Стаття Путіна: «чергово пограбована Росія» та смертельна загроза для України

В Україні презентували рейтинг міст за якістю життя та комунальних послуг

16/09/2021 admin 0

В Україні презентували рейтинг міст за якістю життя та комунальних послуг. Його склав Міжнародний республіканський інститут (МРІ) в Україні спільно з Соціологічною групою “Рейтинг”. Він складений відповідно до індексу оцінки […]

Стаття Путіна: «чергово пограбована Росія» та смертельна загроза для України
На кожний викид путінської маячні ми маємо відповідати – регулярно і послідовно. Ми маємо самі себе почути, нас мають чути наші друзі

От не можна не констатувати: обіцяв Путін написати спеціальну статтю, чому, на його думку, росіяни та українці – один народ – і швидко це зробив. Втім, щодо історії питання його «особисті історики» нічого нового не написали: та сама суміш вигадок і тенденційно підібраних «фактів», переважно зі шкільного підручника 50-річної давності. Тут все за рецептом д-ра Геббельса. Можна було б не відповідати? Ні – відповідати треба, і щоразу, коли вони подібне роблять. Публікуючи подібні опуси, вони в першу чергу консолідують свою «русскомирскую» масу в дусі того, у що ці люди агресивно вірять, не допускаючи жодних інших трактувань. А нам, по суті, треба робити те саме, тільки наполягаючи на реальних фактах і правах, які дані народу України Богом та історією. І робити це треба наполегливо, з застосуванням всіх форм сучасної комунікації. Уявлення про національну історію має бути в українського люду основане на українському наративі.

Тепер – про решту. Путін фактично проголосив: що українців, їх мови та держави без погодження зі «старшим братом/сестрою» існувати не може. І що він докладе усіх зусиль, щоб цього домогтися. Відтак – стаття за підписом Путіна – це прямий виклик усій Україні та свідчення того, що на нас чекають серйозні випробування. То ж розберемося, чому саме зараз він це робить та до чого нам готуватися.

Спочатку – просто сторінки радянського підручника

Ми не будемо глибоко аналізувати історичні погляди, викладені Путіним. Ми недавно це вже робили одразу після його «прямої лінії» 30 червня. Нам важливіше, що саме декларує Путін? Він реально вважає, що коли окремий народ має власну мову, назву і себе з ними ідентифікує, то це ині про що, насправді не говорить, бо (процитуємо, тим більше статтю Путіна переклали одразу і українською) «важливо зазначити, що і у західних, і у східних руських землях розмовляли однією мовою. Віра була православною. Аж до середини XV століття зберігалося єдине церковне керівництво». Фактів про «розмовляли» нема і бути не може, а одна мова церковних книг не могла бути принципово різною, як не могла бути різною латина у католиків.

Зовсім нічого Путін не хоче знати і розуміти про особливості перебування під іноземним суверенітетом земель колишньої Русі – як ординським, так й литовським. Поготів, він зовсім не розуміє, що насправді ніякого захоплення та підкорення сучасних українських земель Великим Литовським князівством не було – а було приєднання із збереженням місцевих традицій та звичаїв, перейманням мови та віри (відверто Путін бреше про нібито прийняття католицтва литовською елітою у XIV столітті, насправді, відбулося… прийняття саме православ’я). Поблажливі тези про служіння князів то одним, то іншим сюзеренам чомусь не підкріплюються таким ж саме зауваженнями щодо служіння князів на території сучасної Росії Орді.

Таке спрощення характерне саме для шкільного рівня розуміння історії, тим більше, якщо її вивчати в «упареному» державно ідеологією вигляді. Перелічувати усе це та аналізувати – не має жодного сенсу, джерела такого погляду насправді дуже непростий процес формування трьох східнослов’янських народів зрозумілі – вони в глибоко радянський дитячий вірі брехливому підручникові. А ще до цього додається імперська компонента, бо вигадка про триголовий російський народ – великоросів, малоросів і білорусів – це наріжний камінь історіографії часів Алєксандра ІІІ, якому, схоже, Путін недарма за останній час відкрив аж два помпезних пам’ятники.

Ну, а КДБістська свідомість додає політичне пояснення – це все хотіли розсварити братів вороги (і от цитата): «У XVІ столітті була укладена Люблінська унія з Польським Королівством – створилася «Річь Посполита Обох Народів» (по суті – польського і литовського). (…) Проводилося ополячення і латинізація, православ’я витіснялося». Ну ось – той самий зовнішній ворог. Далі у Путіна – все так й тягнеться: аж до ХХ століття: героїчні росіяни тільки й робили, що захищали слабеньких українців, а поляки та австро-угорці виключно їх гнобили.

