Казус Гогілашвілі

Коломойський мстить Порошенку руками Зеленського, президента чекає народний імпічмент, – Руслан Рябошапка

21/01/2022 AA 0

Колишній соратник президента Зеленського, ексгенпрокурор України Руслан Рябошапка в інтерв’ю “Телеграфу” розповів про справу Порошенка, відносини президента з Коломойським та про політичне майбутнє голови держави. […]

Долучившись до розслідування обставин діяльності  скандального заступника глави МВС Олександра Гогілашвілі, Центр журналістських розслідувань виявив дані про  його громадянство РФ, чинний російський код платника податків та “колекцію паспортів”. Через великий суспільний інтерес до цієї інформації, ми  оперативно видавали знахідки  розслідування частинами, які новинами розійшлися усіма провідними ЗМІ країни. 

Але час зібрати все до купи і нагадати владі, що суспільство не отримало відповіді на всі питання , що винесла на поверхню ця ганебна історія. Фінальну відеоверсію матеріалу  «Я достаю из широких штанин». Все про паспорти Гогілашвілі» дивіться за посиланням. А в текстовій версії, традиційно, ми розкажемо дещо більше . 

Життєпис  Олександра Гогілашвілі, попри високий пост в МВС, повний білих плям, що може свідчити про старанну підчистку даних в мережі та блокування доступу до даних у відкритих реєстрах. Причому, під час постійного мешкання як в Росії, так і в Україні.

І все ж, завдяки  журналістським розслідуванням сьогодні вже напевно можна сказати, що Гогілашвілі все ще має діючі російські паспорти – внутрішній та закордонний, а, відтак, з великою ймовірністю постійний український паспорт він отримав в обхід процедури, встановленої законом. Обов’язкова спецперевірка, що мала передувати його призначенню на посаду заступника міністра внутрішніх справ, схоже, або не проводилась взагалі, або ж була чисто формальною. Що теж є порушенням закону. 

Міграційна служба України не відповіла на запити ЦЖР щодо дотримання процедури отримання росіянином Гогілашвілі паспорта  громадянина України, яка, серед іншого,  передбачає вихід або відмову від громадянства РФ. А Міністерство внутрішніх справ проігнорувало наш запит щодо проведення спецперевірки перед призначенням Гогілашвілі та результатів дисциплінарного провадження, ініційованого міністром після оприлюднення відео з бикуванням заступника глави МВС на блокпосту в Краматорську.

Зазначимо також, що єдиним медіа, якому Олександр Гогілашвілі побажав дати інтерв’ю, стало видання Бабель. Відтак, для дотримання стандарту балансу, ми використаємо ці єдині коментарі Гогілашвілі щодо його множинного громадянства. 

У день виходу в ефір програми Питання національної безпеки з сюжетом ЦЖР, Державне бюро розслідувань  повідомило про відкриття кримінальних проваджень  за статтями ККУ про  службове підроблення при оформленні на роботу в МВС та перевищення службових повноважень. Втім, це не єдині обставини, які, на наш погляд, потребують офіційного розслідування.  

Громадянство і паспорти РФ

З офіційної біографії відомо, що Олександр Гогілашвілі народився у столиці Грузії Тбілісі 26 грудня 1973 року. Час та обставини, за яких він опинився у російському Ростові, де у 2003 році отримав гпаспорт РФ, ніде не згадуються. При цьому, згідно даних оприлюдненої в мережі копії вироку ростовського райсуду 1998 року, за яким Гогілашвілі начебто засуджено за шахрайство до п’яти років умовно, він уже мешкав у Ростові-на-Дону. Гогілашвілі в інтерв’ю виданню «Бабель» спростовує сам факт судимості.

Перший доступний нам за відкритими даними паспорт, що свідчить про набуття громадянства РФ, Гогілашвілі  отримав у Ростові-на-Дону у листопаді 2003 року (серія 6004 №531705), тобто, майже за місяць до 30-річчя. Як свідчить база Федеральної податкової служби РФ, Гогілашвілі має чинний  індивідуальний податковий номер, що “підтягується” у базі за даними паспорта громадянина РФ.

