Продовжуємо знайомство з будівлями по вулиці Дворцовій. У минулому випуску ми розповіли про три будинки – Палац, Зимовий театр і будинок Соколових-Бородкіних (Дворцова, 6).
На стіні останнього будинку торік міська влада встановила пам’ятну дошку. Автор тексту вказав, що це не особняк Соколових-Бородкіних, а будівля землевпорядної комісії, хоча комісія тут і квартирувала усього чотири роки, з 1913-го. Також на дошці вказано, що автором проекту цього будинку могли бути Вільгельм Верлон, або ж Андрій Достоєвський, що документально не підтверджено. На планах міста Єлисаветграда Павла Рябкова поряд з будинком Соколова-Бородкіна позначений театр «Казка» (нині будинок № 10). Будинок неатрибутований.
Як повідомляла газета “Голос Юга”, 26 грудня 1912 року відбулося “відкриття чудово обладнаного Театру «Казка». Дирекція Е. В. Елькінда. Керуючий В. М. Кондратьєв… Буфет, три фойе, оркестр музики. З 1-ї години дня до 4-ї години вечора по два сеанси для дітей і учнів».
За радянської влади у цій будівлі був кінотеатр ім. Дзержинського. На фасаді будівлі збереглося багате ліплення.
Нижня частина двох еркерів будинку № 10 прикрашена маскаронами у вигляді жіночої голови.
Над центральним вікном еркера гусак з розправленими крилами, який з’єднаний гірляндами з амфорами на кутах перетину площин еркера. Над боковими вікнами барельєфи дітей, які тримаються руками за амфори.
Над вікнами другого поверху маскарон з обличчям дитини та крилами з боків. А над ними барельєфи чоловіків, дітей, гусей та плазунів.
У лівій частині головного фасаду цього будинку, біля проїзду на подвір’я, вхідні дерев’яні двері.
Будинки № 8а, № 12 та № 14 також неатрибутовані. Двоповерховий будинок № 12 має арочний проїзд з лучковим завершенням у лівій частині головного фасаду. Над проїздом еркер.
По цій же стороні вулиці, на розі з вулицею Шульгіних, двоповерховий будинок (на знімку), фундатором якого був Федір Сергеєв. Є архівні дані, що у 1911 році міська управа видала дозвіл Федору Павловичу на спорудження цього будинку. А в одному з квітневих номерів за 1914 рік газета «Голос Юга» повідомляла про новобудови того року. Серед них і про будинок «Сергеєва на Двірцевій вулиці, напроти будинку міського голови Волохіна». Архітектор проекту будинку невідомий. У будівлі до 1917 року квартирувало товариство споживачів. Збереглося металеве огородження балкону з вулиці Дворцової, у мережеві якого проглядаються ініціали забудовника – «ФПС».
Будівельний технікум. 1959 рік. Фотографія з альбому № 8а «Благоустрій і будівництво» міського управління культури, який зберігається в Державному архіві області.
По непарній стороні вулиці Дворцової, на розі з вулицею Нейгауза, двоповерховий будинок, у якому мистецький факультет педуніверситету (будинок № 5). Припускають, що він також належав Соколовим-Бородкіним. Автор проекту та роки побудови поки що не встановлені. Торік на фасаді будівлі прикріпили пам’ятну дошку, що у цій будівлі був готель «Версаль». Та поки що ніхто з краєзнавців не оприлюднив жодного архівного документа, який би підтвердив цю «геніальну здогадку» знавців та берегинь історії міста з будинку з колонами.
Після дощу на деяких вулицях міста, як у даному випадку на розі Театрального провулку та вулиці Леніна, встановлювали дерев’яні містки над калюжами біля тротуарів.
На цій фотографії, датованій приблизно 1950-ми роками, на клумбі біля будинку № 5 сосна. Це, очевидно, найвідоміше дерево на вулиці Леніна у радянські часи. Біля нього призначили зустрічі закохані пари перед тим, як йти до кінотеатру Дзержинського. Це дерево збереглося до наших днів.