Цікаво, як Путін обґрунтовує появу в Російський імперії антиукраїнських Валуєвського циркуляру 1863 року та Емського указу 1876 року (Путін чомусь називає останній «актом» та датує його… 1872 роком – але це просто яскравий штрих до усього рівня статті): «Не збираюся нічого ідеалізувати. Відомі й Валуєвський циркуляр 1863 року, і Емський акт 1872 року, які обмежили видання і ввезення з-за кордону релігійної та суспільно-політичної літератури українською мовою. Але тут важливим є історичний контекст. Ці рішення приймалися на тлі драматичних подій у Польщі, прагнення лідерів польського національного руху використати «українське питання» у своїх інтересах».

Це не ваша земля  

Власне, відкриття та головні свої ідеологічні тези «путінрайтери» вирішили викласти у презентації подій ХХ століття. Тут повно тверджень, що відверто відмовляють Україні та українцям у праві на окреме існування. От як трактується підписання наприкінці січня 1918 року представниками УНР Брест-Литовського миру із країнами Четверного союзу, передусім Німеччиною та Австро-Угорщиною: «Задекларований суверенітет виявився недовгим. Буквально через декілька тижнів делегація Ради підписала сепаратний договір з країнами німецького блоку. Німеччина і Австро-Угорщина, які знаходилися у тяжкому становищі, потребували українського хліба та сировини. Щоб забезпечити масштабне постачання, вони добилися згоди на відправку до УНР своїх військ і технічного персоналу. Фактично використали це як привід для окупації». І нема тут ані ультиматумів Леніна до Центральної Ради в грудні 1917-го, ані військової більшовицької агресії та спроби зсередини розбалансувати Україну, ані бою під Крутами. До речі, як нема і згадування того факту, що той самий Ленін сам відкрито визнавав: більшовикам потрібні український хліб та сировина. То ж дивно якось виглядає: одним правильно та чесно вони потрібні, іншим – ні?

Підписання мирного договору у Брест-Литовську.
Підписання мирного договору у Брест-Литовську.

А головне – спростовується саме право українців на проголошення незалежності та самостійні зовнішньополітичні дії. До речі, Німеччина та її союзники тоді визнали незалежність УНР. Але про це Путін не пише.

Чи от – наріжна теза того, що Путін хоче вкинути у свідомість, про процес заснування СРСР: «після досить гострої дискусії серед лідерів більшовиків був реалізований ленінський план створення союзної держави як федерації рівноправних республік. До тексту Декларації про створення Союзу РСР, а згодом до Конституції СРСР 1924 року внесли право вільного виходу республік із Союзу. Таким чином, у підвалини нашої державності було закладено найнебезпечнішу «міну уповільненої дії». «…». 8 грудня 1991 року була підписана так звана Біловезька угода про створення Співдружності Незалежних Держав». Висновок: нікому з народів колишнього СРСР і не треба було давати права на вихід, вони мали бути тільки поряд з Росією, тільки в одних лещатах свідомості та історії.

І далі ще дві дуже характерні цитати: «Таким чином, сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи. Ми знаємо і пам’ятаємо, що значною мірою вона створювалася за рахунок історичної Росії. Досить порівняти, які землі возз’єдналися з російською державою в XVII столітті і з якими територіями УРСР вийшла зі складу Радянського Союзу» та «Хочете створити власну державу? Будь ласка! Але на яких умовах?». І висновок Путіна – Росія була територіально «пограбована».

Тут знову – все на поверхні. Путін впевнений у тому, що якщо якась територія колись була завойована – то вона тепер органічно має буде вплетена до загальних традицій, просто стати частиною єдиного організму, ну от такою собі «рукою» чи «ногою». А якісь там народи-мови-традиції-історія – та навіщо ж ускладнювати? Як би виглядала Росія при застосування цього принципу – без Сахаліну на сході і Калінінграда на заході – мовчок. Це вже не кажучи про Таганрог, Кубань і половину Воронезької та Курської областей. Якщо за принципом «хай усі йдуть із тим, з чим прийшли», вийде, що, наприклад, країни сучасної Центральної Азії фактично не мають права на існування. Адже, коли створювали той самий СРСР, всі вони були у складі радянської Росії (РСФРР) як автономії. Ну як, зрозумілі перспективи та натяк Путіна?

