ПРИМАТ «СВЯТИХ» ІДЕЙ ТА РАВЕЛІНІВ

Масштабний обстріл Слов’янська та Краматорська з реактивних систем залпового вогню

04/07/2022 AA 0

Масштабний обстріл Слов’янська та Краматорська з реактивних систем залпового вогню вкотре свідчить, що росія цілеспрямовано обирає своїми цілями цивільні, а не військові об’єкти. Про це […]

Хоч публічно і зарікався не опускатися до рівня краєзнавців, які вигадують всілякі дурниці щодо «історичного» минулого Кіровограда, точніше Єлисаветграда, все ж наважився. Публікація М. Тупчієнка мене здивувала і ще більше переконала, як з фальшивими ідеями можна докотитися до об’єкту кепкувань. На відміну від окремих випускників російського філфаку місцевого педінституту часів СРСР, які завдяки обставинам потрапили у наукові установи і заповнили штатні вакантні посади науковців до самого виходу на пенсію, пан Микола одержав університетську освіту (теж за Союзу) і має ступінь кандидата історичних наук. Звичайно, оточення собі кожен вибирає до вподоби, тут порадники ні до чого. І все ж – з ким поведешся…

«Я обрав фах археолога не тільки за покликом серця,- пише М. Тупчієнко, – але й свідомо, щоб уберегтися від необхідності прославлення КПРС та досягнень «радянського народу» в якості історика». Після такої категоричної сентенції важко не те що стримати скептичну посмішку, а не розреготатися. Тисячі абітурієнтів у СРСР вважали за вдачу потрапити на будь-який факультет, аби мати “корочки”, потім якось десь прилаштуємось. А тут юнак, який ще й не визначився з сьогоденням, а вже заглядає у майбутнє, та ще з якими намірами! Сказати б ці слова на початку 90-х, дивись у Верховній Раді чи на Банковій уже б засідав. Там на таких радикалів великий попит. Були у нас завзяті ідеологи, виховували маси «у дусі»… У часи незалежності враз дисидентами поставали, кажуть: у часи КПРС ми підривали партію зсередини.

Про назви вулиць. Я вже звик до нісенітниць на зразок «вулиці Михайлівська, Іванівська, Олексіївська, Архангельська тощо природно виникли від назв фортеці, її бастіонів і равелінів… Спроба побачити у них імена російських царів є штучним перенесенням механізмів радянської доби на попередню епоху». Цікаво, пане Миколо, вулиця, вказана на картах міста і в офіційних документах під назвою Січова, у вашій з співавторами концепції постійно фігурує як Сичова – штучне перенесення якої доби? А провулок Січовий? Чи й до них, як до «Дворцової», можна за бажання і комбінацій суфіксами і префіксами знайти потрібне тлумачення у словниках? Тому ви не захотіли стати істориком, щоб зберегтися для наукового пояснення невігластва?..

«Усмішку у мене щоразу викликає спроба приховати «совковий» менталітет під жовто-блакитними барвами,- розмірковує на сторінках газети М. Тупчієнко. – Це стосується і питання Юрія Матівоса щодо моєї віри у походження назви фортеці св. Єлисавети від імені власне святої. Вихованій у атеїстичному дусі радянської доби людині важко прийняти примат ідеального над матеріальним. Дякувати Богу, мені це вдалося зробити». Я радий за вас, пане Миколо: навіщо людям матеріальні блага? Для них основне – ідея! Заради неї багато ваших однодумців у черзі до спілки альтруїстів стоять. Мені, історику-матеріалісту, який ніколи не був ні атеїстом, ні вірянином, боляче спостерігати, як український науковець, що «безмежно любить свою Україну та її культуру», дує в одну сопілку з священниками московського патріархату – учорашніми мулярами, токарями, сантехніками, які завдяки зміні державного ладу у країні, пройшли прискорені курси молодих «батюшок» і стали проповідниками отого самого «руського міра». Першими їхніми прихожанами виявилися комсомольські та партійні пропагандисти марксизму-ленінізму, а тепер «історичного єлисаветизму». Їм не звикати творити «образи» – раніше комуністичні, тепер біблейні, під московський пошиб, маскуючись жовто-блакитними барвами. Про Україну гомонять, «Новоросію» в голові тримають.

Ось такі загалом-то почуття викликало у мене прочитання публікації М. Тупчієнка. Нічого нового я у ній не знайшов, не дало воно також нічого ні серцю, ні розуму. Навіть затрачених хвилин для написання цих рядків не шкода – все ж якась зарубка у чиїйсь пам’яті залишиться.

Юрій Матівос

MIXADV

цікаве

Be the first to comment

Leave a Reply