«Руській мір» в Кропивницькому: із-під тишка, як чорт з мішка

Це справжнє визнання: Провідна газета Польщі назвала Залужного першим отаманом України (фото)

15/08/2022 AA 0

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залежний став героєм та улюбленцем усіх українців. Вагу його авторитету вже починають розуміти й за кордоном. Стратегічний талант Валерія Залужного не лише […]

 Пристрасті по пам’ятникам, мабуть, головна риса сьогодення в Кропивницькому. Перед самим російським вторгненням у місті тихо прибрали пам’ятник «дівчини в кирзаках», яку затяті противники совка називали «комсомолкою», хоча явних ознак тої політичної приналежності не було. Говорили і про інші пам’ятники радянських часів, але в основному лише говорили.

 Та от настав день 24 лютого, коли в Україну вторглися нелюди-рашисти, і у переважної більшості людей почала змінюватися точка зору, в когось навіть радикально, на російську культуру, залишкову совкову і російську топоніміку вулиць та провулків, що формують наше навколишнє середовище. Перші два кроки: галас навколо погруддя «геніального пушкіна» та перші перейменування аж п’ятнадцяти вулиць та провулків.

 На часі проаналізувати і меморіальні дошки та тверезо українським поглядом подивитися на символіку міста. Герб і прапор Кропивницького треба міняти однозначно. Те що є в наявності просякнуте наскрізь і несе відголоски колоніального минулого та ідеї «русского міра», возвеличує і нав’язує  на ментальному рівні нещодавно придуману святу Єлизавету.

 З ідеєю її монументального возвеличення у місті в кінці 2018 року виступили представники «руського міра», влаштували навіть пресконференцію з цього приводу. Там було презентовано зображення майбутнього пам’ятника з двох фігур – Богородиці діви Марії та її сестри Єлизавети. Це настільки схвилювало український сегмент суспільства в місті, що його представники зробили крок у відповідь. Вони на аналогічній пресконференції заявили про встановлення в місті пам’ятника Степану Бандері…

 Представники «русского міра» і місце для свого монументника підібрали і розповіли про це. Поставити задумане скульптурне зображення перед земляними пагорбами залишками колоніальної фортеці – між готелем «Турист» та будівлею екстеатру, а нині крамницею «Копілка». Але здається, дозволу від влади на це ідеологи монумента не отримали, і вирішили модифікувати ідею та обійти чиновницькі перепони.

 Тож  фігура Єлизавети таки з’явилася практично поруч, і ні де небудь, а на даху приватної лікарні імені святого Луки. А мешканці міста спочатку побачивши фігуру почали її сприймати за святого Луку. Але через кілька днів в мережі Фейсбук представники «русского міра» зробили розлоге рекламне роз’яснення су проводивши його відповідною фотосесією. На ній зображення освячення фігури попом відповідної церкви, встановлення на даху та позування учасників та ідеологів заходу. В цій кагорті двох перших чотирирічної давнини немає, але присутня їх рука та  надихаюче дихання в потилиці їх послідовників.

 От так нишком під час запеклих боїв на території України діє «руській мір» через свою церкву та своїх симпатиків. Ніякої реакції влади наразі ще немає… Подумаєш якась фігура на даху приватної клініки…  Леніна з Кіровим зняли, а Єлизавету водрузили…  «Свято мєсто пусто нє биваєт?»

 Стосовно низки  святих Єлизавет… 22 листопада Синод ПЦУ визнав святими Йосифа (Нелюбовича-Тукальського) митрополита Київського, Галицького і всієї Руси (+1675). Днем його вшанування встановили день його упокоєння – 8 серпня (26 липня ст. ст.). Крім канонізації митрополита, Синод ПЦУ дав благословення і дозволив місцеве шанування в єпархіях на території історичної Волині та у м. Києві відомої православної діячки XVI-XVII століть, сповідниці православної віри, меценатки, фундаторки Київського Братського Богоявленського монастиря та Київської братської школи Єлизавети Василівни Гулевич, відомої також як Галшка Гулевичівна (+1642). День пам’яті праведної Єлизавети (Галшки Гулечівни) у ПЦУ щорічно вшановуватимуть в день її небесних покровителів – пророка Захарії і праведної Єлисавети, батьків святого Іоанна Хрестителя, 18 вересня (5 вересня ст.ст.).

