Кожен п’ятий – офіцер. Про що свідчать втрати Росії у війні з Україною

Габон став найбільшим експортером авіазапчастин до Росії, – росЗМІ

29/03/2024 AA 0

Згідно з даними російської митниці, Габон несподівано став найбільшим експортером запчастин для літаків до Росії. Про це інформує Цензор.НЕТ із посиланням на The Moscow Times. У російських ЗМІ пишуть, […]

Похорон

У Росії щодня ховають військовослужбовців, що загинули в Україні. За підрахунками ВВС, 20% загиблих, про які повідомляють російські регіони, – це офіцери. Що дані про загиблих військових свідчать про стан армії, яка воює в Україні?

Востаннє міноборони Росії звітувало про втрати 25 березня, повідомивши про загибель 1351 військовослужбовця. Збройні сили України називають більшу цифру втрат – 18,3 тис. осіб.

Станом на 5 квітня в російських офіційних джерелах оприлюднили імена щонайменше 1083 загиблих російських військових.

Найчастіше про загиблих повідомляють керівники регіонів чи районів, а також місцеві ЗМІ.

Увага – командирам

217 з 1083 встановлених загиблих – це офіцери від молодшого лейтенанта до генерала. Це 20% від усіх військовослужбовців у списку підтверджених втрат російської армії, що ВВС фіксує з початку війни.

Така тенденція спостерігалася й під час першого дослідження ВВС про втрати російської армії – тоді з 557 встановлених загиблих 109 були офіцерами, тобто 19,6%.

Така висока кількість офіцерів у списках встановлених втрат ще не означає, що кожен п’ятий загиблий на полі бою росіянин був офіцером. За традицією тіла загиблих командирів у російській армії намагаються відправити додому найпершими, і про їхню смерть частіше заявляють публічно, зазначає Самуель Кренні-Еванс з Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень.Пропустити подкаст і продовжитиподкастЩо це було

Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти

Випуски

Кінець подкаст

“У минулих конфліктах російські військові приділяли більше уваги евакуації тіл загиблих офіцерів. А нижчим за званням військовим приділяли менше уваги після смерті. Але при цьому офіцери дійсно складають кістяк російських збройних сил”, – каже експерт.

Нині у списках втрат – 10 полковників (включно з одним капітаном першого рангу), 20 підполковників, 31 майор та 155 молодших офіцерів (рангом від молодшого лейтенанта до капітана).

Україна стверджує, що загинули вже сім російських генералів, але Росія підтвердила лише смерть генерал-майора Андрія Суховецького.

В арміях країн НАТО багато завдань на полі бою вирішують сержанти, капрали та інші молодші чини. У російській армії рішення аналогічного рівня можуть ухвалювати лише офіцери, що мають звання не нижче лейтенанта.

“Російські офіцери забезпечують тактичне управління та підготовку своїх взводів, рот або батальйонів. Сержанти в російській армії найчастіше керують технікою або виконують накази, тобто вони ніким не керують. Це означає, що офіцери змушені брати на себе більше функцій з управління боєм на передовій. Отже, російський офіцер має більше шансів загинути у бою, ніж офіцери багатьох інших армій”, – каже Кренні-Еванс.

Десантники без підтримки

Під час вивчення списку підтверджених у Росії втрат можна помітити ще одну тенденцію: близько 15% усіх встановлених загиблих служили у повітрянодесантних військах.

Опитані ВВС експерти відзначають, що російських десантників широко залучають до виконання тих завдань, на які, взагалі-то, можна було б послати звичайну піхоту.

Але російські воєначальники вважають за краще залучати ПДВ, оскільки ці підрозділи зазвичай значно краще підготовлені як фізично, так і морально.

Похорон
Підпис до фото,У Красноярську поховали десантника Владислава Разумова

Відносно високий рівень втрат серед десантників не дивує, зазначає Роб Лі, старший співробітник Дослідницького інституту зовнішньої політики у США.

“Підрозділи ПДВ брали участь в операціях на найскладніших ділянках фронту – у штурмі Гостомеля, боях під Києвом та на півдні України”, – додає він.

У перший день війни російська армія висадила десант в аеропорту “Антонов” у селищі Гостомель – десант очікував, що російські військові, що зайшли з Білорусі, зможуть встановити з ним зв’язок і налагодити постачання. Повною мірою це зробити не вдалося, і 31 березня – після місяця важких боїв – українські війська повернули контроль над аеропортом.

Кренні-Еванс пояснює, що Росія відносно повільно здійснювала загальновійськові операції, і підрозділи ПДВ на передовій залишалися без підтримки регулярних військ та авіації.

Надходять дані про загиблих і з інших елітних підрозділів Росії. У списку втрат, які вдалося підтвердити, – 15 спецпризначенців ГРУ (включно з п’ятьма офіцерами) та 10 спецпризначенців Росгвардії.

