А. Шибіко: ЩОДО ПОНЯТТЯ “РІДНА МОВА” ТА СПЕКУЛЯЦІЇ НА МОВНІ ТЕМИ

Бугогардівське козацтво

28/03/2024 AA 0

Чорним шляхом З давніх-давен Середнє Подніпров’я стало вузлом усіх доріг. Безмежні степові гони сприяли становленню вільного, непокірного характеру тих, хто тут проживав. Хай то будуть […]

ЩОДО ПОНЯТТЯ “РІДНА МОВА” ТА СПЕКУЛЯЦІЇ НА МОВНІ ТЕМИ

Невиразність мовної політики держави, протягом шістнадцяти років незалежності України, має своїм наслідком консервацію напівколоніального стану української мови і все більш наполегливе, останнім часом, прагнення проросійських сил надати російській мові статус другої державної в Україні.
Серед аргументів, які використовуються на підтвердження необхідності здійснення цієї мети, апологети надання російській мові статусу другої державної в Україні, найбільш частіше вживають лукаву тезу про те, що більше половини населення України є російськомовним.
Щоправда, на сьогодні, дійсно більшість населення Сходу і Півдня України як і більшість міського населення Центральної України продовжують і надалі у спілкуванні використовувати російську мову. Як і за радянських часів, більшість україномовних громадян у спілкуванні з російськомовними переходять на російську. Залишимо поза межами даного дослідження співвідносність російсько-українського суржику з російською мовою. Однак, викликає подив і обурення намагання укорінити у суспільній свідомості поняття “російськомовне населення” як статичну спільноту людей, оголосивши її, при цьому, більшістю в Україні, вивищивши над етнічними спільнотами і зробивши предметом особливої турботи уряду Російської Федерації, бо російськомовні українці, як виявляється, – “соотечественники” громадян Російської федерації. . Залишається тільки подякувати за “скромність”, що не записали до російськомовної спільноти (“соотечественников”) всіх громадян України, які володіють російською мовою, а таких,за деякими оцінками, більше 90%. Однак і “скромна” констатація, що більшість населення України – російськомовне, вимагає детального аналізу і вивчення.
В контексті вищемовленого, щоби уникнути емоційних голослівних тверджень, розглянемо базове поняття в системі ознак мовної належності – поняття “рідна мова”. Радянські “сусловські” ідеологи зробили все, щоби укорінити в свідомості колишніх радянських громадян, запозичену у В. Даля тезу про те, що рідною є мова, якою людина мислить. Їхні потуги зрозумілі: формування нової спільноти людей – “советского народа” потребувало і єдиної для всієї спільноти мови, як основи такої єдності. В цьому причина форсованої русифікації неросійських народів у радянський період. Штучно створювалися умови, що змушували представників неросійських народів переходити на спілкування російською мовою, а від цього тільки терміном часу відрізнявся наслідок – люди і мислити починали російською, тобто, за визначенням асиміляторів, російська мова ставала для них рідною. В цьому дивного немає нічого. Це є закономірний результат гарно продуманих і спланованих дій. Дивним і незрозумілим є те, що і сьогодні русифікаторське трактування поняття “рідна мова” продовжує використовуватися в Україні, як аргумент в процесі дискусії про надання російській мові статусу державної.
Хочеться запитати у чиновників, які відповідали за підготовку і проведення Всеукраїнського перепису населення 2001 року: чи усвідомлювали вони вносячи в опитувальний лист графу про рідну мову те, що люди сприймуть це поняття саме в русифікаторському трактуванні – як мову, якою вони мислять? Інших трактувань люди просто не знали. В результаті російську мову в Україні назвали рідною 29,6% (14 343 тис.осіб) населення притому, що росіянами себе назвали 17,3% (8 334 тис.осіб). Серед українців число тих, хто назвав рідною мовою російську склало більше 5,5 млн. осіб (14,8%). Щонайменше, половина з них виховувалася в україномовних родинах, чи, навіть, закінчували українські школи, але, цілком закономірно, як і планували асимілятори, попадаючи в російськомовне середовище ставали спочатку російськомовними, а з часом і мислити починали російською. Тобто, у них відбувався процес зміни мови мислення.
Впевнений, що будь-хто з найпалкіших прихильників твердження “рідною є мова, якою людина мислить”, потрапивши на постійне проживання, наприклад, до Англії вже через декілька років і мислити почав би англійською. Особисто я знаю людей, які по три-чотири рази змінювали мову мислення. Це, що означає, що вони змінювали рідну мову? Чи можна міняти рідну мову як шкарпетки?
Висновок один: рідна мова, як і рідна мати, може бути тільки одна, і ця мова є мовою народу, з яким людина себе індентифікує. Людина може не знати рідної мови, як і рідної матері, але замінити їх ніхто і ніщо не можуть.
Отже, для всіх 37млн. українців в Україні та багатьох мільйонів українців поза її межами, якою б мовою вони не мислили, рідною мовою була, є, і буде – українська.
Головним завданням суспільства і держави має стати повернення українців в лоно рідної мови. Слід зауважити, що, згідно даних перепису, серед регіонів тільки в АР “Крим” та м. Севастополі українці складають меншість населення (відповідно 24,3% і 22,4%) і тільки в 5 областях України частка українців менша середньої по Україні (77,8%): в Донецькій – 56,9%, в Запорізькій – 70,8%, в Луганській – 58,0%, в Одеській – 62,8%, в Харківській – 70,7%. Це означає, що вирішення завдання повернення українців до рідної мови назавжди закриє питання про двомовність в Україні.
Що стосується російської мови, існують об”єктивні передумови для постановки питання про надання їй статусу регіональної, відповідно до “Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”, тільки в АР “Крим” та м. Севастополі, при неухильному дотриманні, при цьому, в цих регіонах статусу української, як державної мови.. Щодо інших регіонів, то російська мова має бути захищена в них на рівні мов інших національних меншин, згідно міжнародних правових норм.

А. Шибіко

MIXADV

цікаве