Радянські казки про 22 червня 1941 року

Бугогардівське козацтво

28/03/2024 AA 0

Чорним шляхом З давніх-давен Середнє Подніпров’я стало вузлом усіх доріг. Безмежні степові гони сприяли становленню вільного, непокірного характеру тих, хто тут проживав. Хай то будуть […]

Небилиць довкола цієї дати в Радянському Союзі була створена величезна кількість. Торкнемося тільки однієї – легенди щодо того, що Сталін нібито смертельно боявся Гітлера, розгубився, не знаючи, що робити, і навіть впав у прострацію при звістці про початок німецького наступу. Особливо багато подібних “спогадів” з’явилося за часів правління Хрущова. Але, якщо аналізувати реальні події, що відбувалися в той час, то постає зовсім інша картина.

Наказ – окупувати Фінляндію.

22 червня 1941 року уряд Фінляндії оголосив про свій нейтралітет у радянсько-німецькій війни. Це викликало бурхливе захоплення у британському парламенті. Схвалили рішення фінського уряду і в США. В СРСР на заяву фінського уряду відреагували вельми своєрідно – механізовані корпуси Ленінградського військового округу (ЛВО) почали перекидатися не назустріч 4-ої танкової групи Вермахту, а до фінського кордону. 24 червня близько 22.00 авіація Балтійського флоту і ЛВО отримала наказ вранці 25 червня бомбити Фінляндію. Бомбардуванню піддалися столиця Гельсінкі і інші фінські міста. Особливо постраждало місто Турку, його порт палав. Фіни зуміли збити 27 червонозіркових бомбардувальників.

Для того, щоб вилетіти на бомбардування через 6 годин після отримання наказу, необхідно мати готові оперативні плани, які в свою чергу повинні бути доведені до виконавців. Кожен пілот повинен був заздалегідь знати, які об’єкти і в якому місті йому треба розбомбити. Бомби мали бути завезені й завантажені у літаки. На польові аеродроми необхідно було доставити пальне в необхідних кількостях, а літаки -ретельно перевірити на відсутність несправностей. Напевно, раптовість німецького нападу була досить відносною.

Не дуже схоже, щоб Сталін злякався вторгнення. Але чому Червона армія взялася саме за Фінляндію? У березні 1940 року закінчилася “Зимова війна” 1939-1940рр., в якій Сталіну не вдалося досягти поставлених цілей. В лютому 1940р, після важких боїв, нарешті була прорвана “лінія Маннергейма” і радянські танки рушили на Гельсінкі. Однак, Сталін раптово зупинив просування своїх армій і погодився підписати мирний договір з Фінляндією.

Дуже лукава радянська мапа. До “радянської Фінляндії” зарахували і нещодавно загарбані території і території “передані” від Карелії. Це картографічна підготовка для цілковитої окупації Фінляндії.

Що ж трапилося? У французьких і англійських портах вже були напоготові кораблі експедиційного англо-французького корпусу, який повинен був допомогти маленькій демократичній країні відбити напад союзника Гітлера – Радянського Союзу. Сталіну зовсім не хотілося вступати у війну з Англією та Францією, і тому він вирішив відкласти поневолення Фінляндії до настання зручніших обставин. І ось, 22 червня, такі обставини, на думку Сталіна, склалися. Під приводом війни з Гітлером, дуже зручним здалося в Кремлі завершити розборки з непокірними фінами, і вийти на фінсько-шведський кордон.

Фото. Замок в Турку після радянського бомбардування. 25 червня 1941 р

Вторгнення в Іран.

Можливо, що в перший тиждень гітлерівського наступу, в Москві ще не усвідомили всієї сили німецьких ударів? Але як тоді зрозуміти радянське вторгнення в серпні – вересні 1941 року до нейтрального Ірану, що не представляв анінайменшої загрози для Радянського Союзу? У нападі СРСР на Іран були задіяні три армії і 1000 танків! Радянська авіація бомбила іранські міста, загинули сотні мирних мешканців. Керівництво Ірану абсолютно не очікувало нападу. Операція тривала з 25 серпня по 17 вересня, коли в Тегеран, іранську столицю, увірвалися радянські танки.

