Польсько-українські відносини переживають один із найскладніших періодів з моменту початку повномасштабного вторгнення. На зміну безумовному романтизму перших місяців прийшла жорстка прагматика та внутрішньополітичні ігри, де питання історичної пам’яті та міграції стали розмінною монетою.
Обрання консерватора Кароля Навроцького президентом Польщі та його безкомпромісна риторика щодо Волинської трагедії — аж до демонстративного позбавлення Володимира Зеленського польської державної нагороди — створили глибоку кризу довіри між Києвом та Варшавою. Водночас на тлі цих символічних воєн реальність залишається незмінною: безпека Польщі напряму залежить від міцності українського фронту.
Білоруський політолог Павло Усов аналізує цей парадокс, оцінює маневри Лукашенка та пояснює, чому польські еліти приречені допомагати Україні навіть попри історичні образи.
Павло Усов
— Пане Павле, які ключові тенденції ви зараз спостерігаєте у відносинах між Україною та Польщею, і наскільки глибокою є поточна дипломатична криза?
— Цілком очевидно, що внаслідок чергової історичної суперечки навколо Волині між Києвом і Варшавою виникла серйозна політико-дипломатична криза. Це створює напругу не лише на рівні лідерів держав, а й у суспільстві загалом. Проблема Волинської трагедії є надзвичайно чутливою для польського соціуму.
Вона безпосередньо впливає на електоральну поведінку громадян, і на це змушені зважати навіть ліволіберальні сили та чинний уряд Дональда Туска. Влада не може ігнорувати ці настрої, якщо не хоче втратити підтримку тієї частини суспільства, яка сприймає історичні питання дуже болісно. Як результат, ми бачимо помітний рух праворуч у питаннях історичної пам’яті навіть серед тих польських політиків, які раніше демонстрували максимальну гнучкість у цих темах.
Читайте також: Холодна війна Варшави з Києвом на тлі цунамі правих рейтингів та історичних фантомів Волинської трагедії
— Як цей правий розворот у польській політиці позначається на повсякденному ставленні до України та українців, які перебувають у Польщі?
— Історичні травми дуже легко перетворити на інструмент політичної гри, що ми зараз і спостерігаємо. Це б’є по іміджу України загалом, але ще сильніше впливає на ставлення до українських біженців та трудових мігрантів, які сьогодні живуть у Польщі.
Попри нещодавню зустріч Володимира Зеленського з президентом Каролем Навроцьким, наразі немає дієвих політичних механізмів, які могли б швидко врегулювати цю кризу. Можливо, вони з’являться пізніше, після якихось узгоджених кроків з обох сторін, але станом на зараз ситуація залишається у глухому куті. Тема Волині ще довго буде програмним пунктом для польського політикуму, а міграційний фактор — не лише український, а міграція як явище — залишатиметься одним із найзручніших інструментів для внутрішньополітичного популізму.
— Попри ці емоційні суперечки, чи залишається безпековий консенсус між Києвом та Варшавою непохитним? Як у Польщі оцінюють загрози з боку Росії та Білорусі?
— Питання безпеки для Польщі є фундаментальним, воно стоїть над будь-якими суперечками. Попри всі дипломатичні непорозуміння, у Варшаві є чітке, майже залізобетонне розуміння того, що військово-технічна підтримка України має тривати. І в Польщі, і загалом на Заході усвідомлюють, що Україну необхідно зміцнювати. Перемога України у цій війні, або принаймні максимальне виснаження Росії та зрив її стратегічних планів — це єдина гарантія безпеки самої Польщі.
Будь-який успіх Кремля автоматично перетворює Польщу на наступну мішень. Щодо Білорусі, то польські аналітики бачать, що навіть у Лукашенка немає жодного політичного бажання безпосередньо втягуватися у війну та розширювати конфлікт. Навпаки, офіційний Мінськ намагається зберегти статус-кво і навіть шукає кулуарних контактів з Україною, Польщею та країнами Балтії. Інша річ, що тотальна міжнародна ізоляція робить ці спроби марними.
Читайте також: Небезпечна гра президента Польщі Навроцького: його відверто проросійські дії не є випадковістю вважають польські журналісти
— Проте у суспільстві все одно залишаються сильні побоювання, що білоруську армію можуть змусити вступити у війну. Чи є ці страхи виправданими?
— Ці побоювання є природними, і вони періодично спалахують як в Україні, так і в Польщі, особливо під час чергових спільних військових навчань або різких заяв Мінська. Окремим і дуже небезпечним фактором залишається російська тактична ядерна зброя, розміщена на білоруській території. Вона не підконтрольна Лукашенку, рішення про її використання ухвалює виключно Кремль, а прогнозувати кроки російського керівництва — невдячна справа.
Проте якщо дивитися на загальну картину, Росія сама перебуває у складному становищі як на фронті, так і всередині країни. Попри величезні ресурси, вона не досягає бажаних результатів. Саме тому ми бачимо посилення ракетних ударів по Києву як спробу залякування, а також постійні інформаційні вкиди про загрозу з боку Білорусі, що мають на меті тримати українські сили в напрузі на північному кордоні.
Читайте також: Сестра Малґожата Хмелевська: “Переконання, що люди з України мають в Польщі якісь соціальні привілеї, — це казка.”
— Якщо оцінювати Польщу ширше, яку роль вона зараз відіграє в регіоні Східної Європи і з якими внутрішніми викликами стикається?
— Польща сьогодні — це одна з найдинамічніших держав Європи. Вона демонструє вражаючі темпи економічного зростання, активно нарощує оборонний бюджет, реалізує масштабні програми ЄС та створює відмінні умови для інвестицій. Фактично Польща перетворилася на лідера безпеки у Центральній та Східній Європі.
Вона є головним донором безпеки для країн Балтії та ключовим союзником НАТО на східному фланзі. Звісно, вона має і типові європейські проблеми — демографічний спад, старіння населення, дефіцит робочих рук та потребу в пенсійній реформі. Але польські еліти чудово розуміють, що вирішувати ці проблеми вони зможуть лише під мирним небом. А оскільки мирне небо сьогодні тримає Україна, підтримка Києва залишатиметься стратегічним пріоритетом Варшави, незалежно від того, які гасла лунають під час чергових виборчих кампаній.
—
Валентин Деменко для«Аргумент»