ЗА ЛЕКАЛАМИ НОВІТНЬОГО ЧАСУ

Уважно стежив за обговоренням на facebook теми встановлення чергової меморіальної дошки військовополоненим, закатованим у шталагу № 305 під час окупації міста гітлерівцями 1941-1943 років. Втручатися не хотів, бо конкретна тема давно досліджена, нічого нового у ній не знайти. Та у останньому номері ‘’Вечірньої газети’’ (25.О6.2020) читаю заголовок ‘’ЗА РАДЯНСЬКИМИ ЛЕКАЛАМИ’’ з підзаголовком ‘’або ‘’Меморіальна гігантоманія’’. Скажу – заголовок придуманий у дусі сучасної штучної (але тепер модної) оцінки минулого. Заявляю категорично (називайте мене ким завгодно ): у радянські часи виставити на громадський осуд таку ‘’пам’ятну дошку’’ ніхто б не насмілився. Тим більше, у Кропивницькому об’єктів увічнення загиблих під час окупації немало: Меморіальне кладовище у фортечних валах, пам’ятні знаки, пам’ятники на місці колишньої тюрми СД на вул. Польовій (тепер територія шкірвендиспансеру, на початку вул. Т. Шевченка, на вул. Університетській, біля друкарні.

Споконвіку відомо – еристика ніколи не народить істини. Її у даному випадку теж немає. Є звичайнісінький сучасний, невідомо кому і для чого вигаданий піар, помножений на неусвідомлене ‘’переписування’’ історії 2-ї світової війни. Не з того боку і не у тому ракурсі її переписують. Читаю перше речення тексту. ‘’Краєзнавець Василь Даценко відзначив, що з 1941 по 1943 роки в обласному центрі німецькі окупанти створили два концентраційні табори’’. Звідки такі дані? Відомо, на території області, України в цілому ніколи не було концентраційних таборів. Навіть Собіборський, у якому, за офіційними даними, закатовано і розстріляно 250 тисяч євреїв, фахівці називають винищувальним, саме село Собібор після війни передано Польщі. У нас гітлерівці створювали два види таборів для військовополонених – окремі з них шталаги (німецькі stadt (місто) та lager (табір) розташовували у містах. У Адобаші, Павлиші, Терновій балці, інших поселеннях області були звичайні табори для військовополонених. І ще. Звідки взято ‘’майже 54 тисячі військовополонених, жертв нацистського терору’’?

Проаналізуємо інші цифри, названі в ‘’Акті Державної надзвичайної комісії з розслідування злодіянь, збитків, вчинених німецько-фашистськими загарбниками у м. Кіровограді’’. Документ складений 24 квітня 1944 року, його підписали десять відповідальних працівників різних установ міста, у їх числі тодішній міський голова (голова міськвиконкому) Єлисея Бабенка, якого добре знали мешканці Кіровограда. Документ зберігається у Державному архіві Кіровоградської області, його дані використовувалися при встановленні вказаних вище пам’яток, написанні наукових праць, енциклопедичних видань. Уважно вчитаємося у текст акту. ‘’На підставі показань свідків, заяв громадян, протоколів допитів, даних розкопок і висновків судово-медичної експертизи встановлено, що у Кіровограді німецько-фашистськими загарбниками та їхніми ставлениками за час окупації закатовано та розстріляно 72.000 радянських громадян, у тому числі: а) у великій фортеці за містом близько 50 тисяч радянських військовополонених та цивільних; б) у районі першого Сахарівського мосту, в балці понад 7.500 мирних громадян; в) на території подвір’я колишньої тюрми ‘’СД’’, при педагогічному технікумі та присадибній ділянці близько 4 тисяч мирних громадян; г) на території подвір’я табору військовополонених по вул. Т. Шевченка близько 4000 військовополонених; д) на північній околиці передмістя Новоолексіївка близько 4000 мирних громадян’’. Отже, разом закатовано і розстріляно 69.500 людей – військових і цивільних.

Тепер інші цифри, взяті у архівах київських та німецьких. Станом на 1 липня 1941 року у Кіровограді проживало 100.300 осіб. Німецькі педантичні статисти зафіксували у місті станом на 1 січня 1943 року тільки 63.403 особи. Різниця складає 36.897 осіб. Куди поділися ці люди за півтора року? Уже першого дня після нападу Гітлера на СРСР, тобто 22 червня 1941 року, Президія Верховної Ради СРСР сповістила по радіо про мобілізацію до Червоної армії військово зобов’язаних віком від 23 до 36 років. Скільки людей було відправлено на фронт з Кіровограда – даних я не маю, але думаю – не один десяток тисяч. 24 червня ЦК ВКП(б) та РНК СРСР приймають постанову ‘’Про створення ради евакуації’’, яка приступила до роботи вже 26 червня. З України у тил було евакуйовано близько 3,5 мільйона осіб, 550 великих фабрик і заводів. Серед них наша ‘’Червона зірка’’, на якій на той час працювало понад 12 тисяч робітників, інженерно-технічних працівників та службовців. За Урал їх вивезли, звичайно, не усіх, але тисяч 6-8 точно (за спогадами евакуйованих). Крім того, з перших місяців окупації до середини 1942 року багато молоді добровільно вербувалися на роботу до Німеччини (насильно німці почали вивозили пізніше). Очевидно, ці мобілізовані, евакуйовані, завербовані і складають значну кількість тих 36.897 жителів міста, яких німецькі статисти не дорахувалися у січні 1943 року.

То скільки ж окупанти розстріляли? У ‘’Акті…’’ вказано: у районі Сахарівського мосту 7500, на околиці Новоолексіївки – близько 4000, разом виходить близько 12 тисяч. Були цивільні жертви і серед 50 тисяч, розстріляних ‘’у великій фортеці за містом’’. Тому на пам’ятній дошці цвинтаря у валах вказано: ‘’На цьому кладовищі захоронено біля 50 тисяч радянських людей’’. І уточнено – ‘’військовополонених і мирних жителів’’. Кількість тих і інших, звичайно ж, невідома. За розповідями свідків трагедії, з якими мені доводилося свого часу говорити, переважна більшість захоронених – місцеві жителі, розстріляні у 1941 році в оборонних окопах, викопаних ними ж незадовго до його окупації. До, речі, у німецькому тексті, наведеному Василем Даценком у ‘’ВГ’’, теж названа загальна кількість закатованих і розстріляних – ‘’72 тисячі радянських громадян’’. Хто визначив, що ‘’у штатлагу № 305 закатовано понад 50 тисяч радянських військовополонених’’. Тим більше, в ‘’Акті…’’ чітко сказано: ‘’На території подвір’я табору військовополонених (штатлагу № 305. Ю. М.) по вулиці Шевченка близько 4000 військовополонених’’. Не стикуються дані ініціаторів встановлення пам’ятної дошки ні з радянськими, ні з німецькими документами. То за чиїми лекалами виготовляли, писали текст, встановлювали пам’ятну дошку? Яке виховне, патріотичне значення вона дає? Особливо, якщо врахувати, що у ста метрах від неї давно встановлено пам’ятник загиблим у штатлагу військовополоненим.

На изображении может находиться: дерево, небо, на улице и природа
Нет описания фото.

MIXADV

цікаве