Третя інтифада. Як палестино-ізраїльський конфлікт позначиться на Україні

Цивілізація несвободи

16/06/2021 admin 0

художник Клавдій Лєбєдєв. картина «Знищення новгородського віча». 1889 Чому сучасні російські мільярдери є лише розпорядниками активів і до чого тут Чинґісхан Більшість того, що відбувається […]

Що відбувається в Ізраїлі і як це відгукнеться по всьому світу, включаючи і Україну

Клуби диму від ізраїльських повітряних ударів по сектору Газа
Клуби диму від ізраїльських повітряних ударів по сектору Газа / Getty Images

В Ізраїлі почалися повномасштабні бойові дії між палестинським угрупуванням ХАМАС і Армією оборони Ізраїлю. За останні дві доби з сектора Газа по ізраїльським населеним пунктам було випущено близько 300 ракет, а в останні 10 годин — ще 500-600. У відповідь Ізраїль точковим ударом знищив в секторі Газа висотну офісну будівлю, що використовувалася ХАМАС. На черзі ще кілька аналогічних об’єктів. При цьому Ізраїль попереджає про удари за півтори години, даючи людям можливість евакуюватися, що справляє гарне враження… але тільки на самих ізраїльтян і на тих, хто їх підтримує. ООН поки мовчить: США блокують антиізраїльські резолюції Радбезу, а інші сьогодні навряд чи можливі.

Всі гравці будуть використовувати загострення для мобілізації сил і виправдання своїх дій — або бездіяльності. Всі спостерігачі, в тому числі і ті, на яких впливають гравці, давно визначилися зі стороною, яку вони підтримують. Які суть і приховані пружини того, що відбувається, хто програє, а хто виграє в новому протистоянні?

Банальний початок

Безпосередня причина конфлікту стара і давно відома: Ізраїль тихо, крок за кроком, видавлює палестинців, примушуючи їх емігрувати, — але емігрувати їм особливо нікуди. Мирно ужитися теж не виходить — завжди знаходиться досить бажаючих хлюпнути гасу в притухле багаття, а взаємних рахунків, образ і ненависті у обох сторін накопичилося вкрай багато. Нормально жити на відведених для них територіях у палестинців сьогодні теж немає можливості: робота є тільки в Ізраїлі, до того ж в будь-який момент пункти пропуску з сектора Газа в Ізраїль можуть бути перекриті. Як наслідок, сектор Газа живе на гуманітарну допомогу, що означає відсутність у більшості населення нормальної соціалізації і зв’язків, які складаються у працюючої людини, здатної забезпечити себе своєю працею. Така розподільча “гуманоміка” диктує існування на межі бідності, єдиний спосіб вибратися з якої — зробити кар’єру в ХАМАС. Але число місць, які передбачають тривалу кар’єру, а не одноразове використання, жорстко обмежена, і доступ до них перекритий клановими зв’язками.

Конкретно: половина жителів сектора Газа — а це мільйон чоловік, живе виключно за рахунок гуманітарної допомоги. А що друга половина? Вона теж залежна від гуманітарної допомоги, хоча і не на 100%, оскільки має і інші джерела доходу. Але прожити, не отримуючи гуманітарну допомогу і ця відносно благополучна половина теж не в змозі.

Допомога надається по лінії ООН, через Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт (БАПОР), бюджет якого фінансується за рахунок добровільних внесків. Є також ряд країн, які вважають за потрібне надавати таку допомогу безпосередньо: Іран, Йорданія, Катар, Ліван і Сирія. Але в двох останніх країнах з цього списку є свої серйозні проблеми, у Йорданії — страх перед палестинською загрозою і добросусідські відносини з Ізраїлем. Залишається, таким чином, по більшій частині Ірану. Чи тільки Іран? Ні не зовсім. Тому що коли ми говоримо: “Іран”, то за його спиною маячать і інші гравці. Наприклад, Росія.

Разом з гуманітарною допомогою поставляються і комплектуючі ракет, які потім збираються в Газі і запускаються по Ізраїлю, коли настає час. Природно, що час настає не тоді, коли комусь із збирачів захочеться побалувати себе феєрверком. Тліючий конфлікт навколо Гази — це перш за все інструмент регіонального управління та контролю. Попросту кажучи — склад порохових бочок, які можна потихеньку підривати, в більшій чи меншій кількості, в той момент, коли цього вимагатиме політична ситуація. Так робляться інтифади. І хоча це слово означає “повстання”, мова насправді йде ніяк не про соціальні конфлікти з використанням зброї, а про “визвольні війни” проти Ізраїлю.

Важливо розуміти, що випадково ніякі широкомасштабні інтифади початися не можуть. Інтифада — це перш за все величезні гроші, вкладені в її організацію і озброєння. Ніхто не дозволить кидати їх на вітер просто так.

Що стосується правоти сторін, то кожна з них може обґрунтувати її безліччю аргументів. Витоки ж конфлікту йдуть на тисячоліття назад і криються в тому, що Єрусалим — особливе місто для мусульман, християн і євреїв. Особливість викликана історією розвитку трьох релігій. Втім, навіть з огляду на це ми не просунемося у вирішенні конфлікту між палестинцями та євреями ні на крок. Він давно переріс релігійні рамки, прийнявши світоглядний характер.

