Єгорову в Кропивницькому встановлене на Новомиколаївці на подвір’ї ліцею, що носить його ім’я.

На території згаданих фортечних валів встановлене погруддя знаменитого лікаря Миколи Пирогова, який працював в шпиталі, розміщеному у залишках фортеці. А ще в Кропивницькому перед одним з нових корпусів педуніверситету, саме де був німецький військовий цвинтар, стоїть пам’ятник Олексадру Пушкіну, ім’я якого за радянських часів носив педуніверситет. А навпроти через дорогу цілий комплекс присвячений воїнам-червонозорівцям, що не повернулися з Другої світової. Військове кільце пам’ятників у цьому місці дуже щільне. На території стадіону навпроти – пам’ятний знак воїнам-спортсменам. Тема війни продовжується і далі за межами стадіону. На вулиці Шевченка один за одним розміщені пам’ятник невідомому солдату, де колись палав навіть вічний вогонь. А метрів через сто гармата на постаменті та стела з назвами військових частин, які визволяли місто. І цим пам’ятні знаки присвячені війні не обмежуються.

Така була радянська доба – щедра на спогади про війну. А все місто певний час було схоже на суцільний цвинтар німецьких та радянських поховань поруч з тимчасовими шпиталями. Поступово років за двадцять в Кропивницькому з урочистостями і без них здійснювались перепоховання радянських воїнів на фортечних валах.

Настали часи незалежності і погляд на комсомол, компартію, що розбіглася, та її вождів став іншим. Не пафосним, не героїчним, а скоріше навпаки. Настав час переоцінки ідеологічних цінностей. Багато хто від минулих уявлень не відійшов, бо ще чверть віку жив в оточенні ідолів минулого та за старої вуличної топоніміки, що, ясна річ, продовжувало тиснути на людську психіку.

Анатолій Авдєєв

http://chas-time.com.ua/liudyna/idoli-minulogo-chi-pam-yat-natsiji.html

 

 

MIXADV

цікаве