Місто з прибамбасами

Віталій Портников: Єдиний результат російських виборів – це Донбас

21/09/2021 admin 0

Спостерігачі продовжують аналізувати підсумки виборів до російської Державної Думи, хоча передбачуваність цих підсумків була очевидною ще до того, як вибори відбулися Конституційна більшість “Єдиної Росії”, […]

Якщо вивчати особливості міст з родзинками, у вигляді неповторних прибамбасів, то Кіровоград, а нині Кропивницький, не буде губитися в останніх рядах. І от уявіть собі таку номінацію: Кіровоград –прибамбас!

Нещодавно причитав цілу підбірку статей з приводу назви міста. Серед більше, як ста публікацій запам’яталося лише кілька – «Місто безімянеЄ моє» та «Місто під знаком «поганяла». В другій публікації так охрестив Кіровоград місцевий письменник Сергій Колєсніков. Він дав цьому просте і логічне пояснення. «Поганяло» по-блатному – псевдонім. Отож, ми жили у місті, яке носиЛо ім’я «поганяла». Бо Кіров – це не справжнє ім’я «трибуна революції», як і Костриков. Насправді він був  – Цукерман. З знайдених документах царської охранки, стало відомо, що єврейському хлопчикові з Уржума дали прізвище жінки, котра привела його до дитячого притулку – Костріков. Хто знає, можливо, вона хотіла убезпечити його від подальших обмежень, які існували щодо євреїв у Російській імперії. А ім’я Кірова було надане місту, аби закреслити інше ім’я – земляка Григорія Зінов’єва (Радомисльського), нібто причетного до вбивства першого. Залишати й надалі радянську назву великий гріх перед Україною, адже так само можна було б місто на Інгулі найменувати й Цукерградом – принаймні Кіровоградщина тривалий час була лідером з виробництва цукру в СРСР. От така собі історія назв та прізвищ людей, що причетні до  дуже частих наших міських перейменувань… Чим не «прибамбас»?

А ще будинок в якому народився ім’ядавець міста  добродій Зінов’єв стоїть на розі вулиць, що донедавна носили назви До того Кірова ( до того Кірова) та Смоленчука( Пролетарська, а до того Болотяна). Така собі гра долі. Вулицю де народився нібито “вбиця” назвали прізвищем “убієного”.

Серед інших прибамбасів із того, що в місті відбувалося та відбувається зараз було таке, що до певного часу виходила  друком газета «Страна Совєтов»… А її редактором був журналіст з прізвищем Крупський. Гра слів, але під ними якась незбагненна сатанинська суть та чорний гумор на межі з фатумом.

А що ще діється у місті? Серед самих дивних по суті дійств мабуть є святкування його оборони від німців у 1941 році. На це, як корінний мешканець міста в п’ятому- шостому поколінні, зазначу, що місто від німців насправді ніхто не обороняв. Це пам’ятають очевидці, про цю брехню, з наведенням фактів та документів писали місцеві ЗМІ. Але оборону святкують, і здогадайтесь коли ? Саме 4 серпня, в день вступу гітлерівців у місто!!! Вступ за розповідями свідків був цікавий. Спочатку винюхати, що до чого приїхало кілька німецьких мотоциклістів, а потім в підсумку посунули основні колони, і наразилися на… «засідку» мешканців міста з квітами та хлібом-сіллю. Нікому чомусь не вистачило в кебі «проголосити це свято на один або два тижні раніше ? Так і почали “святкувати оборону міста” в день вручення хліба- солі черговим тимчасовим господарям.