Нам же розповідають про згадану Єлизавету, що потрапила нам з російського православ’я. До речі слід відзначити, що батьки святого Іоанна Хрестителя не були… християнами. Вони були іудеями і ними і залишились, а до лику святих в православ’ї їх колись хтось долучив через їхнього сина. Як і чому туди ще не потрапив, наприклад, пророк Мухамед невідомо?

 В російському православ’ї  є ще кілька святих Єлизавет. Серед них і донька царя Миколи ІІ. Прибрати канонізованих колись росіянами святих практично не можливо, адже церква консервативна інституція, а не політбюро ЦК КПРС, яке вносило і виносило з списків кого і коли завгодно. Але факт є фактом, що пророк Захарій і праведна Єлисавета не християни.

  І на останок цитата з статті більше ніж 20-тирічної давнини.

«Сам міф про „святість” походження колишньої назви міста з’явився тихенько і не так вже давно. Цій байці за віком трохи більше десяти років. І якщо у Вас закрадається сумнів на цей предмет, то пригадайте про те, чи можливим було за радянських часів патякати за такі речі, а не те що займатися подібною широкою пропагандою. Життя за часів тотального атеїзму подібні дії робило виключно неможливими. Що траплялося з священниками та дуже віруючими переповідати здається зовсім зайвим. Лише в останні роки горбачовської відлиги та перші роки розгулу демократії за умов створених у роки незалежності України пішли в хід подібні тези з ізуїтських розробок російських шовіністів у виконанні місцевих представників п’ятої колони. Споглядаючи на вишукану обгортку цієї брехні приспана увага „пересічного малороса” не помічає спритно запропонованої ідеологічної отрути. Ніяких доказів замасковані шовіністи для своєї байки не додають. Ні папірця, ні документика, а лише слова, слова і слова… Брехливі, облудні і нічим не підтверджені слова. Єдиною, але зовсім непереконливою ознакою „святості” помітної неозброєнним оком є назва фортеці, яку більше посилити немає чим. А ще в ті далекі роки жоден з „освоювачів краю” не спромігся здогадатися про можливі в майбутньому „святі пориви”, під прикриттям яких майже через двісті п’ятдесят років хтось почне оспівувати їх справу колонізації. Якщо замислитись, то цілком було логічним в ті часи, будуючи фортецю давати їй назву з додатком „Св”. За тією ж модою часу імена святих дали і фортечним брамам. І як це не дивно виглядає, а брамні назви викликають менше питань, ніж фортечна, бо носять суто чоловічі і незаперечні в святості імена. Назви тоді, як годилось побожним давали просто, як щось всім зрозуміле, але мислити про майбутніх байкарів нікому не спадало на думку, тому питання і залишилося „недопрацьованим”. Нові господарі чужих земель були заклопотані швидкою колонізацією, пригрібанням та загрібанням нових земель в Україні. Про відсутність подібних думок та глибину мислення стосовно сучасних шовіністів говорить той факт, що „освячуючи” назву фортеці та назву брам, не заклали храму відповідного імені, щоб допомогти комусь потім підтвердження та підсилення імені „святої” покровительки. Час був швидкоплинним, справи були „великі”, поспішали… А потім у сум’ятиці, в далекому 1777 році, даючи місту ім’я, до нього дуже „необачно” не долучили приставку „Св.”, хоча подібне не забули зробити, скажимо на терені сучасної Донеччини, у випадку з містом Святогорськом.

Йшов час, і історія разом персонами з минулих століть приготували нинішнім брехунам і пройдисвітам нові непередбачені сюрпризи. Найбільший з них підписав власноруч сам російський імператор, а підготовлений він був не однією рукою осіб, яких важко запідозрити в симпатіях до українського, на той час можливо і буржуазного, націоналізму. Цим сюрпризом для згаданних вище сучасників є царський указ про затвердження герба міста Єлізаветград 1845 року. На тому гербі замість сучасного і міфічного „СвЄ” був зображений просто і недвозначно вензель імператриці Єлізавети І, ім’я якої насправді і носило місто. Вензель, яких до речі ніколи не мали святі, один до одно такий самий, як і ті що на монетах її часів з попереднього століття. Як, питаю я Вас, тут байкарям та міфотворцям відвертітися від такого історичного доказу, що суперечить їх вигадкам. Всяка випадковість появи імператорського вензеля на гербі міста повністю відпадає.