В цей же день, 17 вересня, Сталін дозволив радянським військам залишити Київ. Німецькі танки вийшли на околицю Ленінграда. У глибокому тилу німців відбивалася оточена Одеса. Ще 25 серпня частини НКВС підірвали Дніпрогес. І в такий трагічний момент загального відступу радянське керівництво вважало доцільним виділити значні сили, включаючи 1000 танків і 500 літаків, та відправити їх далеко від місць вирішальних боїв. Сталін все ще не боїться Гітлера. Переляк прийшов тільки в жовтні.

Фото. Радянський танк в Тегерані. Вересень 1941 року.

І чого раптом Червона армія увірвалася до Ірану? Піти на цю авантюру Сталіна вмовив його новий союзник – Черчилль. Великобританія на той час вже два роки вела виснажливу війну з Гітлером. Війна вимагала зброї, пального, боєприпасів і багато чого іншого в величезних, усе наростаючих кількостях. А гроші в Британській імперії вже закінчувалися. Довелося продавати США деякі свої заморські території. Друга Світова війна була війною моторів. Отже держави-учасниці потребували багато палива. Щоб не платити грошима, яких і так не вистачало, Черчилль вирішив забезпечити армію пальним, захопивши іранські нафтові родовища і нафтопереробні заводи.

На таку справу краще йти не самому, і Черчилль запропонував захопити Іран (під слушним приводом) своєму новому “другові”. Сталіна довго вмовляти не довелося. Він із задоволенням приєднався до Гітлера під час розподілу Польщі і також з радістю погодився на окупацію Ірану спільно з Черчиллем. Хоча на півночі цієї країни нічого цінного або необхідного для оборони не було. (щоправда, окупація Ірану стала в нагоді згодом, після підписання в 1942 році угоди про постачання по Ленд-лізу).

Фото. Радянські війська в Ірані. Вересень 1941 року.

Для Сталіна, націленого на повне “звільнення” трудящих усього світу від капіталістичної експлуатації, важливий був сам факт вторгнення Червоної армії в сусідню країну. Тим більше, що це дозволило йому зайнятися улюбленою кремлівської грою в “народні республіки”. На півночі Ірану, під захистом червоноармійських багнетів були створені дві “народні республіки”. Згодом Сталін створив купу таких “республік” у Східній Європі: польську (ПНР), угорську (УНР), болгарську (БНР) та ін. Звісно, вдалося не все задумане. Зірвалися плани створення “народних республік” в Північній Італії та Данії. У першому випадку спритнішими виявилися американці, а в другому – фельдмаршал Монтгомері випередив маршала Рокосовського, заслуживши особливу подяку Черчілля. А “народні республіки” на території Ірану розсипалися в 1946 році, відразу ж, після того, як Сталін був змушений вивести свої війська.

“Великий арифметик” або чому Сталін не боявся Гітлера.

Сталін добре рахував. Тому й не боявся Гітлера. Чисельність Червоної армії значно перевищувала чисельність Вермахту. За технікою перевага Червоної армії був взагалі приголомшливою. Проти 3,5 тисяч німецьких танків Сталін мав майже 20 тисяч (тому без жодного остраху виділив тисячу танків для вторгнення в Іран). Радянська авіація теж мала вражаючу чисельну перевагу. Сталін весь час вводив в бій нові дивізії і чекав, коли свою роль зіграє фактор чисельності.

Фото. Танки готуються до параду на Червоній площі. 1930-і роки.

Але Сталін в своїх розрахунках враховував тільки кількісні показники і зовсім не брав до уваги військову підготовку й мотивацію. Середній німецький солдат значно перевершував за своїми бойовими якостями радянського, а командний склад Вермахту за рівнем свого професіоналізму взагалі був на порядок вищим радянських колег. Німецькі офіцери і генерали належали до військової касти, часто будучи військовими в 10 -15 поколінні. Майже всі їхні діди і прадіди, як по батьківській, так і по материнській лінії були професійними військовими. Всі вони з юних років знали, що їх чекає тільки одна доля – армія. Вони завжди були готові до війни.

Радянські командири – це зовсім інша історія. Переважна більшість їхніх предків (10-15 поколінь) були кріпаками. Та й пов’язувати свою долю з армією мало хто з них збирався. Їх більше вабили звичайні цивільні професії. Але Сталін готувався до великої війни і молоді люди, які бачили себе агрономами, ветеринарами, вчителями або будівельниками раптом, абсолютно несподівано для себе, без будь-якого власного бажання, потрапили до військових навчальних закладів.

Головні прорахунки Сталіна.