Скріншот із сайту Федеральної податкової служби РФ

Після перевірки реквізитів цього паспорта у базі недійсних документів Головного управління з питань міграції МВС Росії  ми виявили, що громадянин РФ Гогілашвілі поміняв свій паспорт на новий. Це сталось 13 червня 2012 року, а підставою для отримання нового документу називалась непридатність для використання. 

Скріншот із сайту Головного управління з питань міграції МВС Росії

Але і цей паспорт Гогілашвілі мав змінити. Законодавство Росії вимагає  заміну документа при досягненні 20 та 45 років. Олександру Гогілашвілі виповнилось 45 років 26 грудня  2018 року. І в цей час він уже перебував  в Україні, був одружений з громадянкою України Марією Левченко і мав тимчасову довідку громадянина України (про що трохи згодом).

Поза тим, навіть якщо Гогілашвілі не поміняв російський паспорт у 45 років, це не означає, що він втратив громадянство РФ – так це не працює. Він просто порушив паспортний режим і заробив адмінштраф.  

Тим більше, що закордонний паспорт громадянина Росії Гогілашвілі, як свідчить копія витягу з бази АС «Российский паспорт», наразі дійсний. Його Гогілашвілі отримав у тому таки 2012 році. 

Скріншот копії витягу з бази «Роспаспорт»

Єдине після скандалу інтерв’ю Гогілашвілі дав виданню «Бабель», причому це був його особистий вибір і на його умовах.  В цьому інтерв’ю він заперечує наявність у нього російського громадянства: 

«Я не громадянин Росії, я колишній громадянин Росії. Немає у мене російського громадянства. Я не маю ані російського паспорта, ані російського громадянства. У мене є український паспорт, український закордонний паспорт, а російського я  не маю. Це мій вибір. Моя громадянська позиція». 

Однак однієї позиції тут мало. Невігласи в Криму і на Донбасі теж спалювали у 2014 році українські паспорти, вважаючи, що це позбавить їх громадянства України. Це так не працює. Є процедури як виходу із громадянства РФ, так і набуття громадянства України. І ці процедури пов’язані. Без першого український паспорт в законний спосіб не отримати. Тож якщо Гогілашвілі так само спалив чи порвав російський паспорт, це його від обов’язків громадянина країни-агресора не звільняє і законність отримання українського паспорта не гарантує.   

Громадянство і паспорти України 

Між тим наразі ніяких доказів виходу Гогілашвілі з громадянства РФ немає. Ні він, ні МВС, ні Державна міграційна служба України, куди Центр журналістських розслідувань звертався із відповідними запитами, таких доказів нам не надали. 

Зате існує український документ, який засвідчує російське громадянство Гогілашвілі, і який і досі, якщо вірити базі Міграційної служби, дійсний. 

У доступних нам базах як паспорт Гогілашвілі “б’ється” тільки один документ. Але сервіс для перевірки дійсності документів ДМС України показує, що це не справжній паспорт, а тимчасове посвідчення громадянина України. Воно видається людині, що набула громадянство України і зобов’язалась впродовж двох років вийти з громадянства іноземного або ж подати декларацію про відмову від нього.

Скріншот сторінки сайту ДМСУ щодо тимчасового посвідчення  громадянина України,виданого громадянину РФ  О.Гогілашвілі

 У сканкопії документу, оприлюдненої блогером Сергієм Стерненком, чітко зазначено, що Гогілашвілі отримав документ, будучи громадянином РФ,  а сама  тимчасова посвідка від 2015 року продовжена. 

Гогілашвілі набув громадянство України  на підставі шлюбу з громадянкою України Марією Левченко і проживання на території країни не менше двох років. Відтак отримав тимчасове посвідчення громадянина України, видане главком Державної міграційної служби у Києві 11 листопада 2015 року. Щоб “поміняти” цю довідку у формі книжечки на повноцінний паспорт громадянина України, треба було впродовж двох років подати ДМСУ підтвердження припинення іноземного громадянства чи декларацію про відмову від нього. Ось як описує цю процедуру закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (ч. 10 статті 28): 

«Тимчасове посвідчення громадянина України здається розпоряднику Реєстру за місцем проживання заявника в Україні, а в разі постійного проживання заявника за кордоном – ЗДУ одночасно з документом, що підтверджує припинення особою іноземного громадянства, або з декларацією про відмову від іноземного громадянства, а заявнику видається довідка про реєстрацію особи громадянином України для подальшого оформлення паспорта громадянина України».

