Без неминучої перемоги. Як російська еліта починає вибирати між сценаріями програшу

Чемпіонат світу з футболу в Катарі як Золотий батон світового футболу

29/11/2022 AA 0

Останніми днями, перед черговою хвилею ракетних ударів країни-терористки Росії, однією з топ-тем в українських медіа стали результати виборів до Національного олімпійського комітету (НОК) України. За […]

Фото:

До цього вересня російські еліти прагматично обирали бік Путіна як гарантований від поразки. Тепер все зайшло настільки далеко, що вибирати, можливо, доведеться між сценаріями програшу. А це робить Путіна набагато вразливішим, тому що він та еліта можуть вибрати різні сценарії.

Експертка Фонду Карнегі, глава аналітичної фірми R.Politik. Reality of Russian Politics Тетяна Станова розмірковує про те як віра у неминучість перемоги з Путіним тане у російської еліти.

Коли в лютому Володимир Путін розпочав повномасштабну війну в Україні, багато хто сприйняв це як рубіж, після якого відносини президента з російською елітою незворотно зміняться. Вже тоді на Путіна почали дивитися як на зневіреного лідера, який втратив здатність нормально взаємодіяти із зовнішнім світом.

Проте засмученість і почуття приреченості, що запанували в еліті, не заважали її практичної лояльності президенту і не скасовували їх загальної образи на Захід. На руку Путіну було і те, що багато хто в Росії щиро покладав відповідальність за те, що трапилося на Вашингтон і Брюссель – «А що ще залишалося? Раз довели, хай тепер терплять».

Однак останні тижні обрушили нові удари на цю тендітну рівновагу – розгром російських військ під Харковом, оголошення часткової мобілізації з перспективою перетворення на повну сумніви, що в Росії в принципі вдасться виграти цю війну. Все це порушує питання про те, наскільки російська еліта готова йти з Путіним до кінця? Особливо на тлі наростаючих загроз застосувати ядерну зброю та можливості нових поразок та краху всього, створеного за останні десятиліття.

Сигнал до мобілізації

Здобути точні уявлення про настрої в російській еліті вкрай складно – у країні діє жорстке табу не лише на критику, а й навіть на сумніви у рішеннях Путіна. Тому судити про них доводиться за непрямими ознаками: витоків, особистих розмов, суспільної поведінки.

Донедавна здавалося, що еліти, незважаючи на неофіційне бурчання та похмурі очікування, підуть з президентом до кінця, якою б не була ціна перемоги. Контури внутрішньоелітного консенсусу вишиковувалися навколо відомого набору тез, із якими згодні як силовики, так й прагматики-технократы. Захід намагатиметься максимально послабити Росію до руйнування. Якщо Росія розпочала цю війну, її потрібно вигравати. Поступки неприпустимі, тому що безглузді і будуть використані проти Росії.Читайте також: Недостатньо вигнати путінське військо з нашої території, Росія має розвалитися

У цьому плані оголошення мобілізації для російської еліти було скоріше позитивною подією. Після розгрому під Харковом, який змусив задуматися про можливість поразки, настала хоч якась ясність. Новий путінський план формує картинку, де Росія готується наростити військову силу, щоб утримати зайняті території та відкинути українську армію від нових «російських кордонів». А загроза використовувати ядерну зброю має остудити запал західних союзників Києва.

Загалом, після деякої розгубленості та інформаційного хаосу – чи проводимо референдуми, чи ні; чи готові вести переговори, чи ні – з’явилося розуміння, що є ще порох у порохівницях. Тому що хоч би якими високопоставленими були представники російської еліти, професійно розібратися у військовій динаміці і дізнатися, що там у голові у Путіна, не дано практично нікому. Достатньо подивитися, як сьогодні вертикаль готується прийняти нові регіони до складу Росії: доки не надійде ясна команда від президента, ніхто не знає, як і коли відбуватимуться ключові процедури. Звідси інформаційна плутанина та суперечливі заяви від найвищих діячів.

Це взагалі одна з головних особливостей ситуації – якщо не брати до уваги дуже вузьке коло осіб, ніхто в керівництві країни не розуміє, що і як робитиме Путін. Зрозуміло було лише одне – програти ми не можемо, бо Захід прямо не втрутиться, а Україна не вистачить сил завдати поразки Росії. Загалом, життя продовжується.

Однак те, як хаотично мобілізація реалізується на практиці, у поєднанні з сумним станом справ на фронті привнесло в ситуацію принципово нову обставину – ідея про неминучу перемогу Росії почала витіснятися сумнівами та роздумами про те, скільки Росія готова платити за «здобуття» України.

