У 2008-му НАТО сказав Україні “ні”. Давши Росії час підготуватися до війни. Що буде зараз

Це справжнє визнання: Провідна газета Польщі назвала Залужного першим отаманом України (фото)

15/08/2022 AA 0

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залежний став героєм та улюбленцем усіх українців. Вагу його авторитету вже починають розуміти й за кордоном. Стратегічний талант Валерія Залужного не лише […]

У 2008-му НАТО сказав Україні "ні". Давши Росії час підготуватися до війни. Що буде зараз

Війни в Україні можна було уникнути. Наразі ж ми переживаємо наслідки необачності та недалекоглядності геополітичних рішень лідерів деяких країн

У війні Росії проти України журналісти цілодобово ведуть боротьбу на інформаційному фронті. Наша зброя — чесна інформація.

У червні 1997 року 50 “фахівців із зовнішньої політики” (відставні військові, дипломати та науковці) підписали лист до тодішнього президента США Біла Клінтона із закликом проти розширення НАТО

В ньому містилася наступна цитата:

“Росія зараз не становить загрози для своїх західних сусідів, а нації Центральної та Східної Європи не знаходяться в небезпеці. З цієї причини та інших, наведених вище, ми вважаємо, що розширення НАТО не є ані необхідним, ані бажаним, і що цю непродуману політику можна і потрібно призупинити”.

Вже у липні того ж 1997 року в Мадриді (Іспанія) мав відбутися саміт Альянсу, на якому мали вирішити серед іншого питання його розширення. 

З того часу до НАТО приєдналися 14 країн: Польща, Чехія, Угорщина (1999-го), Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія (2004-го), Албанія, Хорватія (2009-го), Чорногорія (2017-го), Північна Македонія (2020-го).

Російський Рубікон для НАТО

Досить символічно, що 36-й саміт НАТО, який повинен буде дати відповідь на російську загрозу, на війну, яку розв’язала Російська Федерація проти України, має відбутися також в столиці Іспанії. З 28 по 30 червня 2022 року світ спостерігатиме за тим, як союз, створений свого часу у відповідь на російську загрозу, представлятиме свою нову стратегічну концепцію у відповідь на цю загрозу. 

Довідка LIGA.net. У порядку денному 36-го саміту НАТО – ухвалення нової стратегічної концепції Альянсу на наступні 10 років, зокрема розширення НАТО (найближчим часом внаслідок приєднання Швеції та Фінляндії). Війна Росії проти України буде другою головною темою саміту.

Чому я згадав про лист, яким Клінтона намагалися переконати в тому, що “Росія не несе загрози” своїм західним сусідам? Країнам, що вийшли з чергової інкарнації московської імперії. З конаючого СРСР і Варшавського блоку. 

До початку повномасштабного російського вторгнення в Україну й вже після нього, ми чули багато “голосів розуму” на заході, які намагаються переконувати, що вимоги президента РФ Володимира Путіна по обмеженню суверенітету України та країн, які увійшли до НАТО з 1997 року, мають справедливе підґрунтя. Мовляв, розширення НАТО “спровокувало росіян” на війну, воєнні злочини та геноцид українців

Але всі ці “миротворці” в 1997 і у 2022 роках залишалися короткозорими (свідомо чи ні) щодо того, яка реальна сутність російської політики щодо своїх сусідів і західного світу в цілому. 

Можливо у тому стані, в якому була Росія, вона і не становила реальної військової загрози в плані регулярних збройних сил. Окрім звісно ядерної зброї.

Але щодо подальшого приєднання країн до Альянсу, варто запитати, наприклад, думки Литви, Латвії та Естонії, які вступили в НАТО 2004 року. Чи погодилися б вони з тим, що Росія не становить для них загрози.

І повторити це запитання не тільки наприкінці 90-х років минулого століття, а у 2003 році, коли Путін проводив перше тренування перед війною проти України – провокацію з островом Тузла. І це не рахуючи дестабілізації ситуації в Криму, де в 1994 році організували “вибори президента” з “переможцем” від Блоку “Росія”.

Тобто ще до рішення про розширення НАТО в 1997 році, росіяни використовували нелінійні методи агресії проти своїх сусідів – України. Тому треба було розуміти, що думки навіть поважних на заході політиків та експертів щодо “відсутності загрози” з боку росіян в той час були помилкові. 

Наслідки необачності

Але протягом наступних майже 30 років багато хто не хотів помічати загрози, яка не лише поставала, але активно зростала та виходила у фізичний простір, не соромлячись вбивати. В Чечні, Грузії, Україні, Сирії. 