Серед загиблих – щонайменше три володарі “крапових беретів” (Руслан Галямов та Олег Кирилов з Татарстану, В’ячеслав Актяшев з Пермського краю) – це еліта сил спеціальних операцій Росії. Іспит на право носити краповий берет вважають одним з найскладніших військових тестів у світі.

У списку підтверджених нами втрат є люди несподіваних спеціальностей. 28 березня брянські журналісти повідомили про загибель в Україні старшого сержанта військового оркестру Олександра Карпеєва. Про те, які завдання він виконував в Україні, у публікаціях не пишуть.

Довга дорога додому

У більшості випадків, про які розповіли публічно, тіла загиблих доставляють додому за два-три тижні після їхньої смерті. Наприклад, прапорщик загону спецпризначення Росгвардії Руслан Галямов, за відкритими даними, загинув 11 березня, а поховали його 26 березня.

У деяких випадках віддати тіло землі вдається лише за місяць. 20-річного Михайла Баканова, за офіційними даними, вбили на другий день війни – 25 лютого. Доправити його тіло додому змогли лише наприкінці березня.

Похорон
Підпис до фото,Похорон заступника командувача Чорноморського флоту Андрія Палія

Такі терміни доставки тіл загиблих – загалом типові для сучасних великих конфліктів, наголошують у британському Королівському об’єднаному інституті оборонних досліджень.

“У такій ситуації, як в Україні, живі завжди матимуть пріоритет над мертвими. І зусилля завжди будуть зосереджені на тому, щоб зберегти й забезпечити тих, хто живий. Відправка тіл тих, кому вже не можна нічим допомогти, на батьківщину відходить на другий план. Ситуацію посилює і лінія фронту, що постійно змінюється. На цій стадії конфлікту обом сторонам важко убезпечити свої фланги від ворожих вторгнень”, – зазначає Кренні Еванс.

Українська влада та очевидці неодноразово стверджували, що, відступаючи, російська армія залишає тіла загиблих бійців.

Президент Володимир Зеленський казав, що Київ хоче передати тіла загиблих Росії, але Росія “спочатку відмовлялася, а потім якісь мішки нам пропонували”.

У другій половині березня голова Миколаївської ОДА Віталій Кім закликав місцевих жителів повідомляти про тіла російських військових на звільнених Україною територіях.

“Вони своїх не завжди забирають, і навесні-літом це буде наша проблема. Прохання повідомляти, де вони лежать, […] наскільки можна збирати у мішки. Тому я прошу, доведеться їх збирати й здавати в рефрижератори, відправляти їх назад, щоб їх по ДНК ідентифікували, адже ці військові теж мають матерів”.

Щонайменше трьох російських військовослужбовців вдалося упізнати лише після проведення ДНК-експертизи. 21-річний Олександр Вавілін з Нижнього Новгорода загинув ще 27 лютого, але родичам повідомили про його загибель лише 1 квітня – весь цей час тривало розслідування, стверджують місцеві ЗМІ: чекали на результати ДНК-тесту. 27-річного уродженця Забайкалля Олександра Ємцова теж упізнали лише завдяки експертизі – Ємцов загинув у згорілому БТР-і.

Армія-роботодавець

Найчастіше про загиблих в Україні повідомляли в Дагестані – там відомо про 93 похованих військових. На їхню честь називають школи і навіть перейменовують вулиці.

Про найбільшу кількість загиблих також повідомили у Бурятії (52 людини), у Волгоградській області (48), в Оренбурзькій (41) та у Північній Осетії (39).

Це не означає, що для участі в бойових діях в Україні спеціально відправляли представників певних регіонів, як припускали деякі експерти та журналісти.

“Основна частина контрактників у російській армії – це люди з периферії, це не південь, не Північний Кавказ, а саме вся периферія – середні та малі міста, селища й села”, – пояснила ВВС експертка у галузі соціально-економічного розвитку регіонів, професорка Наталія Зубаревич.

Вона зазначає, що у військо також часто йдуть люди з депресивних чи напівдепресивних регіонів. Одним з таких вважається Бурятія.

Один із загиблих вихідців з цього регіону – Михайло Гармаєв з Улан-Уде. Після закінчення школи він вступив до будівельного технікуму, але не довчився й пішов служити.

Відслуживши, Михайло повернувся до Улан-Уде і влаштувався працювати у фірму з встановлення сигналізацій. Але за кілька років чоловік повернувся у військо й підписав контракт. 6 березня під Києвом Михайло потрапив у засідку й отримав два кульові поранення. 21 березня його поховали в Улан-Уде.

Подібні сценарії – вчився, відслужив, спробував влаштуватися, але потім знову повернувся до війська – зустрічаються у біографіях багатьох інших росіян, що загинули на війні в Україні.

“Армія – це важливий роботодавець для тих територій, де заробити майже неможливо. Армія дає вам стабільну заробітну плату та забезпечення”, – наголошує Зубаревич.

