Напередодні їхнього «побєдобєсія» хочеться трохи правди про т. з. «Велику вітчизняну», яка такою в дійсності не була. Отже, трохи для вас маю.
Знаєте ви, хто з радянських полководців Другої світової війни був найталановитіший? Не Ватутін, не Рокоссовський і навіть не геніальний маршал Василевський. Найбільшою перлиною в РККА був генерал-лейтенант Андрій Андрійович Власов.
Герой оборони Києва. Автор перемоги під Москвою (яку потім Жуков собі приписав).
Це нині Власов і «власівці» є символом зради. Це так. Тут проти фактів не попреш. Тут усе справедливо. І з юридичної, і з моральної точки зору. Але дозвольте додати до цього: Власов є не лише символом зради – він є символом ЗРАДИ. Величезної і всеосяжної, характерної для СРСР.
Усе почалося з того, що зрадили Власова. Зрадниками є Сталін, Малєнков, Ворошилов і Шапошников. У березні 1942 року 2-а ударна армія Волховського фронту прорвала фронт противника і пішла на з`єднання з Ленінградським фронтом, тобто, прориваючи «блокаду» Ленінграда. Слово це спеціально взяв у лапки, бо насправді блокади не було, але це окрема тема.
Однак ані сусідні армії Волховського, ані жодна армія Ленінградського фронтів підтримати 2-у ударну армію не змогли. А. А. Власов був заступником командувача Волховським фронтом. Ясно було, що 2-у ударну треба відводити, але наполегливі прохання комфронта Мерецкова та його заступника Власова Ставка не задовольнила: вождям жаль було віддавати уже захоплену територію: до з`єднання з Ленінградським фронтом була дуже близько і усі сподівалися: а раптом?
А потім стало пізно. 2-у ударну оточили. В армії почався голод. Власова кинули «розбиратися», а потім призначили командувати. Рятувати. Коли люди уже не стояли на ногах від виснаження, а кора на деревах у лісах під Любанню була обдерта на рівні людського зросту. Моторошні картини куп мертвих тіл у М`ясному бору назвжди запамятали ті, кому пощастило вижити…
Зрада Сталинім Власова полягала не в тому, що його не евакуювали (за ним прислали літак, але Власов не схотів кинути армію, що гинула й замість себе відправив поранених). Зрада полягала в тому, що катастрофу 2-ї армії звалили на нього. А перемогу під Волоколамськом відібрали і переписали на Жукова.
Маршал авіації Силантьєв писав:
«Когда 2-я ударная армия гибла в волховских болотах, мы видели, что это результат просчета и Верховного Главнокомандования. Я полгода висел над этой армией и потерял там много боевых товарищей. Гибель армии была величайшей трагедией тысяч солдат и офицеров, всю вину за которую потом свалили на изменника генерала Власова. Нелепо оправдывать предателя, но истина в том, что армия ему досталась уже в катастрофическом состоянии».
А тут ще одна зрада. Тепер уже від своїх, рідних радянських людей. Двометрового зросту потужний генерал, як і всі великі чоловіки, найбільше страждав від голоду. Зрештою, блукаючи лісами, він геть охляв, і коли вийшов на село Туховежі, попросився у перший ліпший будинок. Там його пригріли, напоїли молочком, і генерала зморило.
А тим часом власник хати побіг до поліцаїв і здав генерала.
За зраду мужик отримав від німців корову, 10 пачок махорки, 2 пляшки шнапсу і… почесну грамоту. Почесну грамоту, друзі! Якби Власов не потрапив у полон через зраду – бути йому командувачем фронтом і навіть начальником Генерального штабу, кращим серед сталінських маршалів. Але вийшло як вийшло.
І Власов зламався. Розуміючи, що так і так йому смерть (бо навіть визволивши з німецького полону Сталін його розстріляє), як полководець розуміючи, хто винен у катастрофі 2-ї ударної і що цю катастрофу звалять на нього, Власов пішов у зрадники.
Йому просто не було кого захищати. С точки зору Власова, його зрадили і вождь, якому він був вірний, і народ, той самий народ, за який він мав вмерти.
