Попри те, що атака на стратегічно важливі об’єкти та топ-військових Ірану не може не викликати природне схвалення України, я поспішу вас розчарувати: зараз ця атака точно не зіграє нам на користь.
Російський прихвостень Трамп, після невдалих переговорів з Іраном щодо його ядерної програми, вирішив використати свого головного союзника в регіоні – Ізраїль для відплати незговірливим ісламістам. Так би мовити, чужими руками хотів впіймати рибку в брудній воді.
Атака вже викликала ріст цін на нафту. А кому це вигідно? Звичайно, недодержаві 404 (рф), яка критично залежить від надходжень від експорту енергоносіїв.
Крім того, атака відкриває “скриньку пандори” на Близькому Сході: Іран напевне завдасть жорсткого удару у відповідь, є ризик розгоряння серйозного регіонального конфлікту. Конфлікту, що на певний час відволіче увагу світу від України.
Крім того, ірано-ізраїльський конфлікт дасть Трампу серйозний аргумент проти фінансування України: мовляв, зараз є нагальна потреба підтримати основного союзника США поза НАТО – Ізраїль, і допомогу Україні доведеться відкласти. На жаль, Україна може поки тільки мріяти про такий рівень союзницьких відносин з США.
Поки що на даний момент маємо те, що треба путіну: ріст цін на нафту, переключення уваги світової спільноти на Близький Схід, в перспективі – повне припинення фінансування України з боку США.
До речі, не виключаю, що путін хотів зробити підлість своєму союзнику – Ірану, через те, що той так і не передав росії балістичні ракети. Але, схоже, вже і не передасть.
Нам треба не хайпувати, а робити свою справу. Суми, Харків, Краматорськ ближчі, ніж Тегеран. Нас має хвилювати не те, скільки всього прилетить по столиці Ірану, а те, щоб не прилітало по наших містах.
Те, що фундаменталісти з Тегерану отримали по заслугах – це факт, але й про ризики від наслідків цих подій ми теж маємо пам’ятати.
Сергій Пархоменко