Кілька років тому на фасаді будинку № 5 польська громада міста встановила пам’ятну дошку відомому композитору Каролю Шимановському. На дошці зазначено, що у флігелі на подвір’ї цього будинку у 1919 році була редакція газети «Війна і мир», у якій начебто працював журналістом Кароль Шимановський, і навіть надрукував дві статті «Що не вмирає» та «Історія і міфи».
Фотографія флігеля у Театральному провулку (нині будинок № 5/5 по вулиці Нейгауза), у якому у 1919 році була редакція газети «Війна і мир». З архіву Варшавського університету.
Цей же ракурс сьогодні
Торік нижче пам’ятної дошки К. Шимановському влада встановила ще одну дошку, зазначивши на ній, що це будинок колишнього готелю «Версаль», а автором проекту цього будинку був Андрій Достоєвський. Зі стелі якого кабінету у будівлі міської ради ініціатори встановлення цієї дошки узяли такі «факти» – невідомо, адже жодного підтвердження цього краєзнавцями поки що не знайдено.
А от краєзнавець Сергій Невесьолов знайшов у фондах обласного архіву прохання цивільного інженера Пантелеймона Сергійовича Косюра, яке було адресоване у міську управу, і датоване 29 березня 1912 року. Документ стосувався вирівнювання лінії фасадів будинків по вулиці Петрівській, у кварталі між вулицями Миргородською (нині Шульгіних) та Театральним провулком (вулиця Нейгауза). До цього прохання був доданий план домоволодінь кварталу. З нього бачимо, що крайнє домоволодіння від Театрального провулку належало Соколовим-Бородкіним.
Отож, Соколовим-Бородкіним належала уся смуга землі від вулиці Дворцової до вулиці Петрівської уздовж Театрального провулку.
Також Сергій Невесьолов знайшов план, на якому вказано, що домоволодіння на розі вулиць Дворцової та Миргородської належало Євгенії Аркадіївні Соколовій–Бородкіній, а її сусідом (у напрямку Театрального провулку) був міський голова Г. О. Волохін. Креслив цей план землемір Осмьоркін, а датований він 1909 роком.
Очевидно, Євгенія Соколова-Бародкіна купила дане домоволодіння, оскільки за архівними даними у 1899 році це домоволодіння належало купцю Максиму Соловйову. 28 вересня того року Максим Терентійович звертався до міської управи: «Имею честь просить оную Управу выдать мне дозволительную записку на постройку во дворе моем, состоящем 2-ой части г. Елисаветграда на углу Миргородской и Дворцовой улиц (є схема дворового місця – прим авт.), каменных служб под железной крышей в протяжении десяти саженей, в границах: с западной стороны дворовых мест Волохина и Торговицкого, севера – Лейбкинда и с востока – Карнаруковой». (ДАКО. – Ф. 78. – Оп. 1. – Арх. № 1060. – Арк. 508).
– В обласному архіві є довідка Херсонського губернатора, в якій йде мова про те, що у вересні 1909 року поліція виявила в деяких міських готелях та мебльованих кімнатах Єлисаветграда кубла розпусти, – говорить С. Невесьолов. – У цьому списку і готель «Версаль», утримувачем якого був Герш Богуславський. Йому, як і ще кільком утримувачам готелей, влада заборонила займатися цією діяльністю. Щоправда, можна було передати готель іншій особі, і він продовжив би свою діяльність під тією ж назвою. Тож до міської управи надійшло прохання Рислі Богуславської, дружини Герша, дати дозвіл на переведення мебльованих кімнат до будинку Черніченка у Театральному провулку на ім’я Еля-Мойші Іцковича Гіскіна. Проте міська управа відмовила у цьому проханні, назвавши Гіскіна підставною особою.
У 1909 році у сквері біля театру збиралися будувати тир (на плані позначений літерою А). Між тиром і театром позначені арка над воротами, будка колишнього кінематографа, альтанка і буфет Аксенфельда.
За радянської влади у сквері біля театру був фонтан.