Щобільше, автори листа до Клінтона говорили про реакційні настрої серед деяких політичних сил в Росії. Але не врахували того, що стосунки із заходом – далеко не єдина причина, яка могла б призвести до їх приходу до влади. І тоді країни, які вони закликали не приймати в НАТО, умисно були б залишені під ударом цих реакціонерів.

Власне Путін і є реакціонером, який намагається відновити контроль над націями, які нарешті здобули незалежність. Тепер він хоче її в них відібрати.

У 2008 році в Бухаресті під час 20-го саміту країн-членів НАТО Україні відмовили в приєднанні до “Плану дій щодо набуття членства”, але сказали, що колись вона стане членом НАТО. 

Тут криється певний підступ або непорозуміння. 

Дехто вважає, що на спині України ексканцлерка Німеччини Ангела Меркель і компанія тоді намалювали мішень. Сказавши, що країна буде в Альянсі, але не давши відповіді на питання коли та за яких умов (власне для цього і потрібен був “План дій для набуття членства”). Росіянам дали таким чином необмежений час на спробу підкорити Україну, підготуватися до війни, якщо це не вдасться зробити нелінійними методами. 

Як ми бачимо сьогодні – не вдалося, і росіяни застосували фінальний аргумент: війна і геноцид. Україна майже півтора десятиліття пробула в сірій зоні.

Цей час у нас вкрали як ми самі в себе, коли після розпаду СРСР не спробували застрибнути в західний цивілізаційний потяг, як це зробила Польща. Так і росіяни й дехто із західних лідерів, для яких важливішими були російські енергетичні ресурси.

Чи вистачить світовим демократіям політичної волі тепер

Тепер в Європі триває найбільша війна з часів Другої світової, яка ставить екзистенційні питання не лише перед Україною, але й перед НАТО. 

Альянсу тепер варто згадати, що створений він був саме у відповідь на загрозу з боку росіян. І постає питання, що тепер робити, як діяти. 

Визнати Росію загрозою? Ну добре, а як на неї відповідати? Крім підтримки України звісно. Країни, яка несе на собі тягар протистояння з озброєними до зубів воєнними злочинцями.

Очікувано колишні високопосадовці, які працювали у структурі НАТО або на відповідних посадах у владній вертикалі США, набагато відвертіші в цьому питанні, ніж їхні чинні колеги. Вони можуть дозволити собі назвати речі своїми іменами. 

Не буду придумувати щось від себе, а лише процитую колонку Евелін Н. Фаркас – ексзаступниці помічника міністра оборони з питань Росії, України та Євразії в адміністрації 44-го президента США Барака Обами та колишньої старшої радниці Верховного головнокомандувача Об’єднаними силами НАТО. 

Текст вийшов у січні 2022 року, до початку вторгнення Росії в Україну, але тодішня ситуація і без того ставила питання щодо того, що робити з російською загрозою.

Фаркас прямо наголосила, до чого варто готуватися Вашингтону:

“Сполучені Штати повинні робити більше, ніж висувати ультиматуми щодо санкцій та економічних покарань. Лідерам США слід сформувати міжнародну коаліцію охочих готових військових сил, щоб стримувати Путіна і, якщо необхідно, готуватися до війни. Якщо Росія знову переможе, ми залишимося в кризі не лише щодо України, а й щодо майбутнього глобального порядку далеко за межами цієї країни. 

… Путін швидко рухатиметься, захопить землю, консолідує свої здобутки та націлиться на наступну державу-супутник у своїй тривалій грі з відновлення всіх кордонів до 1991 року.

…Якщо світовим демократіям не вистачить політичної волі, щоб зупинити їх (росіян), міжнародний порядок, заснований на правилах, завалиться. Організація Об’єднаних Націй піде шляхом Ліги Націй. Ми повернемося до сфер глобального впливу, неприборканої військової та економічної конкуренції та, зрештою, до світової війни. 

Єдиний спосіб підтвердити міжнародне право та непорушність міжнародних кордонів і стримати Росію – це висунути наш власний ультиматум. Ми маємо не лише засудити незаконну окупацію України та Грузії Росією, але й маємо вимагати виходу з обох країн до певного терміну й організувати коаліційні сили, які готові вжити заходів для забезпечення цього”. 

Україна не готувалася до такої війни, яка триває зараз. Не готувалася так ретельно, як могла і мала б це робити. 

Україні потрібно було готуватися до війни, до вторгнення. 

НАТО теж потрібно готуватися до війни. 

Для України це був, ймовірно, єдиний спосіб її уникнути. 

Для НАТО це, ймовірно, єдиний спосіб не програти Третю світову, якщо вона вже почалася, або почнеться.

Олександр Солонько

комунікаційник, політичний аналітик

MIXADV

цікаве