А ще у місті, як обласному центрі заснували для всієї області дивну премію, з немалих видачею грошей. Премія носить призвіще шанованої людини місцевого архітектора Якова Паученка, але видається за «успіхи і заслуги» у геральдиці та прапорознавстві, до яких ім’ядавець премії не мав жодного відношення. І тішаться люди лауреатством і грішми, і Паученка згадують щороку…

Є у місті і водне диво, створене не міфічним водяним. Це не лише загублена річка Інгул, а ще і водогін з Дніпра, що нібито поїть місто водою. Щоб ввести цю будову пронумерованої за радянських часів п’ятирічки, що має довжину майже 120 кілометрів, до ладу, в околицях міста заглушили не один десяток артезіанських свердловин, що майже двісті років реально поїли місто. Відзвітували про найдовший в Європі водогін, отримали ордени, медалі, грамоти, подяки, а хто зумів і гроші. І це ж треба було здогадатися, джерельну воду замінити річковою. Водогін з часом природного зносу вже почав «рватися», і тому місто іноді залишається без води на 2-3 доби, поки залатають. А часом коли порив не перед містом, то ця доля наздоганяє сусідні міста, які лежать на його шляху  Олександрію та Знам’янку. Та більше всього рвуться труби водопроводу в самому Кропивницькому, як від віку, так і від циклічної, напруги пов’язаною з погодинною подачею води. В землю від таких поривів йде більше 40% води, яку проплачують через спритно обраховані тарифи мешканці міста. Але водникам цього мало, і тому хтось із них, здається потім потрапивших до місцевої психушки, запропонував ввести «абонентну плату» за наявність в помешканні труби і крана, а не води в них. Вода в кранах, м’яко кажучи, брудна, іноді вонюча, при отстої і кіпятінні в осадок випадає що завгодно. Дивлячись на порожні крани без води, старенькі бабусі часом жартують: «Німці у місті були, але воду нам не відключали…»

А ще місто знамените тим, що під ним є справжнісінькі уранові копальні, а за екологічну шкоду від такого сусідства та видобутку майбутнього ядерного палива, ніхто нічого не отримує. Це вже здається факт, як єдиний у всьому світі. І чому місто не потрапило навіть у сім чудес України, не те що світу теж ще одна загадка. Незрозумілий прибамбас… І саме його, до речі, використовували політики перед кожними виборами, обіцяючи городянам додаткові виплати за проживання в такій  “зоні ризику”. Та то все лише перед виборами, бо після них всякий шкідливий вплив від сусідства з ураном кудись зникає. І лише донецькі регіонали, що понаїхали керувати краєм у 2010 році провели “ретельні дослідження”, за підсумками яких всю шкідливість звели до впливу радону, а не урану. Дали навіть рекомендації провітрювати приміщення та їсти побільше яблук. Та от на яблука не дали нікому жодної копійки!!!

А ще є пропагандиське диво з першоназвою міста. Поселення при фортеці мало самоврядування з самого 1755 року, звалося точно невідомо як. То Новокозачин, то  Поділ, то нібито за піснями, що збереглися, як байки найдовше і нині були вилучені на поверхню Єлисавет (невідомий мужик з похідним іменем від жіночого). До майже 1777 офіційна назва  не існувала, бо навіть  така людина , як академік з С-Петербурга Йоган Гюльденштедт в своїх академічних записках датованих 1775 роком,  ніяк не згадувала.  Але місцевим попам московської секти привиділося, що місто виникло раніше згаданих дат і назване на часть святої. Та от диво – до 1917 року цю святу не тещо не бачили в місті, а навіть жодного разу забули згадати, а тому і храмів на її честь не будували, а про хоч одну хресну ходу,  і то згадати не можна. То що то видіння було чи диво, і  хтось нещодавно засукавши рукави почав його творити.

Жарти жартами, але все перелічене має місце в реальному житті. А при осмисленні якось вивертається від здорового глузду і простої людської логіки. Коли в місті знаходиться певна частка непідконтрольних здоровому грузду диваків, то і його доля може скластися теж дуже дивно – “обрости прибамбасами” . Дивне місто у дивному місці , і з дивними людьми… Дива в Кропивницькому можливі! Але кропива, не трава чорнобиль – вона безжально жалить і захищає.

Анатолій Авдєєв

MIXADV

цікаве

Be the first to comment

Leave a Reply