Були, звісно, і випадки, коли імена святих давали містам, але тому були і відповідні підтвердження. Для прикладу наведу, існування в тій же Російській імперії двох міст з однією назвою – Павлівськ. У міста, яке належало до Воронезької губернії, на гербі зображений Святий Павло, а на гербі міста-тезки з Санкт-Петербузької губернії образ святого відсутній. На ньому, як і випадку з гербом Єлізаветграда, зображений теж імператорський вензель, але відповідно до назви міста імператора Павла І. З часом, що траплялося і в минулому, змінювалися і назви міст, і герби, але подібного жодного разу до 1917 року не трапилося з гербом і назвою нашого міста.

Слід звернути увагу, що за час з 1777 до 1917 року місто розросталося та розбудовувалося. Серед його новобудов було чимало храмів, але жодному не дали імені святої патронеси, про яку мешканцям міста продзизчали всі вуха. Та й зараз в угарі надання містові „святості” через історично-колоніальну назву подібне нікому на розум не спадає ( бо мабуть дорого і награбованого жалко). І це, здається невипадково, бо Господь брехню не заохочує.

Серед інших цікавих моментів, є ще один, при тому суто релігійний. Відповідь на запитання стосовно його суті відмовляється давати жоден священик, а певну їх частину, і саме ту, яка розповідає про „святе” походження історичної колоніальної назви міста, просто до люті дратує. Господь, дозволивши задавати це запитання, допомогає і шукати і підказує правдиву відповідь. В спосіб, як зміна назви міста, привернули пильну увагу і до особи святої Єлізавети. В українських церковних календарях згадується не одна, а цілих три Єлізавети, що вшановуються в різні дні та пори року. Один з священиків дуже переконував, що наше місто носить ім’я матері Іоанна Хрестителя та рідної тітки Ієсуса. Тому розшукавши з трьох осіб, які, до речі, мають різні приписи-позначки, відповідно до своїх життєвих вчинків – „великомучениця”, «праведна” та „преподобна”, звернув увагу на ту Єлізавету, яку пошановують у вересні, одного і того ж дня з пророком Захарією та святим Іоанном. Всі троє належать до однієї родини, та є матіррю, батьком та сином за ступенем родства. А от приставка „св” є лише у одного Іоанна, що має своє не лише логічне, але і достовірне пояснення. Як потрапив до ліку беззаперечних святих Іоанн, якого звуть Предтечею і Хрестителем, пояснювати зайве. Але його рідні батько та мати „на зорі” християнства були звичайними… правовірними іудеями. Саме тому „повністю” до ліку святих вони не долучені, а лише вшановуються, мабуть за „родинним” принципом, бо іновірців в інших вірах… самі розумієте. Що до цього ще додати ? По-перше в черговий раз звернути увагу на те, що святі ніколи і ні за яких обставин не мали вензелів, що за неуцтвом не врахували „творці” сучасного герба Кіровограда. По-друге на вензелі у старому гербі присутня літера „П”, яка розповідає , що Єлізавета була Петрівною, і відповідно імператрицею.

Нові прихильники колоніальної назви, що без усякого сумніву працюють „ під замовлення” на чергове поросійщення України, не будуть будувати українцям храми, бо храм на брехні великий гріх, обмежилися малими „доказами”: замовили намалювати „реконструйовану копію” зниклої ікони з образом Єлізавети та змінили вивіски з назвою міста на своїх церквах, ніби перейменування Кіровограда вже довершений факт і ми живемо в… колоніальному Єлізаветграді. Ікону малювали, звичайно, не монахи-богомази, і зрозуміла річ, без молитви та посту.»

То ж і в 2001 році, коли написана була стаття була повна ясність в питанні з назвою фортеці, міста та Єлизавети. Але двадцять років місто і містян нахабно дурили і продовжують це робити і зараз.

І ще один прикрий момент. Після встановлення на даху згаданої фігури «покровительки» місто та околиці росіяни двічі  обстріляли ракетами… Є вбиті і поранені. Чому ж  встановлена «покровителька  міста» не допомагає? Може тому що вона зовсім не покровителька, а «руській мір» в Кропивницькому: із-під тишка, як чорт з мішка робить свою чорну справу?

Анатолій Авдєєв

MIXADV

цікаве