Десовєтизація скасовується. Чому Зеленський вирішив зберегти 8 березня і 1 травня

Міністерство культури і “слуги народу” бояться чіпати список свят — Банкова не велить

8 березня і 1 травня не перестануть бути святами
8 березня і 1 травня не перестануть бути святами / УНІАН

Дві події символічно збіглися на цьому тижні. До порядку денного засідання парламенту увійшов законопроєкт Володимира Зеленського №5864 “Про внесення зміни до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо встановлення святкового дня — День Української Державності”. А на сайті Міністерства культури і інформаційної політики оприлюднений “для громадського обговорення” законопроєкт “Про свята, пам’ятні дати і скорботні дні”.

Раніше оновлення списку свят використовувалося для позбавлення від радянських пережитків. Так зникли 7-8 листопада, 23 лютого і 2 травня. Однак залишилися ще 8 березня, 1 і 9 травня. Можна було очікувати, що Зеленський і Мінкульт захочуть перетворити їх у звичайні дні календаря. Однак нинішньому президенту совкові свята, судячи з усього, подобаються, і він вирішив їх зберегти. І таку ж позицію було змушене зайняти міністерство.

Десовєтизація календаря до Зеленського

У радянські часи було два головних свята: 1 травня (“День міжнародної солідарності трудящих”) і 7 листопада (“річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції”). У ці дні народ був зобов’язаний ходити, як на роботу, на комуністичні демонстрації. У зв’язку з чим кожне з цих свят було розтягнуте на два дні: 1-2 травня і 7-8 листопада. Крім того, неробочими днями були ще два свята: 8 березня (“Міжнародний жіночий день”) і 9 травня (“День перемоги”).

Відзначимо, що жоден з цих днів не є неробочим ні в одній країні Євросоюзу і НАТО. Серед колишніх союзних республік СРСР першими швиденько позбулися всіх цих совкових святкових традицій Литва, Латвія і Естонія. Для них це було само собою зрозумілим, як і курс на вступ в НАТО і ЄС.

Україна зробила перший крок у цьому напрямку лише на дев’ятому році своєї незалежності. У лютому 2000 р., за часів Леоніда Кучми, Верховна Рада прибрала з переліку святкових днів в ст. 73 КЗпП 7 і 8 листопада. У зв’язку з цим варто уточнити ще один момент. Іноді можна почути, що радянські свята не можна прибрати, тому що Конституція забороняє звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Однак, як бачимо, Кучма спокійно ліквідував 7-8 листопада — і комуністи не змогли нічого з цим вдіяти. Тобто насправді все залежить від наявності політичної волі.

Наступний важливий крок був зроблений Петром Порошенком 14 жовтня 2014 р. Своїм указом він встановив в Україні нове свято — День захисника України 14 жовтня і скасував старий, успадкований від радянських часів “День захисника Вітчизни” 23 лютого, який відзначався одночасно з однойменним святом в Росії. Хоча 23 лютого не входило до переліку неробочих днів, але в умовах російської агресії було дуже важливо вбити традицію святкування 23 лютого в Україні. У березні 2015 р. Верховна Рада внесла День захисника України 14 жовтня в ст. 73 КЗпП, тобто зробила це свято неробочим днем. Це дозволило ветеранам війни з Росією проводити в цей день у великих і малих містах масові марші захисників України.

У листопаді 2017 р. Верховна Рада зробила ще один важливий крок — прибрала з ст. 73 КЗпП 2 травня. Тим же законом було встановлено подвійне святкування Різдва Христового — 25 грудня і 7 січня. Тобто безглузде 2 травня було замінено на 25 грудня. Цілком логічний крок на шляху до Європи.

Повне гальмування при Зеленському

Зеленський і “слуги народу” люблять розповідати, що до них нічого не робилося і тільки вони почали щось робити. Ось і нинішню сесію парламенту вони почали з подібних хвастощів. Перший віцеспікер парламенту Руслан Стефанчук, який займає також посаду представника Зеленського у Верховній Раді, заявив перед відкриттям сесії, що новий політичний сезон пройде “під знаком трьох “Д”: децентралізація, деолігархізація і десовєтизація українського законодавства”.

