“У ЧОМУ ВИНЕН ПУШКІН…”

Це справжнє визнання: Провідна газета Польщі назвала Залужного першим отаманом України (фото)

15/08/2022 AA 0

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залежний став героєм та улюбленцем усіх українців. Вагу його авторитету вже починають розуміти й за кордоном. Стратегічний талант Валерія Залужного не лише […]

За словами Ігоря Терехова, в Харкові мають перейменувати близько 400 топонімів, назви яких пов’язані з росією. Але міський голова категорично проти, щоб перейменовували вулицю Пушкінську.

“У чому винен Пушкін, що народився Путін? – щиро дивується очільник міста. – Тим більше Пушкін – всесвітньо відомий поет, так само як і Лермонтов. <…> Ми вчилися на чудових поемах Пушкіна і Лермонтова. <…> У нас є вулиця Пушкінська, у нас є станція метро імені Пушкіна. Це нехай залишається”.

 А й справді, хіба винен Пушкін у тих звірствах, які вчиняють на Українській  землі рашисти через майже 200 років після того, як той, кого в московії називають “солнцем русской поэзии”, відійшов у вічність?

Давайте розбиратися. Річ у тім, що ті, хто вивчав життя і творчість Пушкіна неповерхово, добре знають, що поет стояв на проімперських позиціях. Його ідеалом був Петро І – кат українського народу. Не забули ще, що зробили  московитські головорізи на чолі з царським фаворитом Олександром Меншиковим із жителями Батурина у 1708 році? Приблизно те ж саме, що й рашисти у наші дні з Бучею та багатьма іншими українськими містами й селами. Вельми красномовно своє ставлення до згаданих подій в Україні, а надто гетьмана Івана Мазепи, котрий на початку XVIII ст. підняв повстання проти московської тиранії, висловив Пушкін і в своїй  поемі “Полтава” (1828), яка в радянську добу входила до шкільної програми і  якою, очевидно, у шкільні роки захоплювався Ігор Терехов.  Акценти там розставлені досить чітко. Позитивні герої – це  Петро І, Меншиков і юда Кочубей, а гетьман Іван Мазепа, звісно, зрадник. Цього недостатньо щоб щось зрозуміти? Давайте тоді звернемося до вірша “Друзьям”, який Пушкін написав у 1828 році після повернення з так званого південного заслання.

Нет, я не льстец, когда царю

Хвалу свободную слагаю, –

зауважує поет. І далі пояснює:

Его я просто полюбил:

Он бодро, честно правит нами;

Россию вдруг он оживил

Войной, надеждами, трудами.

Все це написав той самий Пушкін, який гордо заявляв, що він друг декабристів. Декабристів, з якими так жорстоко розправився Микола І: когось повісив, когось запроторив до Сибіру чи відправив воювати на Кавказ. Замініть у цьому вірші Миколу І, прозваного в народі за неймовірну жорстокість Палкіним, на путіна і все стане на свої місця. Хіба не про путіна говорять у росії, що він начебто підняв країну з колін, хіба не путіну там аплодуть за його агресивну війну в Україні? Він постійно “оживляє” росію війною то в Грузії, то в Сирії, то в Україні. Щобільше, погрожує “оживити” термоядерною війною з країнами блоку НАТО.  Ну й родзинка на торті: сам кремлівський цар нещодавно порівняв себе з Петром I – “собирателем русских земель”.

І це ще не все. У 1830 р. поневолений московитами гордий польський народ укотре підняв повстання проти царського самодержавства, а Микола І, як відомо, потопив його у крові. Вся прогресивна європейська преса виступила з осудом  кривавого тирана. Відізвався на цю подію й “друг декабристів” Пушкін, який написав 1831р. поезію “Клеветникам России”. Вже сама назва вірша багато про що говорить. Автор твору  всеціло на боці царского самодержавства. Він закликає Європу не вмішуватися у внутрішні справи імперії. Більше того, усім незадоволеним такою політикою Миколи І “вільнолюбний” поет погрожує  силою російської зброї:

Так висылайте ж к нам, витии,

Своих озлобленных сынов:

Есть место им в полях России,

Среди нечуждых им гробов.

Ці слова Пушкіна нікому нічого не нагадують у поведінці путіна в нашу буремну добу?

