Піти в розкол: Чому патріарху Кирилу час подумати про душу

Рішення Синоду РПЦ не просто розколює світове православ’я, а ставить поза законом сам Московський патріархат

Піти в розкол: Чому патріарху Кирилу час подумати про душу

Після рішення Вселенського патріархату про надання Українській церкві томосу про автокефалію (фактично йдеться про створення помісної УПЦ з нинішніх УПЦ КП, УАПЦ та частини “УПЦ МП”) та повідомлень про приїзд екзархів Константинопольського патріархату до України православний світ завмер в очікуванні – як же відреагує, чим же відповість на це Московський патріархат, який продовжує вважати Україну своєю канонічною територією. І от – сталося. Патріарх Кирило зібрав у Свято-Даниловому монастирі Синод РПЦ, який ухвалив воістину вікопомне рішення. Рішення, яке може стати початком кінця легітимного російського православ’я.

Синод Російської православної церкви заявив, що призупиняє поминати патріарха Константинопольського у своїх богослужіннях. Це означає, що священники РПЦ не будуть служити спільні служби із колегами із Вселенського патріархату. Російський релігійний діяч Андрій Кураєв пізніше уточнив, що “оголошено розкол другого рівня: не співслужать тільки єпископи”. Розкол! Це слово не прозвучало з вуст голови відділу зовнішніх церковних зв’язків митрополита Волоколамського Іларіона, але фактично це він і є.

Буквально вранці перед початком засідання Синоду представник Константинопольского патріархату, архієпископ Тельміський Йов зробив дуже серйозну заяву. Він нагадав, як взагалі з’явився Московський патріархат. Ось цитата із заяви Йова: “Цікаво підкреслити, що ніколи не було дано Православній Церкві в Росії Томоса про автокефалію! В 1589-1590 роках Вселенський Патріарх Ієремія ІІ просто нормалізував ситуацію, піднявши цю кафедру на патріарше достоїнство”. Так, 1448 року в Москві обрали митрополитом Йону самовільно, не затвердивши його в Константинополі. І більше століття ситуація залишалася підвішеною. А патріархію росіяни, тобто тоді ще московити (до моменту “створення” Петром І “Росії” було ще більше ста років) собі просто вибили – протримавши Ієремію у фактичному полоні.

Очевидно, що на Фанарі про це ніколи не забували. Але і не піднімали цю тему. Чому? Та просто не було політичної доцільності. І сили. Московське православ’я під крилом авторитарних царів окріпло, а Константинополь, ставши мусульманським Стамбулом, втратив своє фактичне значення, хоча формально і залишався “першим серед рівних”.

Саме тому Українська православна церква Київського патріархату досі залишається невизнаною і “розкольницькою” – бо це невигідно Москві. І усі з цим погоджувалися – можливо, не стільки на папері, скільки по суті. Та часи змінилися.

Змінилося у першу чергу ставлення української влади. Можна багато говорити про те, що в Україні церква відокремлена від держави, але цілком очевидно, що у Вселенському патріархаті чекали, крім усього іншого, у першу чергу готовність світської влади включитися у цей процес. Вона включилася – і ми маємо те, що маємо.

Змінилася геополітична ситуація – а це теж впливає, як не крути. Росія потихеньку стала світовим ізгоєм, і це теж не могли не враховувати в соборі Святого Георгія.

Змінилося і ставлення самого Вселенського патріархату. Ще 2016 року на Всеправославному соборі питання томосу для Української церкви не розглядалося з причини… незгоди Московського патріархату. І це при тому, що, власне, РПЦ (як і ще три її посіпаки – Антіохійська, тобто, по суті, Сирійська, Грузинська і Болгарська церкви) не приїхали. Не приїхали, чим зіпсували тріумф Варфоломія. Він же скликав перший за 1229 років Всеправославний собор! А Гундяєв і компанія вирішили пограти у свою гру. Пограли – і догралися.

Очевидно, що у Вселенському патріархаті не забули про ту витівку РПЦ. І цим також пояснюється рішучість Константинополя у питанні українського томосу. Але тепер – можливо, для українців це прозвучить і трохи образливо – питання уже не тільки і не стільки в канонічному Київському патріархаті.

В цитаті з архієпископа Йови я навмисно прибрав другу частину, яка є неймовірно важливою. Ось вона: “В 1589-1590 роках Вселенський Патріарх Ієремія ІІ просто нормалізував ситуацію, піднявши цю кафедру на патріарше достоїнство, при тому, що було дозволено Московському архієрею “називатися” патріархом, за умови, що він мав поминати патріарха Вселенського і вважати його “як свого главу і першого”, як сказано в грамоті”.

Москва отримала автокефалію під тиском – але за однієї умови. Нехай формальної, та вона весь цей час була офіційно задокументованою. До речі, тією самою умовою була зв’язана і так звана “УПЦ МП” – як заявив у інтерв’ю російський регілієзнавець Сергій Чапнін, “київський митрополит у юрисдикції РПЦ порушив правило, за яким він був зобов’язаний поминати за богослужінням константинопольського патріарха”. Тобто формально “українська церква” “Московського патріархату” уже була поза законом. Але це лише частина РПЦ, нехай і велика, нехай і важлива. Лише частина.

А рішенням Синоду у Свято-Даниловому монастирі патріарх Кирило сам, власними руками перекреслив канонічність усієї автокефальної РПЦ. Москві надали це право за умови шанування Вселенського патріарха. 14 вересня 2018 року Москва від виконання цієї умови відмовилася. Що далі?

А далі, як правильно зазначив вищезгаданий Андрій Кураєв, розкол. Тобто визнання РПЦ неканонічною, неавтокефальною церквою – на що в Москві, скоріш за все, відреагують відмовою від євхаристійного спілкування із Вселенським патріархатом. А оце означатиме, що Російська церква перестане бути частиною Вселенської православної церкви. (В той час, коли Українська православна церква ось-ось стане її частиною! Ви могли собі таке уявити ще кілька років тому?)

Можна довго говорити про те, що саме є причиною такого кроку Гундяєва. Це його власна пиха і гордість (як це так, “Москва – третій Рим, найбільша православна країна, а з нас так збиткуються!”), чи це вказівка Кремля, який чудово розуміє, що з появою канонічної, автокефальної і визнаної світовою релігійною спільнотою Української православної церкви він втрачає один із найважливіших важелів впливу на українське суспільство (згадайте, як і за кого агітували священники “УПЦ МП” на президентських виборах – хоч 2014 року, а хоч і більш ранніх). Зрештою, це не має ніякого значення. Значення має лише ця заява Синоду РПЦ. Заява, яка виводить Московський патріархат за межі світового православ’я.

До речі, ви помітили, що зимові Олімпійські ігри 2018 року, на які Росія не була допущена як країна, пройшли без особливих скандалів, в тому числі й допінгових? Тож чи не здається вам, що як олімпійський рух, так і світове православ’я без присутності там Москви стане значно чистішим і адекватнішим? А Гундяєв з Путіним нехай проводять у себе за порєбріком хоч власні Олімпіади, хоч альтернативні Собори. До речі, на вчорашньому засіданні Синоду уже прозвучали заклики зібрати Всеправославний собор з питання томосу для УПЦ. Як ви думаєте, багато церков приїдуть на це збіговисько, якщо навіть серби, які на словах підтримують Гундяєва, не підтримали бойкот Собору 2016 року?

І ще одне, про що в Москві уже, можливо, і забули. Справа в тому, що на Всеправославному соборі-2016 було заплановано обговорити формат надання автокефалії. І під час обговорення цього питання на Константинополь натиснули так, що він погодився на формулу “Підписати томос про автокефалію мають представники усіх помісних церков”. Тобто це було фактично право вето – зокрема, право вето в українському питанні для РПЦ.

Але цього їм видалося мало. Представники Московського патріархату образилися на те, що Вселенський патріарх би “проголошував” автокефалію тієї чи іншої церкви, а представники усіх інших помісних церков лише “співпроголошували”. Гундяївська пиха вимагала собі рівності із Варфоломієм.

Саме через цю пиху РПЦ не поїхала на Всеправославний собор, питання формату надання автокефалії не було розглянуте – і порядок “Вселенський патріарх надає томос самостійно” залишилося.

Саме через цю пиху Вселенський патріархат зважився на це непросте рішення – автокефалію УПЦ (а вона, до речі, означає, що за помісною церквою закріплюється територія, на якій не має права функціонувати ніяка інша церква, привіт т. зв. “УПЦ МП”).

Саме через цю пиху патріарх Московський Кирило і зібрав Синод РПЦ, який своїм рішенням фактично викинув сам себе із світового православ’я.

До речі, згідно із вченням Евагрія Понтійського, пиха є одним із семи смертних гріхів. Тобто таких, які ведуть до загибелі душі. Що ж, якщо у патріарха Кирила є душа, йому саме час про неї подумати.

 

https://www.depo.ua/ukr/svit/yak-gundyayev-znischiv-kanonichnist-moskovskogo-patriarhatu-i-vlasnu-dushu-20180914837866

MIXADV

цікаве