До слова, мужика, який його здав, потім записали в старости. З позиції комуністичної пропаганди звичайні радянські люди не могли зрадити радянського генерала? Не могли. А значить і не зраджували. То все староста-перевертень.
Сам А. А. Власов уже в полоні порівнював себе з царським генералом Самсоновим, теж командувачем 2-ю армією, яка також через некомпетентність і зраду, потрапила в оточення у серпні 1914 року. Генерал Самсонов застрелився. Власов вирішив, що за Сталіна самогубцем на стане. Його вибір. І це – зрада. Без питань. І без жодних виправдань Власова.
Але темою цього посту була зовсім інша зрада.
Перемоги у Власова навіщо відбирати? Навіщо з підживок газет в бібліотеках його портрети і статті про нього вирізати?
Навіщо брудом обливати?
Бруду на ньому і так багато.
Дійшло до того, що його намагаються видати тупим, некомпетентним інтриганом, кар’єристом і підлабузником. Ось вам приклад радянсько-російського ставлення до історії. Найправдивіший маршал Жуков:
«Я его давно знал – в 1924 году учились вместе на кавалерийских курсах усовершенствования комсостава (ККУКС). В 1940 году он служил в Украинском особом военном округе, которым я тогда командовал. В начале войны под Москвой он командовал 40-й дивизией. Показал себя слабым командиром. Я уже подумывал его сместить. Но вдруг позвонил Сталин:
– Мы тут думаем у вас Власова забрать – на Волховском направлении у нас прорыв.
Я очень обрадовался.
– Ну что ж, – говорю, – берите».
Не придиратимемося до «геніального полководця» з приводу «Українського особливого військового округу», якого в природі ніколи не існувало. Тут в іншому справа.
А. А. Власов до 1941 року командував 99-ю дивізією і зробив її кращою в Червоній Армії, за що дивізія отримала Перехідний Червоний прапор, а Власов – орден Червоного Прапора, золотий годинник і величезне підвищення – одразу командиром 4-го мехкорпусу, і на цій посаді уже за місяць отримав орден Леніна.Так що слабким командиром він не був – навпаки.
До речі, що робив Власов, піхотний офіцер на кавалерійських курсах – теж загадка, яка залишається на совісті «правдивих» спогадів Жукова.
Ну і, звичайно, під Москвою Власов 40-ю дивізією не командував. Він цією дивізією ніколи не командував. Він командував найкращою армією Західного фронту, тією самою, яка прорвала фронт у грудні 1941 року під Волоколамськом і розгромила німців, забезпечивши перемогу у кампанії.
До чого це я усе?
Я навіть не про зовсім іншу зраду. Я про зраду як основу характеру «радянського народу». Власова зрадили, потім Власов зрадив, потім Власова знову зрадили…
Куди не кинь поглядом – всюди зрада, всюди зрадники, які продають, підставляють, підсиджують один одного.
За посаду або зайву пайку хліба і пачку махорки. На цьому московська пропаганда уваги не акцентує, але крім Власова в РОА служили ще сім(!) колишніх радянських генералів і купа полковників.
Найогидніше знаєте що? Був у мене троюрідний дід Петро. Я його дуже якось боявся, бо баби шепотілися тихо: «Дід Петро – власівець». Він навіть свої 10 років відтягнув на лісоповалі. А нам уже в 2 класі розповіли хто такі «власівці» і які вони погані.
Лише пізніше я дізнався, що «власівець» дід Петро був солдатом у тій нещасній 2-й ударній. Практично непритомний від голоду потрапив у німецький полон, просидів у таборі 3 роки. А коли у 45-му його звільнили, сталінські «органи», як зраднику, впаяли йому 10 років.
Власов, звичайно, зрадник. Але до чого тут дід Петро?
Власов, звичайно, зрадник. А решта? Ті, хто писав доноси на Туполєва і Курбаса, Корольова і Ахматову, Гумільова і Мерецкова?
Власов – зрадник.
І Сталін негарна людина.
І Жуков, Хрущов, Ворошилов, Берія – теж.
Але хіба це вони накатали СОРОК МІЛЬЙОНІВ доносів?
Павло Бондаренко