Такого світова історія ще не знала. Величезна, довго і цілеспрямовано створювана армія просто відмовилася воювати. За перші півроку війни в полон потрапили 4,8 млн радянських солдатів і офіцерів. Близько мільйона просто розбіглися. Для порівняння – чисельність військ гітлерівської Німеччини і її союзників становила на 1941 рік – 4.3 млн. 1942 рік був не настільки вражаючим щодо кількості полонених. Але в полон здавалися багато і охоче.

Фото. Хліб державі. Росія, 1932 рік.

Які причини такої незвичайної поведінки мільйонів солдатів і офіцерів? Справа в тому, що арифметика не пояснює поведінки людей, вона їх просто рахує. Поведінку людей в різних ситуаціях вивчають інші науки, до яких “Великий арифметик” ставився скептично. Коли йому розповіли про колосальний вплив Ватикану на людей, що дозволяє управляти ходом світової історії, Сталін зневажливо запитав: “а скільки дивізій є у Ватикана”? Ставлення до своїх підданих, як до “олов’яних солдатиків”, а не живих людей, з їх проблемами, бажаннями, страхами і радощами породило катастрофу 1941 року. “Вождь всіх народів” допустився двох грубих помилок в оцінці людського “матеріалу”, підвладного йому в силу обставин.

Після захоплення влади на величезній території колишньої Російської імперії, комуністи стали дуже стрімко і цілеспрямовано облаштовувати пекло на землі, поки що в рамках однієї держави. За якихось 15 років вони по суті відродили кріпосне право. Селян (75% населення країни) позбавили основи їх життєзабезпечення – землі. Людей зігнали в так звані колгоспи, де вони були змушені працювати безкоштовно, за так звані “трудодні”, щоб не померти з голоду. Весь урожай забирала держава, залишаючи тільки на майбутній посів та мінімальну кількість для харчування виробника. Скільки б колгосп не виробив продукції – на матеріальне становище сільського жителя це ніяк не впливало. Вигрібали все. Невдоволення і повстання жорстко придушувалися. Залишити село і поїхати в місто селянин не міг без згоди сільради. (Паспорти селянам стали видавати тільки з 1974 року). За самовільний від’їзд – кримінальне покарання. Тиха, але спопеляюча ненависть заповнювала серця сільського населення. Ненависть до колгоспного начальства, до “рідної” комуністичної партії, до червоного прапора, що висів над сільрадою і майорів над возами, які вивозили невідомо куди вирощений селянами хліб. Червона армія в 1941 році майже на 90% складалася з цих державних кріпаків, які люто ненавиділи радянську владу.

Про другий чинник, що зіграв величезну роль в масовій здачі в полон в 1941-1942 роках, далеке від простонародного сільського життя, компартійне керівництво і подумати не могло. Про те, що існує така наука – соціологія, пройдисвіти і авантюристи, які опинилися несподівано для всіх, зокрема для себе, на самій верхівці владної піраміди, звичайно ж не знали. А якщо й знали, то ставилися так само, як до інших “лженаук”, на зразок генетики чи кібернетики.

Після закінчення Першої Світової війни додому, до своїх сіл, повернулися 2,5 млн колишніх військовополонених. Мабуть, не було жодного села в Україні, Росії чи Білорусі, в яких вражені селяни не слухали дивовижні розповіді про життя в Німеччині, Австрії або Угорщині. Війна кинула більшу частину сільських працівників (годувальників) в окопи і уряди воюючих країн були просто змушені замінити своїх селян полоненими солдатами російської армії, такими ж селянами. І після повернення додому колишні полонені вражали вдячних слухачів-односельчан розповідями, як після роботи вони проводили час в гаштетах або тавернах, грали там в карти, танцювали дивні танці з місцевими мамзелями. Дехто хвалився своїми любовними пригодами (це добре показано у фільмі “Весілля в Малинівці”, де Яшку-артилериста, який повернувся з полону, прекрасно зіграв М. Пуговкін).

Фото. Яшка-артилеріст навчає європейським танцям.

Кіно і радіо були тоді в селі великою рідкістю і не впливали на формування селянського світогляду, отже розповіді односельців, що побували в полоні, запали глибоко в душу практично всім слухачам і з багатьма зіграли злий “жарт”. Мільйони селян, одягнених в солдатські шинелі, які не палали бажанням віддавати свої життя за радянську владу, яка відібрала у них практично все, вирішили пережити війну в німецьких гаштетах. Вони й гадки не мали, що в Німеччині тепер керувала точно така ж сатанинська влада, як у них на батьківщині. Більшість цих військовополонених загинули.

