Не віриться, що не зустріну його не вулиці, або не зможу зателефонувати… Не стало людини, яку знав майже тридцять років. Віктор Шарий був чимось незвичним і органічним в житті Буго-гардівської паланки Українського козацтва, до якого він приєднався після повернення в Україну з далекого Забайкалля, де він служив в радянському війську. В 1992 році він зробив свій український вибір і став військовим ЗСУ, а вже у лютому наступного року відбулося наше знайомство.
Тодішній Гетьман Українського козацтва та заступник міністра оборони України генерал-майор Володимир Мулява організував в тодішньому ще Кіровограді спільний навчальний семінар для адаптації в малому бізнесі козаків та військових які незабаром опиняться в запасі. В аудиторії навчалися всі разом, і козаки і військові. Для поповнення лав козацтва, я як крайовий отаман , пригледів чотирьох підходящих, патріотично налаштованих військових. Але з тих чотирьох лише прапорщик Віктор Шарий прийняв мою пропозицію.
Приємно було відчувати, що я не помилився в своєму виборі, в цій відкритій, ініціативній і порядній людині. В середині того ж року він був призначений крайовим осавулом. Серед всієї крайової старшими того часу він був самим надійним, відповідальним та ініціативним, не брав участі в закулісних справах та змовах. На час своєї відсутності саме його своїм наказом я призначав тимчасово керувати товариством, бо знав, що він не підведе. Ця посада закріпилася за Віктором Григоровичем майже на десять років, як при моєму отаманстві так і при моєму наступникові.
Так було до того часу, поки процеси в організації не пішли не в тому напрямку. Тоді на початку 2000-х за листом-зверненням крайової старшини Гетьман Українського козацтва призначив рекомендованого крайовою старшиною крайового осавула Віктора Шарого наказним крайовим отаманом Буго-гардівської паланки УК. Далі вже Віктора Григоровича, як авторитетного керівника козаки неодноразово протягом останніх років знову і знову обирали крайовим отаманом.
Під його керівництвом товариство зростало новими районними осередками і міцніло. За цей час звільнившись в запас з військової служби Віктор Григорович,окрім керівництва козацьким товариством вів активну громадську діяльність і в інших напрямках. Певний час був старостою релігійної громади при храмі Святого Володимира УАПЦ, брав активну участь в роботі обласного осередку Комітету Виборців України, особливо під час президентської виборчої кампанії 200 4 року. В цей же час навчався в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка та здобув вищу освіту за фахом історика.
А ще слід згадати ще одну маловідому широкому загалу сторону його діяльності. В 2000 році Віктор Григорович став співзасновником Української геральдичної колегії та брав активну участь в організації кількох Зльотів геральдистів України, які проходили в нашому місті.
Під керівництвом Віктора Шарого козацьке товариство Буго-гардівської паланки Українського козацтва поповнилося новими районними осередками в Знамянському, Гайворонському та інших районах області. За його ініціативи з’явилася меморіальна пам’ятка козацької слави Мамаїв Яр під Цибулевим, щорічно на Покрову проводилися свята козацької слави та інші заходи. Козаки товариства Буго-гардівської паланки Українського козацтва подорожували по місцям козацької слави. Побували під Корсунем та Берестечком, на славній Хортиці та Батурині, на місці Конотопської битви та інших. Був ініціатором та активним учасником упорядкування місця поховання воїнів УПА в Олександрівському районі та встановлення першого меморіального хреста жертвам Голодомору і пам’ятного знака жертвам політичних репресій в Кропивницькому .
В особистому плані Віктор Шарий був чуйною, порядною людиною, добрим порадником, небайдужим до несправедливості та великим патріотом, приємним у спілкуванні і віруючою людиною. Поруч з ним завжди була позитивна аура та атмосфера порозуміння.
В останні вісім років Віктор Григорович, як справжній патріот долучився до знайомої йому військової справи, до оборони України. В складі Української добровольчої армії не один рік брав безпосередню участь у воєнних діях по відбиттю російської агресії.
І от надійшла сумна звістка, що його більше немає серед нас живих. Але зроблене ним за роки перебування в козацтві залишає глибокий слід та світлу пам’ять про великого патріота України. Просто не віриться, що його більше немає з нами. Прикра і непоправна реальність, яку нам принесла ця війна з споконвічним лютим ворогом.
Анатолій Авдєєв, полковник УК, крайовий отаман Буго-гардівської паланки Українського Козацтва (1991-1995 роки), голова Кропивницького міського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів.