Чергова хвиля кулуарних розборок навколо можливої відставки та рокіровки керівництва Міністерства оборони України знову занурила медіапростір у стан тотальної вакханалії. Поки одні ліпитимуть із чинного очільника оборонного відомства Михайла Федорова, а інші тавруватимуть його за провали, варто тверезо, без емоцій і захисту зібрати до купи факти, очевидні для кожної людини з пам’яттю та розумінням глибинних армійських процесів.
Ці тверезі міркування озвучив Роман Донік — керівник навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру ЗСУ та відомий волонтер, який системно підтримує армію ще з початку російської агресії. На його переконання, у діяльності Федорова на посаді керівника МО є як очевидні плюси, так і катастрофічні мінуси, зумовлені браком досвіду, незнанням специфічного матеріалу та банальним браком часу чи небажанням занурюватися в деталі системи, яку неможливо перебудувати за допомогою кількох кліків.
Роман Донік, керівник навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру / Фото: Донбас.Реалії
***
Показово, як швидко змінюється пам’ять вітчизняного політикуму. Зовсім нещодавно ті самі люди, які сьогодні співають Федорову дифірамби як «переможцю корупції», звинувачували його на попередній посаді у завищенні цін та отриманні відкатів із закупівель дронів і спецзв’язку через сумнівні фірми-прокладки.
Ба більше, нинішній успіх із регулярними ударами українських ракет та безпілотників у глибокий тил Російської Федерації, який зараз модно приписувати виключно Федорову, насправді має зовсім інших авторів. Масштабне проріджування російської протиповітряної оборони та прогризання ворожих рубежів на тактичну й оперативну глибину почалося задовго до призначення Федорова в оборонне відомство і навіть до появи в інформаційному полі медійних командирів на кшталт Мадяра. Ця стратегічна робота була спланована місяці тому людьми, які вміють грати «в довгу», і приписувати її плоди виключно чинному міністру — щонайменше несправедливо.
Читайте також: Цифрова броня чи паперовий полон: як Михайло Федоров збирається очолити міністерство, де «Резерв+» не замінить Генштаб
Сила Федорова полягає в тому, що він звик діяти швидко, просто й ефективно, створюючи принципово нові продукти з нуля на чистому полі, де немає застарілої системи та спротиву бюрократичного апарату. Діджиталізація, цифровізація, безпілотні системи — усе це чудово працювало в рамках Міністерства цифрової трансформації.
Проте в оборонному відомстві, де кожен крок упирається в саботаж старої системи, метод «швидких рішень» дав серйозний збій. Як тільки реформа не виходить з першої спроби, інтерес керівництва до неї згасає, а складні й незрозумілі процеси, які вимагають тривалого вивчення, просто відкидаються з ярликом «неефективних». Це класичний прояв молодості та наївного намагання вирішити хронічні хвороби армії за принципом «все на вчора».
Нагадаємо, що українська армія вже двічі вигравала дорогоцінний час для власної держави. Перший раз — у 2022–2023 роках, коли за рахунок кадрового резерву, добровольців, ручного управління та відвертої «махновщини» було стримано перший потужний удар ворога.
Держава мала використати цей перепочинок для проведення системної мобілізації та підготовки якісних резервів, але змарнувала його. Другий раз армія вигризала час у 2024–2025 роках, тримаючи фронт у надважких умовах, очікуючи на технічне посилення та нові правила гри. Частково держава знову проігнорувала цей шанс: проблеми з мобілізацією та масовим самовільним залишенням частин (СЗЧ) нікуди не зникли.
Зайшовши в оборонне відомство, Федоров мав закрити ці діри. Були анонсовані цифрові інструменти, які нібито мали перекрити кисень ухилянтам і змусити їх іти до ТЦК, але примусова «бусифікація» на вулицях лише посилилася.
Читайте також: Мирослав Гай: Питання рекрутингу та мобілізації
Проблема СЗЧ та дезертирства також була провалена. Чергові декларативні заклики Міністерства про те, що бійці можуть добровільно повернутися в стрій, продемонстрували повне нерозуміння психології людей. Помилкова ставка на те, що дезертирів стримує лише страх повернення у штурмові підрозділи, виявилася хибною для 90% випадків. Більшість тих, хто тікає, просто не збираються служити, вони хочуть перечекати війну в підпіллі, сподіваючись на майбутню амністію, і жодні цифрові заклики тут не діють.