Цілі і “досягнення” Сталіна.

Зрештою “Колима” виграла у війні з “Освенцимом”. Сталін переміг Гітлера, хоча німецька армія залишалася найбільш боєздатною армією світу до травня 1945 року. Як вийшло, що “Великий арифметик” увійшов до Берліну, а не втік за Урал? Якщо говорити коротко, то, по-перше, у нього виявилися дуже потужні союзники, які стерли Німеччину з лиця землі своїми бомбардуваннями, що не припинялися ні вдень, ні вночі. І до того ж, безкоштовно постачали Радянському Союзу усе необхідне для війни, включно з продовольством. (Основні сільськогосподарські райони СРСР тривалий час були “під німцями”).

Фото. Зруйнований Дрезден. 1945 рік.

Крім того, Сталін зумів таки “переконати” своїх підданих у необхідності воювати. Радянська влада в спілкуванні з народом завжди користувалася такими способами переконання, як насильство, примус і репресії. Інших способів вона просто на знала. Але всеосяжний терор, здійснюваний в країні Рад в ім’я перемоги у війні, виявився безпрецедентним. Кожен мобілізований в армію знав, що в разі потрапляння у полон його сім’я буде репресована і помре з голоду. Ветерани пояснювали новобранцям: “Намагайтеся, хлопці, не пропадати безвісти. Гиньте на очах у командирів “. Військові суди за роки війни засудили 2,5 млн чоловік, 250 000 (20 дивізій) солдат і офіцерів були розстріляні. Це не рахуючи застрелених “заградотрядами” і розстріляних командирами на місці за “непослух”. Для порівняння: Великобританія, яка воювала 6 років, втратила на всіх фронтах 286 000 чоловік.

Сталін створив гігантську армію, озброєну до зубів. Тільки танків у Червоній армії було більше, ніж у всіх інших арміях нашої планети разом узятих. (США на той час мали 400 одиниць). Навіть при бездарних генералах, погано навчених офіцерах і непідготовлених новобранцях, він розраховував “звільнити” Європу величезними натовпами своїх кріпаків. Як марксист, Сталін, напевне, знав про неефективність підневільної, рабської праці. Судячи з усього, він цілком усвідомлював низьку мотивацію свого воїнства, розраховуючи “задавити” противника масою. Але те, що армія просто відмовиться воювати, для нього виявилося великим неприємним сюрпризом.

Замість Великого Визвольного Походу в Європу, замість війни “малою кров’ю і на чужій території”, Сталін отримав велику війну у власній країні – Велику Вітчизняну. Щоправда, для 90% населення СРСР ця війна вітчизняною не була. У рабів немає вітчизни, є лише господар. Господар цієї країни і їхніх життів, якими він розпоряджався на свій розсуд. Свою невдачу (вдалося захопити лише 10 країн, замість всієї Європи) Сталін закамуфлював пишною і брехливою назвою – Велика Вітчизняна Війна, ідею якої він запозичив у Миколи I.

Називаючи російсько – французьку війну 1812 року “вітчизняною”, Микола I прагнув приховати сувору правду. У 1812 році Росією прокотилася хвиля селянських бунтів, що палали на більшій частині імперії та нещадно придушувалися царською армією. Кріпак (в тих рідкісних селах, де з’явилася наполеонівська армія) не бачив різниці між французами і своїми господарями – поміщиками. Як перші, так і другі говорили французькою, одягалися за паризькою модою і, взагалі, були істотами з іншого світу. А поняття вітчизни у сучасному розумінні слова в тодішніх селян не було.

Треба сказати, що термін “вітчизняна війна” намагалися використовувати і при Миколі II, який штовхнув країну в страшну і безглузду війну збожеволілих європейських монархів (відома пісня: “Вставай страна огромная, вставай на смертный бой …” була написана в 1916 році). Історія їх покарала. Величезні імперії впали, а російський самодержець поніс найважчу кару. Якби Російська імперія встояла, то придворні історики назвали б Великою Вітчизняною Війною Першу Світову. Але ж тоді не прийшов би до влади Сталін и не було б Другої Світової війни.

Анатолий Пономаренко автор книги “Прапор Перемоги. Ігри для дорослих”3

 Источник: https://censor.net/ru/b3203417

MIXADV

цікаве