Так ось, Східний Єрусалим палестинці вважають столицею своєї гіпотетичного держави, але він був захоплений Ізраїлем разом з Газою і Західним берегом Йордану в ході війни 1967 року, а потім анексований. Анексія не була визнана на міжнародному рівні, а державу Палестина (існуючу віртуально через анексію) визнали 137 держав світу. В Ізраїлі ж анексію святкують як День Єрусалима: активісти влаштовують ходи, в тому числі і через мусульманські квартали, жителі яких вважають це провокацією.

Крім того, Ізраїль поступово заселяє анексовані території євреями. Але вони і так заселені дуже щільно, і, щоб заселити туди євреїв, звідти потрібно виселити палестинців. Це і відбувається, точково і поступово, на підставі Закону про судові поселення та адміністративному праві 1970 року. Закон, зрозуміло, має зовні пристойний вигляд, але по факту дозволяє відбирати будинки у палестинських жителів, що десятиліттями проживали в цьому районі, під приводом їх нелегальної споруди.

Останній за часом такий конфлікт торкнувся восьми сімей з району Шейх Джаррах — і теж викликав протести. Тут якраз підійшов і День Єрусалима з його маршами і з протидією їм — і все закрутилося. Кілька тисяч палестинців забарикадувалися в мечеті аль-Акса, з тим, щоб, вийшовши з неї назустріч маршу, зірвати його. Ізраїльські правоохоронці отримали наказ витіснити їх з мечеті, в хід пішли камені і гумові кулі, більше 300 палестинців отримали поранення, 228 довелося госпіталізувати, ізраїльтяни заявили про 21 постраждалого поліцейського, представник Палестини в ООН закликав підтримати на майбутньому засіданні Радбезу, присвяченому ситуації в Єрусалимі і регіоні в цілому, резолюцію про дві держави, а з сектора Гази в ізраїльські міста полетіли ракети.

Масштаби конфлікту вже дозволяють говорити про початок третьої інтифади. Нагадаю, що початком першої інтифади прийнято вважати 9 грудня 1987 року. Цю інтифаду називали «війною каменів», оскільки на її початку палестинці в основному використовували проти ізраїльтян камені і саморобний озброєння — ракети у них з’явилися пізніше. Офіційно вона завершилася підписанням Угод між Ізраїлем і ОВП в Осло в серпні 1993 р., в результаті яких в 1994 році була створена Палестинська національна адміністрація. Тоді загинуло 111 ізраїльтян і понад 2000 палестинців, причому половина палестинців — в результаті внутрішніх конфліктів: в автономії йшов жорсткий розподіл влади і ресурсів.

Друга інтифада почалася у вересні 2000 року. Безпосереднім приводом для неї послужило відвідування Аріелем Шароном Храмової гори в Єрусалимі. У зв’язку з цим друга інтифада відома як “інтифада аль-Акса”, за назвою мечеті на Храмовій горі.

Хоча, за умовами мирних угод, доступ до Храмовій горі відкритий для віруючих всіх релігій, візит Шарона був використаний як привід для початку протистояння, вже давно підготовленого Арафатом. В ході боїв, сутичок, терактів і ракетних обстрілів, що тривали до 2005 року, загинуло 1450 палестинців і 525 ізраїльтян. Регулярним явищем стали ракетні та мінометні обстріли із сектора Гази, звідки відповідно до угод в Осло, були виведені ізраїльські війська. Ніякого документа про закінчення другої інтифади підписано не було — вона просто поступово зійшла нанівець після смерті Арафата в 2004 році.

До третьої інтифади ХАМАС закликав населення в грудні 2008 року, з початком ізраїльської військової операції “Литий свинець” в секторі Газа, потім в грудні 2017 року, після рішення США визнати Єрусалим ізраїльською столицею (куди згодом було перенесено і американське посольство), але обидва рази якось не склалося. Зате тепер все склалося просто відмінно, і третя інтифада в наявності.

Хто гравці і чому зараз

Було б невірним вважати Ізраїль пасивною стороною, нездатною при бажанні зіграти на загострення ситуації. Інше питання, що “Ізраїль” — таке ж загальне поняття як “Росія” або “США”. Він неоднорідний, а останнім часом — вкрай неоднорідний. Настільки, що чергові позачергові вибори, четверті за рахунком, знову не дозволили Беньяміну Нетаньяху сформувати мінімально необхідну коаліційну більшість в 61 мандат. З цієї причини назрівають п’яті — з тим же прогнозованим результатом.