Найбільш болючим і бездушним виявився суто математичний підхід команди Федорова до фінансового забезпечення військових. Намагаючись загасити кадрову пожежу в піхоті, Міністерство оборони підняло грошові виплати штурмовикам, але водночас повністю зрізало додаткову винагороду тим категоріям, на яких безпосередньо тримається життєдіяльність та боєздатність цієї самої піхоти на лінії зіткнення. Намагання заманити людей в окопи виключно грошима не працює, коли ігноруються суміжні процеси та суворі фронтові ризики.
Зі зверхнім оптимізмом на Банковій заявляли, що половину бійців на полі бою незабаром замінять роботи, геть забуваючи поставити просте запитання: а хто цих роботів обслуговуватиме, доставлятиме на передову під обстрілами та ремонтуватиме в багнюці, якщо технічному персоналу перед цим бездумно урізали виплати? Надія на іноземних найманців та приватні рекрутингові фірми, які отримують по 5–7 тисяч доларів за кожного приведеного контрактника, також виглядає інфантильно.
Професійні «пси війни» не поспішають гинути в українських реаліях за стандартні гроші. Замість висококласних фахівців за цими схемами до нас їдуть боржники, ігромани, психопати та люди, які ніколи не тримали в руках автомат. Невдовзі цей первинний ажіотаж спаде, і на поверхню вилізуть серйозні проблеми з їхньою підготовкою та адаптацією до нашої реальності. Про інформаційну політику міністерства, яка мала б займатися мотивацією, патріотизмом та престижем служби, узагалі нічого не чути.
Читайте також: Військова “реформа” від Федорова, помпезно презентована як цифрова панацея, виявилася звичайним прайсом, що ділить бійців на касти
Справжня катастрофа розгортається у сфері підготовки кадрів. Спочатку міністерські стратеги планували перенести всі навчальні центри вглиб країни й закопати їх під землю, заливши інструкторів грошима. На практиці ж анонсована переатестація викладачів була успішно похована, а всі додаткові виплати за інтенсивність та роботу з підрозділами, що відновлюють боєздатність після ЛБЗ, були скасовані за особистим погодженням міністра. Навіть загальні додаткові 10 тисяч гривень на інструкторів чомусь не поширюються.
Керівництво заклало міну уповільненої дії під навчальні центри: за місяць-два розпочнеться масова міграція кращих кадрів у бойові бригади або Сили безпілотних систем заради виживання. Навіщо інструктору виконувати обсяг роботи за цілий взвод без жодної доплати, якщо простіше перевестися на фронт оператором або просто нічого не робити на посаді?
Бойова підготовка відверто не входить навіть до двадцятки пріоритетів міністра, що яскраво підтверджує новий наказ про зміну штатів навчальних центрів. Цей документ демонструє повне нерозуміння того, що в країні йде війна, оскільки вся структура виписана під мирний час за лекалами батальйону чи полку, що перебувають в одній будівлі. Наприклад, посаду діловода в навчальному відділі центру зафіксували на рівні рядового солдата.
Читайте також: Мобілізація справедливості. Чому без дітей еліти в окопах жодні реформи не подолають дезертирство
Перевести на цю посаду цивільного чи тиловика через ТЦК не можна, бо це розцінять як корупцію, а знайти тямущого пораненного солдата з бойової бригади — завдання майже нереальне, бо всі розумні люди вже давно отримали сержантські звання як заохочення.
Сержанта ж примусово мобілізувати на солдатську посаду закон забороняє. У результаті на посаду, яка вимагає глибокого знання навчального процесу, графіків та наказів, через міністерський волюнтаризм саджають умовну «кнопку для принтера», що остаточно добиває рівень підготовки, якому й так уже нікуди падати.
Жодної трагедії у можливій відставці Федорова немає. Його унікальний менеджерський талан і швидкість мислення потрібно використовувати там, де він об’єктивно найсильніший. Не варто змушувати людину керувати специфічними військовими механізмами, де вона однією рукою створює гарний цифровий продукт, а іншою руйнує базові інституції армії, наслідки чого країна розгрібатиме роками.
Найбільш логічним кроком було б повернення Федорова на посаду віцепрем’єра з питань виробництва дронів, ракет та повного переходу з паперового документообігу на цифру. Для управління ж оборонним відомством воюючої країни потрібні люди з глибоким, системним і практичним розумінням процесів на землі, а не відірвані від окопів кабінетні стратеги.
—
Оригінал опублікований на сторінці Романа Доніка у Фейсбук