Як кропивницький художник став відмінником польської армії

Bellingcat: Накануне смерти Шишова стало известно о появлении сотрудников ФСБ в Киеве

03/08/2021 admin 0

В организации Bellingcat, которая занимается журналистскими расследованиями, комментируя смерть Виталия Шишова, заявили, что в Киеве присутствуют сотрудники российской ФСБ. Об этом, в частности, сказал журналист-расследователь […]

Як кропивницький художник став відмінником польської армії

Відмінник польської армії, художник, меломан і просто геній 
Малярство і музика — либонь те найдавніше, чому люди віддавалися через потребу душі, а не задля фізичного виживання. Для кропивницького художника, старшого викладача дитячої художньої школи ім. О. Осьмьоркіна, лауреата обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтво–знавства імені Олександра Осмьоркіна Ігоря Смичека гармонія фарб і звуків з дитинства неподільна.
Та про художника не знайомі з ним особисто люди говорять переважно як про того, хто розпочав і тріумфально довів до переможного кінця кампанію з перейменування нашого міста. Уперше звернувшись із пропозицією про зміну назви з Кіровограда на Кропивницький ще 2013 року до міського голови Олександра Саінсуса та секретаря міської ради Ігоря Волкова, наш земляк відтоді аж до самого перейменування, що відбулося 2016–го, написав десятки листів на цю тему до різних інстанцій, редакцій газет, народних депутатів тощо. Особисто переконував у доцільності такого кроку багатьох людей. І довів–таки, що особистість Марка Кропивницького гідна такого вшанування. Він же створив 12 варіантів майбутнього герба міста, які очікують на розгляд. Звідки ж у нього така повага до засновника Театру корифеїв?
Ігор Смичек народився в театральній родині. Його батько Володимир Григорович був актором і помічником режисера обласного українського музично–драматичного театру ім. М. Кропивницького. Йому пропонували обійняти посаду директора театру, але для цього треба було вступити до компартії. Коли він відмовився вступати, то на подальшій його професійній кар’єрі ця ж компартія поставила хрест. Мати художника Тамара Олексіївна працювала в тому ж таки театрі концертмейстером. Про неї як про найвищої проби професіонала згадують там і досі. Тож не дивно, що в дитинстві Ігор Смичек був не гостем театру, а його вихованцем. Що й позначилося на ставленні до письменника, драматурга, театрального актора, фундатора українського професійного театру Марка Кропивницького…
Навчаючись у художній школі, Ігор Смичек водночас опановував гру на фортепіано. Коли відбував військову строкову службу у Володимирі–Волинському, то створив там музичний ансамбль «Танкісти» (служив у танковій частині), який на одному з конкурсів–оглядів у військовому окрузі посів друге місце. Художник протягом багатьох років збирає записи класичної музики, які надихають його на створення картин. Така–от художня плідна взаємозалежність.
Неймовірну обдарованість Ігоря Смичека відзначає у своїй книзі «Таємниця» відомий український письменник Юрій Андрухович, який мешкав з ним в одній кімнаті гуртожитку, коли обоє навчалися у Львівському поліграфічному інституті ім. І. Федорова. Наш земляк — на технологічному відділенні (кафедра оформлення книги), Андрухович — на редакторському. Письменник пише, що був вражений інтелектуальним і художнім розвитком нашого земляка, який знав тоді близько 500 народних українських пісень, виготовляв старовинні українські  народні інструменти (цього він навчився — де б ви думали? — в армії!). А ще Ігор Смичек став Андруховичеві провідником у світі класичної музики. Бах, Моцарт, Гендель, Вівальді, Телеман, Скарлатті і сьогодні живлять творчість художника.
Найнесподіваніше ж те, що Ігор був одним з небагатьох, до кого тоді ще Андрухович–початківець звертався по поради щодо літературної творчості, читав свої вірші й просив оцінити їх. Якщо комусь удивовижку все сказане, то той може пересвідчитися в цьому з названої вище книжки. У ній Андрухович навіть називає Смичека невизнаним генієм.
А він направду — неординарна особистість. Має за плечима не лише Львівський поліграфічний інститут, а й найкраще за радянського часу Одеське художнє училище імені М. Грекова. Ще студентом у Львові оформлював книги (графічні роботи) видавництва Львівського університету й кишинівського видавництва «Література артистике» (художня література). У нашому місті долучився до випуску книг багатьох місцевих поетів і письменників, книги–альбому «Театр Марка Кропивницького: минуле і сучасне», яка вийшла друком у видавництві «Мавік».
Має він одну цікаву нагороду. Для когось таке було б неможливим, але з огляду на Смичекову нестандартність це не дивує. Якось в армії намалював він картину «Танки на марші». Її його військові начальники подарували польським колегам, а ті нагородили автора… значком відмінника польської армії — з відповідним документом!
А яким же є художник у своєму нинішньому професійному житті? У роки молодості його приваблювала графіка, тому багато що взяв від Ганса Гольбейна–молодшого. Саме із цим художником порівнює Андрухович нашого героя. Однак час плине, змінюються й уподобання. Після інституту Ігоря захопило модерне мистецтво. Модільяні, Сезан, Гоген, Ван Гог, Матісс. Останній — і досі улюблений художник митця. А вислів того «Чим простіший живопис, тим вища його якість» є художнім кредо нашого земляка. Нині Ігор Смичек майже відійшов від графіки й поринув у живописний світ. Сам він це описує такими словами: «Зараз я працюю з художнім простором. В ілюзорному (фотографічному) просторі колір не працює. Він провалений у глибині і на полотно не виходить. А в художньому — колір виходить на площину, і людина відчуває простір, ніби входить туди. Там є і глибина, і колір… Останнім часом у своїх картинах я прагну до більшої умовності, до певної стилістики, яка йде з моєї душі. Хочу зробити щось не схоже ні на що. Якщо в мене вийде, то це вже буде зовсім інше мистецтво. Але до цього треба докласти дуже багато праці».
Провідний науковий співробітник художньо–меморіального музею О. Осмьоркіна Андрій Надеждін так пише про нашого земляка: «Ігор Смичек — учасник всесоюзних, всеукраїнських, регіональних, групових та персональних художніх виставок, автор оформлення та ілюстрацій понад двадцяти книг. Він 2008 року брав участь у Всеукраїнському проекті «Українці у світі», для якого створив портрет видатного діяча театру І. Карпенка–Карого. Його твори є у фондах Дирекції виставок Міністерства культури і туризму України, обласного художнього музею, художньо–меморіального музею О. Осмьоркіна та у приватних колекціях.
У творах Ігоря Смичека дивовижно поєднуються сучасність у різних її проявах та українська пісенна, казкова, легендарна культура, мистецькі досягнення авангарду ХХ століття та класичний спадок Європи, Індії і Сходу. За різними, іноді, на перший погляд, незрозумілими формами чи абсурдними композиційними поворотами його творів криється та світлоносна хвиля емоцій, яка й зветься музикою мистецтва. Розглядаючи його картини, можна рівною мірою говорити як про фолкмодерні («Місяць на небі, зіроньки сяють…» чи «Козацький натюрморт»), так і сюрреалістичні («Глечик і квіти») та метафізичні («Їхні мрії», «Пригоди чорного кота») прояви в його постмодерністських мистецьких пошуках, в яких значну роль відіграють не стільки знак чи символ, скільки чуттєва метафора на межі живописного, театрального і літературного обрисів».
Юрій Сергійчук

MIXADV

цікаве