На чому це все базується? Типовий імперський підхід. На теренах, підконтрольних метрополії, завжди «усе добре», колонізатори несуть «світло цивілізації» усяким там дикунам. Варіантів не існує. До чого таке призводить? До великої крові розпаду імперій – як Британія свого часу отримала свою Індію, а Франція – Алжир. Російська імперія почала розпадатися 1917-го, саме тоді різні її народи спромоглися стати створити свої держави – українці в тому числі. Але більшовики, що висували новий проект світового порядку, змогли цей процес у переважній більшості випадків силою та підкупом зупинити, повернути та створити нову імперію. І саме спадкоємцем цієї імперії, самої її ідеї, незалежно від назви, і є Путін.

Путін не зупиниться
Путін не зупиниться

Завершує Путін звичною маячнею про «анти-Росію» як реальність сучасної України та відвертою погрозою: «І ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території і близьких для нас людей, які мешкають там, використовували проти Росії. А тим, хто вдасться до такої спроби, хочу сказати, що в такий спосіб вони зруйнують свою країну».

І це – прямий виклик усьому українському суспільству. Путін не зупиниться, він реально вважає, що Україна – це така собі Малоросія із вишиванками, варениками та гопаком, що українці – не мають права на власну державу та незалежність. І він буде й надалі за це воювати. Якщо йому дадуть, звісно.

Чому саме зараз?

Принципове запитання: чому саме зараз Путін вирішив знову підняти всю цю каламуть? Тут проглядається декілька цілей.

Перша. Це така «чорна мітка» для політичної еліти України. Путін не сприймає її, особливо, враховуючи санкції проти свого емісара Медведчука. Це відмова від діалогу, фактично, зупинка будь-яких гіпотетичних кроків до замирення з урахуванням українських інтересів.

Друга. Це спроба мобілізувати «п’яту колону» всередині України, показати, що ніхто тут «ватників» не кинув, і все буде продовжуватися. Як? А от через розповсюдження таких-от «святкових наборів» імперської маячні – ми брати, але нас розсварює підступний Захід та «київська влада». Як спосіб вибуху ситуації зсередини можуть бути застосовані ритуальні вбивства якихось активістів «руського миру» в Україні або й фігур вагоміше. Чергове згадування про «одеську Хатинь» 2014 року та вбивства з погромами, яких і близько не було, жодного факту немає – це попередження, що далі буде. Може бути розіграна й карта українців, що знаходяться на заробітках в Росії: їм можуть розпочати роздавати російські паспорти, а можуть – навпаки, змушувати залишити територію РФ – і вони змушені будуть повертатися в Україну без грошей та роботи. Чим не «пальне» для вуличних заворушень?

Третя. Це пропагандистський продукт для внутрішнього споживання в Росії перед виборами. На тлі пандемії та її нової хвилі, сумнівних успіхів із вакцинацією та стрибком цін, з яким уряд не може впоратися, треба на щось відволікти увагу. Чергова антиукраїнська істерика – чим не засіб гуртування електорату перед голосуванням у вересні?

Четверте. Це, як думають у Путіна, підвищені ставки в торзі із Заходом і визначення кордонів свого впливу. Ну то й що, що там давно вже склали цьому ціну. Головне не запізнитися з «банкуванням».

Що нам робити?

В принципі, нічого нового: розуміти, що це не просто слова, що загроза нікуди не поділася. Не сприймати жодні пропозиції якось «домовитися». Просто усвідомити, що мова йде про існування України як такої. Путін її не бачить у майбутньому взагалі. А ми бачимо? І як бачимо?

Окремо треба говорити назовні – і у відповідь на таку статтю має з’явитися щонайменше інша стаття із нашим поглядом на історичні відносини російського та українського народів та поясненням очевидного – ЧОМУ КОЖЕН НАРОД У СВІТІ МАЄ ПРАВО НА ДЕРЖАВНІСТЬ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. Але це має бути не одна стаття. А ціла програма інформаційної активності.

Прості відповіді на непрості запитання чи просте вирішення складних проблем завжди призводять до негативних наслідків. Тому саме зараз НАМ ПОТРІБНІ НАДЗУСИЛЛЯ, ЩОБ ДОВЕСТИ ВЛАСНУ ПРАВОТУ. НАС МАЮТЬ ПОЧУТИ, З НАМИ МАЮТЬ ПОГОДИТИСЯ.

Віктор Чопа, Київ

MIXADV

цікаве