– Як ви знаєте, патріарх Алексій Другий відійшов у вічність. Невдовзі РПЦ обиратиме нового предстоятеля, – в грудні 2008-го року голос Володимира Путіна в телефонній слухавці не сказати, щоб звучав впевнено.
– І? – митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан), предстоятель УПЦ (МП), зберігав спокій.
– І я пропоную вам очолити РПЦ, – говорить Путін.
– Предстоятеля обирають на Соборі, – зважено відповідає митрополит Володимир.
– Ви користуєтесь авторитетом. За вас точно проголосують. Ви б ще в 1991-му році могли виграти – у вас був другий результат. А тут – без сумнівів. Ну, ми підстрахуємо, звичайно. Зрозумійте, Україна для РПЦ дуже важлива. У вас 12 тисяч приходів.
-Так, 12 тисяч, – луною повторює митрополит.
– То, ви згодні? Ви очолите РПЦ? Потрібно, щоб ви просто висунули свою кандидатуру, а результат забезпечимо, – налягає диктатор.
– Знаєте, я нині є митрополитом Київським. Це – справа мого життя. І померти я хочу митрополитом Київським. Тож дякую, але ні, я не прийматиму участі у виборах, – відказує митрополит Володимир і натискає на телефоні «відбій».
Він сидить в маленькій кімнатці так званого «70-го корпусу» Києво-Печерської Лаври, його офіційної резиденції, де жив останні роки – невеликий двоповерховий будиночок, зовсім не схожий на «покої митрополита» (вже за митрополита Онуфрія (Березовського) його масштабно реконструювали, змонтувавши в історичному приміщенні баню).
Згодом він не раз і не два переказував цю розмову близькому оточенню. Його фраза «я хочу померти митрополитом Київським» стала, як кажуть, «широко відомою у вузьких колах».
Але мало кому відоме було її продовження. Звучало воно так: «Я занадто добре знаю РПЦ. І точно не хочу її очолювати. Не хочу, щоб мене чорти на тому світі в казані смажили».
Це – дослівно.
Ну, і раз вже згадали кривавого патріарха Кирила, варто додати, що на початку нульових, він сам вважався в РПЦ дуже прогресивним архієреєм, «західником» та поборником української автокефалії. Тільки не дивуйтесь, пояснення просте: певний час Гундяєв розраховував очолити Київський престол по смерті митрополита Володимира (міцним здоровʼям він, на жаль, не відрізнявся). І докладав для цього чимало зусиль.
Але то – окрема історія. Деталі, сподіваюся, ви зможете скоро почитати в моїй книзі, яка присвячена обставинам отримання Україною Томосу про автокефалію в 2018-му і подіям, які тому передували – церковним інтригам, політичним домовленостям, міжнародним перемовинам та внутрішньому протистоянню. Наразі книга знаходиться на завершальній стадії підготовки.
***
Як і обіцяла, написала детально про обстріл мразями Успенського.
Він не був випадковим – обидва удари чітко сплановані.
Про те, як Путін спочатку фінансував особисто його відновлення, а тепер намагається зруйнувати.
Про скандальні розписи на другому поверсі (де найкрасивіший – Паша-Мерседес, хто б сумнівався).
Про суди щодо Лаври, які тривають вже три роки. Як і по Паші, до речі.
Про те, що з 50 монахів УПЦ тіпа не МП, які досі там живуть (плюс-мінус, точна цифра «плаває») пожежу підвелись тушити аж троє.
Всього троє.
Соня Кошкіна