Сьогодні на місці цього фонтану у сквері стоїть пам’ятник воїнам Радянської армії, які загинули у боях за звільнення Кіровограда у січні 1944 року. Встановлений він у травні того ж року. Скульптор Є. Ф. Мандич. Висота скульптур – 1,5 м, постаменту – 3,2 м, обеліска – 4 м. Скульптурна композиція виконана з бронзи, а постамент і обеліск з граніту. На жаль, пам’ятник уже давно осквернений вандалами – з нього зняті металеві ланцюги, які захищали пам’ятник по периметру, а також плити з барельєфами. І це незважаючи на те, що поряд райвідділ міліції. Дивно, що цю бронзову скульптуру ще не здали у брухт, як це, очевидно, зробили з пам’ятниками Леніна з Ковалівського парку та Кірова з центральної площі міста. Де ці пам’ятники сьогодні, як це не смішно, ніхто не знає.
У радянські часи на Меморіальний комплекс “Фортечні Вали” (Фортеця Святої Єлизавети) зі скверу Воровського (так називався цей сквер), були перенесені останки загиблих солдатів. Хоча, дехто стверджує, що тіла солдатів так і залишилися у землі, а сама церемонія перенесення останків воїнів була лише ритуалом віддання шани загиблим.
Також дехто з краєзнавців стверджує, що цей пам’ятник унікальний тим, що він був першим в СРСР пам’ятником радянським воїнам, встановленим після звільнення від фашистських загарбників. Проте це далеко не так. Краєзнавці майже усіх обласних центрів Російської Федерації та кількох міст України, які були звільнені раніше за Кіровоград, твердять, що саме у них встановлений перший такий пам’ятник.
На цій фотографії зафіксована процесія з перепоховання останків радянських воїнів з братської могили у сквері біля театру по вулиці Леніна на Меморіальний комплекс на території фортеці Святої Єлисавети, яка проходить через площу імені Кірова. По центру – будинок Сейдера з уже надбудованим третім поверхом. Також уже є «Молодіжне» кафе, яке було збудоване у 1963 році на розі з вулицею Леніна, та кінотеатр «Комсомолець», що розпочав свою роботу у 1964 році.
У 1968 році у сквері біля театру встановили пам’ятник драматургу і актору М. Л. Кропивницькому. Скульптор Е. М. Кунцевич. Пам’ятник являє собою гранітну вертикальну стелу, нижня частина якої відполірована, а у верхній, необробленій, в техніці високого рельєфу виконаний портрет Кропивницького. На фасадній стороні напис: «Марко Лукич Кропивницький. 1840 – 1910 роки». Висота пам’ятника 1,3 м, а постамента – 1,2 Х 1,0 м.
Пам’ятник Марку Лукичу Кропивницькому, з фотоальбому «Кіровоград», К.: «Мистецтво», 1983.
Після чергової реконструкції театру пам’ятник Кропивницькому перемістили і встановили у 2012 році на новому місці.
Торік біля пам’ятника М. Л. Кропивницькому з’явилася пам’ятна дошка вартістю за 10 тисяч гривень. Не будемо дискутувати потрібна вона, чи ні, але, якщо уже й поставили цю дошку, то треба було хоча б зазначити на ній імена скульптора та архітектора, і роки встановлення пам’ятника. Та й, напевне, ініціатори встановлення цієї дошки не володіли біографічними даними людини, ім’я якої сьогодні носить наше місто, бо вони не вказали навіть у якому селі народився Марко Лукич, а обійшлися загальними словами – «на Херсонщині».
До лютого 2016 року сквер біля театру носив ім’я Вацлава Воровського, зараз – сквер Бориса Вінтенка.
Через дорогу від пам’ятника Кропивницькому – фонтан зі статуєю Наталки-Полтавки. Відкрили його на День міста у 2013 році. Автор скульптури Григорій Савченко.
В. Григораш спеціально для медіапорталу DOZOR
Фотографії С. Невесьолова та з колекції Ю. Тютюшкіна