Однак обіцянка десовєтизації — це порожні слова, якщо не будуть прибрані свята, успадковані від СРСР. Йде вже третій рік президентства Зеленського і роботи нинішньої Ради, де монобільшість мають “слуги народу”. Саме на Зеленському і “слугах народу” лежить вся повнота відповідальності за те, що за два роки не було зроблено жодного кроку для позбавлення від радянських традицій — і що такі кроки досі навіть не плануються.

Яскравою ілюстрацією того, як у Зе-команди розходяться слова і справи, став законопроєкт Зеленського №5864. Цей проєкт визначений як невідкладний. Правда, на пленарному тижні 21-24 вересня депутати не встигли його прийняти, і він перенесений на наступний пленарний тиждень, 5-8 жовтня.

У проєкті №5864 Зеленський запропонував вписати в ст. 73 КЗпП нове свято — День Української Державності 28 липня. Це був прекрасний привід для того, щоб прибрати зі ст. 73 КЗпП який-небудь святковий день, успадкований від СРСР: 8 березня, 1 або 9 травня. Ніхто б не кинув в Зеленського камінь: ах, він позбавляє працівників неробочого дня. Адже замість совкового свята було б введене нове, чисто українське. Проте Зеленський злякався зробити хоч один крок, не кажучи вже про те, щоб зробити всі три кроки відразу, тобто скасувати всі три свята, які залишилися від радянських часів.

Разом із Зеленським боїться позбуватися совкових традицій Міністерство культури і інформаційної політики. На його сайті з’явився законопроєкт “Про свята, пам’ятні дати і скорботні дні”. У пояснювальній записці говориться, що він розроблений Українським інститутом національної пам’яті (УІНП). Дійсно, УІНП ще пів року тому, в середині березня, повідомив, що “передав вказаний проєкт закону Мінкульту для проведення його громадського обговорення, під час якого і будуть оприлюднені пропоновані зміни в календар свят і пам’ятних дат”.

Перед цим голова УІНП Антон Дробович заявив в ефірі телеканалу “Україна 24”, що вихідний день 8 березня в Україні “виглядає дуже нелогічно”. Аргументація Дробовича заслуговує дослівного цитування. “Позиція Інституту така: якщо це був день, зокрема, боротьби за трудові права жінок, то вихідний день в день перемоги трудових прав жінок виглядає дуже нелогічно”, — сказав він. Те ж саме можна сказати і про 1 травня. Якщо це день боротьби за право на працю, то просто форменим знущанням є робити цей день вихідним і не давати працівникам реалізувати своє право на працю.

Об’єктивно кажучи, у обох цих дат — 8 березня і 1 травня — є дві складові: правозахисна (права жінок, права працівників) і ідеологічна (радянсько-комуністична). Якщо хочеться зберегти правозахисну складову, для цього досить вважати ці дні святковими, але не вихідними, як є у нас День захисту дітей 1 червня, День молоді 12 серпня і т. д.

Однак в тому законопроєкті, який після піврічних роздумів оприлюднив Мінкульт, всі радянські свята залишаються недоторканними. Звичайно, тут вина не одного тільки міністерства. Воно було змушене враховувати побажання Банкової. А позицію Зеленського ми бачимо: радянські свята чіпати не можна.

Ту ж саму позицію ми бачимо у Стефанчука в анонсованій ним “десовєтизації законодавства”. Дійсно, до порядку денного поточної сесії включено друге читання законопроєкту №4284, який так і називається “Про десовєтизацію законодавства України”. Ініціаторами його числяться брати Руслан і Микола Стефанчуки і ще ряд народних депутатів. Починається він зі змін в КЗпП — типу замінити слово “робітники” на слово “працівники”. Але список свят в ст. 73 “слуги народу” чіпати бояться — Зеленський не велить.

Зеленський і “слуги” можуть скільки завгодно вдавати з себе патріотів. Призначати нове свято — День Української Державності — і навіть надягати з цього приводу вишиванки. Але до тих пір, поки вони будуть триматися за 8 березня і 1 травня, вони будуть залишатися дрімучими совками. Позавчорашнім днем, над яким сміється молоде покоління.

 

MIXADV

цікаве