Регіони Росії все ще по-різному ставляться до публікацій про загиблих.

У восьми регіонах не було жодного офіційного повідомлення про загибель військових. Але у трьох з них – Томській області, республіці Адигеї та Чукотському автономному окрузі – ВВС вдалося підтвердити повідомлення про похорон російських військових, що загинули в Україні.

До кінця березня офіційно не повідомляла про загиблих в Україні і влада Кемеровської області. Під час першого розслідування про втрати російських військових ВВС вдалося встановити імена семи мешканців Кузбасу, що загинули на цій війні.

За кілька годин після цієї публікації влада Кемеровської області, яка до цього зберігала мовчання, заявила про 13 загиблих земляків, не називаючи їх поіменно. Відтоді дані офіційно не оновлювалися. Наразі ВВС вдалося встановити імена щонайменше 18 уродженців Кемеровської області, що загинули в Україні.

“У Кемеровській області губернатор зробив ставку на схвально-переможну риторику з меншою увагою до теми ціни війни”, – зазначає політолог Михайло Виноградов.

Орден мужества
Підпис до фото,Багато загиблих російських військових отримали державні нагороди

Виноградов вважає, що Москва свідомо делегувала керівникам регіонів повідомляти про втрати у війні, яку в Росії називають “спеціальною операцією”.

“Гадаю, що є завдання надмірно не травмувати громадян сукупними цифрами втрат – тому їх дають рідко й часом розмито, – каже експерт. – З іншого боку, потік втрат порівняно великий і зовсім ховати його не хочеться. А інтерес до пошуку загальних цифр є поки що не у багатьох. Можливо, губернатори не мали чіткої команди про те, як це висвітлювати, і є відносна автономія”.

У деяких регіонах Росії відзначають випадки, коли ЗМІ, що повідомили про загибель російських військових, потім видаляли публікації.

“Збирати інформацію про загиблих військових не забороняють, але всім виданням регіону, наскільки я знаю, сказали, що поки що це не піде в ефір чи у публікації. І не кажуть, коли можна публікувати. Особисто я вважаю, що ніколи”, – сказав ВВС на умовах анонімності один з сибірських журналістів.

“Ще й пропаганда відповідна”

Труни з російськими військовими, що загинули в Україні, приходять не лише в регіони Росії, а й до країн колишнього СРСР.

25 березня в Іссик-Кульській області Киргизстану поховали Егемберді Дорбоєва.

Мер Норильська повідомив, що Дорбоєв приїхав до Красноярського краю нещодавно і мешкав там з мамою. Він мав російське громадянство і восени 2021 року його призвали до армії. Він загинув у 19 років.

У Киргизстані також поховали 26-річного Рустама Заріфуліна, який уклав контракт з армією Росії й загинув в Україні.

Тіла двох російських військових (Саїдакбара Саїдова та Рамазона Муртазоєва), що загинули в Україні, поховали в Таджикистані.

А в столиці Південної Осетії, що відкололася від Грузії, поховали російського сержанта Андрія Бакаєва, який брав участь у бойових діях.

Похорон російського військового

“Раніше вихідці з деяких пострадянських країн прагнули служити у російському війську, бо це був спосіб отримати громадянство Росії за спрощеною схемою. Наразі таких преференцій немає”, – каже правозахисниця Світлана Ганнушкіна.

Вона додає, що для деяких мігрантів армія може залишатися привабливим роботодавцем:

“З Таджикистаном, наприклад, Росія має договір про подвійне громадянство. І люди, які служили за призовом в армії Таджикистану, в Росії також офіційно вважаються такими, що відслужили, а значить, за бажання вони відразу можуть йти на контрактну службу. До нас такі люди не зверталися. Але наскільки я розумію, для тих, у кого не склалася інакше доля і якось не склалося, наприклад, з освітою, військова служба може бути привабливою. А тут ще й відповідна пропаганда”.

Як рахували втрати

У Росії щодня публікують нові імена загиблих та фото поховань. Найчастіше прізвища називають голови російських регіонів чи представники районних адміністрацій, місцеві ЗМІ та навчальні заклади, де раніше навчалися загиблі.

ВВС робила свій аналіз лише на основі повідомлень, що містять конкретну інформацію про загиблого, зокрема повне ім’я, звання та, по можливості, місце поховання.

Не враховувалися повідомлення ЗМІ з посиланням на джерела про десятки, а іноді й сотні загиблих, якщо в них не було конкретної інформації про імена та прізвища. Ми також не враховували повідомлення про загибель людей, які не є кадровими військовими Росії (тобто тих, хто служить у підрозділах самопроголошених “ДНР” та “ЛНР”, а також найманців так званої “ПВК Вагнера”).

  • Ольга Просвірова, Ольга Івшина
  • ВВС

MIXADV

цікаве