Чим далі входить конфлікт, чим більше ресурсів режим кидає в топку війни, тим серйознішими виявляються внутрішньоелітні розбіжності, які не мали б жодного значення, якби російська еліта чекала неминучої, нехай і віддаленої перемоги. А так ці розбіжності повисли в повітрі і, незважаючи на загальне мовчання, стають все важчими.

Роз’єднуючі питання

Є кілька питань, щодо яких Путіну важко розраховувати на повне розуміння з боку еліт. Насамперед, якщо не брати до уваги вузьке коло відданих президентських соратників, немає жодних ознак того, що російська еліта сприймає проблему України як екзистенційну для Росії.

Для Путіна це вкрай емоційна та особиста тема з його зацикленістю на ідеях історичної справедливості, “споконвічних російських земель” та бажання звільнити “братський український народ” від приватизованих Заходом антиросійських «окупантів». Але такий підхід у російському керівництві не поділяють навіть багато яструбів, не кажучи вже про технократів, для яких незрівнянно важливіше закінчити війну без поразки, що передбачає набагато ширший спектр можливих варіантів «перемоги».

Також консолідації лав російської еліти загрожує перспектива використання ядерної зброї, яку, найімовірніше, готові підтримати далеко не всі. Зараз багато хто з тих, хто закликає Захід серйозно поставитися до ядерних загроз Путіна, сподіваються, що до застосування справа не дійде. Але в міру того, як президентські загрози ставатимуть все більш реалістичними, ставлення еліт до Путіна і його дій буде серйозно випробувано – і це стосується навіть найближчого оточення президента.

Глибоке нерозуміння є й у питанні, яка у Росії кінцева мета у цій війні? Судячи з публічних заяв Путіна, для нього це не тільки анексія окремих областей, а й встановлення проросійського режиму в решті України (з припущенням, що західна частина може відколотися та йти на всі чотири сторони). Поки що Путін продовжує сподіватися, що час на боці Росії та Київ рано чи пізно впаде. Але багато прагматичніших представників еліти готові задовольнитись набагато скромнішими «досягненнями» – наприклад, лише приєднанням південного сходу.

Невипадково сьогодні, після референдумів, у неофіційних розмовах частини російського керівництва можна почути проблиски надії на світ наприкінці тунелю цієї війни – заморожування конфлікту та деескалацію після приєднання нових регіонів. Те, що Путін вважає за краще тримати плани при собі, лише посилює нерозуміння та розбіжність в очікуваннях. У питанні про те, що вважати остаточною перемогою немає ні офіційної позиції, ні внутрішньоелітної єдності.

Сюди можна віднести і питання мирних переговорів. Зважаючи на те, як уважно російські еліти стежили навесні за зустрічами з українською стороною в Стамбулі, запит на них є. Для впливової частини істеблішменту вихід на переговори і фіксація прибутку – розумна лінія поведінки, яка необов’язково означає поразку. Однак навіть якщо не брати до уваги небажання Києва, ці надії неминуче розіб’ються об реальність – повну неготовність Путіна мати справу з нинішнім українським керівництвом. А отже, на багатьох чекає розчарування.

Зрештою, єдність російської еліти може затріщати по швах у питанні, чи готова Росія заплатити будь-яку ціну за перемогу над Україною. Повномасштабна мобілізація з перспективами внутрішньої нестабільності і нової хвилі репресій, спіраль санкцій, що розкручується, і наростаюча ізоляція, падаючі доходи від експорту і розмивання бюджетної системи – все це ставить питання: де Росія готова зупинитися? І чи взагалі існує така ціна, яку Кремль платити за Україну вже не стане? Очевидно, у Путіна та російських еліт відповіді на ці питання суттєво розходяться.

Путін готовий йти до кінця, погрожуючи відправити всіх до раю за допомогою ядерної зброї, якщо Росії не дозволять перемогти у тому вигляді, який він вважатиме достатнім. Еліти поки що демонструють готовність йти разом із Путіним проти України, але їхня віра у неминучість перемоги тане. А без перемоги виникає розвилка: або поразка, що означає крах путінського режиму з усіма ризиками для правлячої еліти, або ядерний аргумент із загальною загрозою фізичному виживанню.

До цього вересня російські еліти прагматично обирали бік Путіна як гарантований від поразки. Тепер все зайшло настільки далеко, що вибирати, можливо, доведеться між сценаріями програшу. А це робить Путіна набагато вразливішим, тому що він та еліта можуть вибрати різні сценарії.

Тетяна Станова,  опубліковано у виданні Фонд Карнегі

MIXADV

цікаве