Отже, якщо Олександр Гогілашвілі отримав паспорт громадянина України, то він мав здати ДМСУ своє тимчасове посвідчення. Але в базі міграційної служби сервіс перевірки недійсних документів показує, що посвідка Гогілашвілі діюча! Ми запитали в ДМСУ – що це має означати? Однак відповідь на інформзапит так і не отримали. Варіантів версій небагато, і найвірогідніша – свій український паспорт Гогілашвілі отримував не в спосіб, передбачений законом. Примітно, що відповідаючи на питання журналістки «Бебеля» Марії Жартовської коли саме він отримав українське громадянство, Олександр Гогілашвілі вказує 2019 рік, але не може пригадати, який це був місяць! Згадати було легко – треба було тільки зазирнути в паспорт, де вказана дата його видачі. 

Сканкопія, яку оприлюднив блогер Сергій Стерненко фото: 24tv.ua

Ще одне питання, на яке немає відповіді: чи подавав він заяву на припинення громадянства РФ і коли? Щоб подати документи на вихід із громадянства РФ,  Гогілашвілі навіть не треба було їхати до Ростова – він міг просто звернутись до російського посольства в Києві. І, якщо у Росії до нього не було питань, йому б видали посвідку для подальшого оформлення припинення громадянства РФ. 

Саме так зробив журналіст Павло Казарін, який, окрім невизнаного ніким кримського аусвайсу, примудрився оформити закордонний паспорт у Москві. Йому довелось офіційно розлучатись із РФ через подачу документів у посольство Росії в Києві і  отримання його дозволу на вихід із громадянства РФ. 

Чи зробив те ж саме Олександр Гогілашвілі? Він прямо не каже. Але це точно мала встановити спецперевірка перед його призначенням на посаду. От тільки на питання журналістки «Бабеля» про це Гогілашвілі також відповідає вкрай неконкретно. Він  лише припускає, що перевірка була,  він не знайомий з її результатами та каже, що «отримав допуск», але не знає, який. 

Органам, що проводили – якщо проводили! – спецперевірку Олександра Гогілашвілі, варто було б зацікавитися не лише колекцією  паспортів РФ і України кандидата на посаду заступника глави МВС, а й його активною і дуже специфічною громадською діяльністю. А саме – чому антинаркотичні організації в РФ і Україні, в яких працював Гогілашвілі, так тісно пов’язані, що аж назви мають ідентичні чи співзвучні, а їхні представники наполегливо шукають і знаходять міцну підтримку і російських, і українських можновладців та проникають до органів влади.

Павутиння мереж  

Олександр Гогілашвілі, як тепер уже загальновідомо,  свого часу знайшов підтримку в Миколи Валуєва, відомого боксера, який пішов у політику і став депутатом Державної Думи від «Единой России». У  2014 році був на «передовій» російської агресії у Криму, коли у складі депутатського десанту агітував за приєднання Криму і Севастополя до РФ. Олександр Гогілашвілі перед тим, як поїхати до України, був помічником Валуєва. В інтерв’ю «Бабелю» Гогілашвілі від продовження контактів з Валуєвим відхрещується. 

Однак їхня співпраця була тривалою й плідною. Гогілашвілі не просто влаштовував зустрічі боксера-депутата в реабілітаційних центрах для нарко- та алкозалежних. Він був помічником депутата Державної Думи. І не сам. На численних фото ви можете побачити також Нікіту Лушнікова, співзасновника російського Фонду «Центр здорової молоді», який також був помічником депутата Госдуми Валуєва. 

Ніколай Валуєв, Нікіта Лушніков, Олександр Гогілашвілі фото: ok.ru

Разом із зірками шоу-бізнесу боксер-політик приїздив до Криму на так звані терапевтичні табори. Саме в такому таборі в 2012 році Валуєв сфотографувався з Гогілашвілі та помічницею Володимира Зеленського Марією Левченко. 

Валуєв був членом Піклувальної ради Фонду «Центр здорової молоді», аж поки не роздивився, як хитромудро переплетені реабілітаційні центри з парафіями церкви «Царство бога». На зібраннях церкви збирались пожертви, і в інтерв’ю Валуєв порівнює її з МММ. Тож з помічниками Лушніковим і Гогілашвілі він розстався.

Валуєв з Гогілашвілі та Левченко фото: censor.net

Після скандалів і розслідувань про методи роботи ЦЗМ і церкви неоп’ятидесятників їхні лідери переформатували структуру і знайшли нових покровителів у владі. Ними стали  віце-спікер Госдуми Сергій Желєзняк та трохи згодом – глава МЗС Росії Сергій Лавров. 

Олександр Гогілашвілі тим часом вже поселився в Україні, працює прес-секретарем української мережі антинаркотичних  центрів. Але якщо вам здається, що він працює в зовсім іншій організації, то вам просто здається. Це одна мережа. 

Доказом тому є інтерв’ю виданню «Бульвар» вже покійного очільника “Центру здорової молоді Україна” Євгенія Неруха. Ідентичність назви українського і російського фондів не випадкова. Приводячи приклади успішної роботи ЦЗМ, Нерух вільно рухається містами колишнього Союзу, мережа також сягнула Німеччини, Ізраїлю і США. Мережа центрів реабілітації і церкви.  

У 2013 році в РФ реєструється Національний антинаркотичний Союз (НАС), що об’єднує Центри здорової молоді та інші НКО, і отримує повне сприяння державних органів. Головою ради НАС стає Нікіта Лушников.

У 2015 році в Україні реєструється співзвучна за назвою Міжнародна антинаркотична асоціація (МАА), що об’єднує Фонд “Центр здорової молоді”, організацію «Сім доріг» та православний душопіклувальний центр імені Георгія Побідоносця. В МАА і працює Олександр Гогілашвілі, залучаючи зірок шоу-бізу, політиків та правоохоронців. 

Так звані терапевтичні табори ЦЗМ для наркозалежних проводяться тричі на рік. В оксамитовий сезон – у Криму, де всі вони збираються у одному з найдорожчих дитячих пансіонатів «Мандарин» у Піщаному в Бахчисарайському районі.  

Нікіта Лушніков робить карколомну кар’єру: отримавши благословення Сергія Лаврова,  він уже дістався комісії ООН, де ділиться «російським досвідом боротьби з наркоманією». 

Нікіта Лушніков в ООН фото: global.unitednations.entermediadb.net

Глава МЗС Росії Сергій Лавров схвалює закордонну експансію організації Лушнікова:  «І те, що НАС, крім програм, що швидко реалізуються всередині РФ, приділяє увагу міжнародному аспекту, ми активно підтримуємо». 

Олександр Гогілашвілі, втім, свого товариша Лушнікова обскакав: одружившись із помічницею Володимира Зеленського, з яким близько зійшовся, він отримав посаду заступника міністра МВС України. При цьому залишаючись громадянином Росії. 

Після шаленого резонансу, викликаного публікацією скандальних відео з бикуванням заступника глави  МВС і чоловіка помічниці президента  на блокпосту в Краматорську і в Києві, Володимиру Зеленському нічого не лишалось як публічно звернутись до міністра Монастирського щодо звільнення Гогілашвілі. Його звільнили поспішно, навіть не чекаючи  закінчення дисциплінарного провадження, відкритого міністром, і з формулюванням за власним бажанням.

А чи залишається він ще й частиною великої мережі, яка сьогодні повністю контролюється спецслужбами та органами влади РФ, – питання до спецслужб України. Якщо вони ще існують і служать Україні.

Центр журналістських розслідувань продовжить вимагати від влади відповіді на ці питання, достовірної інформації та розслідування усіх обставин отримання  українського громадянства росіянином Олександром Гогілашвілі.  

MIXADV

цікаве