Треба, мабуть, сказати кілька слів і про іншого улюбленого поета пана Терехова – Михайла Лермонтова. Для цього потрібно ще раз уважно перечитати його найвідоміший твір – роман “Герой нашего времени” (1840), а також вірші цього періоду. Дія в романі відбувається, як відомо, на Кавказі. А  ви там хоч слово знайдете на захист чеченського народу, на землі якого вела свою кровопролитну загарбницьку війну російська імперія?  Всюди лише дифирамби російській армії, російській зброї, генералу Єрмолову. Та й сам поет ким був, пам’ятаєте? Російським офіцером, який відомий своєю небаченою хоробрістю під час цієї неправедної війни. Його ж командування за особисту хоробрість  двічі представляло до нагороди золотою шаблею. Чули про це? Тобто сам Лермонтов на чеченській землі убивав чеченців! Дико звучить? Але це правда! Просто раніше ми якось на це не звертали уваги, нас же це не стосувалося.

У Лермонтова не було жодних сумнівів у тому, що  чеченців, які мужньо захищають від агресора свою вітчизну, потрібно холоднокровно знищувати. Щобільше, у дусі ненависті до гордого кавказького народу, на думку великого російського поета, росіяни мають виховувати і своїх дітей. У цьому неважко пересвідчитись, прочитавши його вірш  “Казачья колыбельная песня” (1839):

По камням  струится Терек,

Плещет мутный вал;

Злой чечен ползет на берег,

Точит свой кинжал;

Но отец твой старый воин,

Закален в бою;

Спи, малютка, будь спокоен,

Баюшки-баю.

Поет не тільки виправдовує загарбницькі війни, які веде російський царизм, а й твердо переконаний у тому, що й надалі так має бути. Більше того, він упевнений, що те ж саме мають робити і нащадки тих, хто разом із ним убиває “злих чеченів”.

Сам узнаешь, будет время,

Бранное житье;

Смело вденешь ноги в стремя

И возьмешь ружье, –

 готує російська мати свого малюка до майбутньої неправедної війни, співаючи йому колискову. Вдумайтеся лише,  зброю цей малюк має взяти  в руки не для захисту своєї батьківщини, а задля того, щоб підкорювати інші народи. У цьому неважко переконатися, читаючи наступні лермонтівські рядки:

Стану думать, что скучаешь

Ты в чужом краю…

Спи ж, пока забот не знаешь,

Баюшки-баю.

Тут ключові слова “в чужом краю”. Ось такі колискові писав Лермонтов для російських немовлят. Тепер “виховання” на цій “класиці” ми відчуваємо на власній шкурі і притому не завжди навіть усвідомлюємо, звідки все це взялося.

Не всі, звичайно, російські класики стояли на проімперських позиціях. Є ж іще й поет-декабрист Кіндрат Рилеєв – автор поеми “Войнаровський”, у якій позитивні герої козацький полковник Войнаровський і гетьман Мазепа. Обидва вони в його творі  борці з тираном Петром І. А ще є повість “Хаджи-Мурат” Л.Толстого, в якій позитивний герой очільник чеченського народу. Це теж правда. Однак треба взяти до уваги те, що зараз у нас війна з московією. Війна не на життя, а на смерть, оскільки путін і його кліка хочуть просто знищити нашу державу, навіть саму згадку про Україну. Не треба також забувати про те, що вбивають і ґвалтують  українців не путін та члени його уряду, а пересічні російські солдати, які вивчали у школі і Пушкіна, і Лермонтова, і Купріна, котрий щось там писав про честь російських офіцерів. Навіть творчість такого великого гуманіста, як Лев Толстой, не виховала в них кращі моральні якості. Не варто забувати і про те, що більшість росіян підтримують політику свого кремлівського царя щодо війни в Україні. А відтак не можемо ми ані  вивчати спадщину їхніх класиків у наших школах, ані залишати назви наших топонімів, пов’язаними  з іменами іхніх митців, навіть Пушкіна й Лермонтова, творчість яких ми колись так любили,  не вникаючи зазвичай в її сутність (під яким кутом зору подавали вчителі, так і сприймали). А от зараз не сприймається це нашим знедоленим і страшенно ображеним росіянами українським народом.  Уявіть собі (я про це десь, здається, читав раніше), як може зґвалтована російськими нелюдами українська школярка декламувати “Я помню чудное мгновенье…”?  Може вчитель вимагати від неї, її подруг, а потім її дітей такого “подвигу”? Від дітей тих, хто загинув у цій страшній війні?

Пройде років 50 – 70, заживуть оці страшні рани на тілі українського народу, тоді видно буде. Звісно, видно буде нашим нащадкам.  Але це ще й за умови, що вони покаються, як німці за злочини своїх батьків і дідів під час Другої світової, виплатять матеріальну компенсацію українцям, які постраждали  від них. А зараз – категорично ні! Хоча приватно ніхто  нікому не забороняє вивчати російську класику.

Анатолій Новиков,

доктор філології, професор.

MIXADV

цікаве