У цих умовах третя інтифада, яка на хвилі мобілізаційних настроїв дозволить “Лікуду” Нетаньяху набрати трохи більше голосів — ну, хоча б на 1-2 мандата понад сьогоднішніх 30, — шанс для “вічного прем’єра”. Крім того, і в самому “Лікуді” все йде дуже непросто, там назріває розкол, і інтифада дає шанс згуртувати його перед лицем спільного ворога. Вийде це чи ні — сказати складно, але інших шансів, крім як зіграти на загостренні ситуації і поляризації суспільства, у Нетаньяху сьогодні просто не залишилося. І відступати йому теж нікуди — над ним висить кримінальна справа за звинуваченням у хабарництві, шахрайстві і зловживанні довірою. Причому в перспективі це справа легко переросте в цілий букет кримінальних справ, з виразною перспективою опинитися у в’язниці, до того ж цілком реально, без жодних браслетів і домашніх арештів, і надовго. Так що єдиний сьогодні вихід для “Бібі” — мчати вперед, поганяючи прем’єрське крісло. Звичайно, Нетаньяху не запускає ракети з Гази особисто. Але злегка підіграти такому повороту подій в нестійку ситуацію він міг, і це було логічно.

Паралельно в гру втягуються Іран, Росія і США.

Іран сьогодні — основний спонсор Палестинської автономії. Араби сильно зменшили інтерес до палестинської проблеми як до чергового детонатора ситуації. Вічна напруженість у відносинах з Ізраїлем для них уже багато в чому пройдений етап, їм вигідніше вибудовувати конструктивну співпрацю. Більш того, перед обличчям іранської загрози — в тому числі ядерної — альянс арабських держав з Ізраїлем, нехай неформалізований, де-факто вже склався. Так що це, що називається, не їхня інтифада.

А ось Ірану — і Росії, що діє через його спини, вигідно розгойдати ситуацію, щоб отримати предмет торгу. Третя інтифада прямо відповідає їх актуальним інтересам.

Єдиний, кому зараз невигідно загострення, — це Джо Байден, якого вже звинувачують в слабкості. Зокрема, в ролі обвинувача очікувано виступив його попередник, великий друг Нетаньяху і благодійник Ізраїлю протягом свого президентства Дональд Трамп, який зробив заяву, в класичному стилі “при мені такий фігні не було”. Але Байдена ніхто і не питав — він в цій комбінації швидше об’єкт впливу, ніж суб’єкт гри.

Ірану потрібно якомога наочніше зрівняти рахунок з Ізраїлем після диверсії в Натанзі, ясно давши зрозуміти, що такі витівки не залишаться безкарними. Крім того, Ізраїлю, зайнятому інтифадою з усіма наслідками, що випливають з неї, буде не те щоб зовсім уже не до Ірану і його ядерної програми, але його увагу буде поділено між декількома завданнями порівнянної важливості. Крім того, при Байдені майже неминуче і повернення до переговорів з ядерної угоди в обмін на пом’якшення санкцій — і Тегерану потрібен предмет торгу, не дуже дорогий для нього, але досить вагомий для Байдена. Інтифада для цього підходить просто ідеально.

В силу особливостей демократичного електорату Байден не зможе зайняти однозначно проізраїльську позицію. Трамп, якби він був в Білому домі, підняв би зараз ставки і зіграв на ще більше загострення ситуації із закликом до Нетаньяху “дави їх всіх”. Для Трампа це могло б стати швидкою і відносно простою відповіддю на публіку, після якої вже можна було б неспішно розбиратися, що робити далі. Але Байдену з самого початку неминуче доведеться лавірувати між ворогуючими сторонами і примиряти їх — і демонструвати успіхи в цій непростій, щоб не сказати майже безнадійній справі.

Кремль теж здатний зіграти на загострення — або, навпаки, на пом’якшення ситуації в Ізраїлі — і теж таким чином отримати козир на зустрічі Путін-Байден, попередньо наміченої на літні місяці. М’який розмін тут проглядається тільки один — в питанні України. М’яким він буде тому, що формально тут збережеться відносний баланс: жодна зі сторін не змінить своїх позицій. Росія не втрутиться в палестино-ізраїльський конфлікт прямо — але інтифада-III раптово піде на спад. У свою чергу США не знизять загострення проукраїнської риторики — а й підкріплювати її занадто активними діями теж не стануть.

При цьому перед Байденом вкрай складне завдання: він повинен створити враження перемоги і на іранському, і на російському напрямках. Як варіант — померти, або зійти з дистанції через стан здоров’я, запустивши на президентську орбіту Камалу Харріс, — тільки в цьому випадку нинішня влада в США зможе на рік-півтора “піти в себе”, зосередившись на внутрішніх проблемах. Але, як наслідок, це ще більш послабить нинішнє хитке становище Америки в ролі держави №1, а подібний сценарій для американських еліт як і раніше малопривабливий.

Втім, наскільки можна судити, планів відходу у Байдена сьогодні немає. Він явно підбадьорився і залишається у грі, а, значить, і йому доведеться відповідати на виклики — чи, щонайменше, створювати видимість сильних політичних ходів.

У цих умовах існує великий шанс, що Зеленський на переговорах з Путіним в Ізраїлі, за посередництва Нетаньяху — чого він так домагався і до чого його, схоже, красиво підвели з Москви, — виявиться в досить уразливому становищі. Путін не забуде скористатися шансом нав’язати йому умови капітуляції, а Нетаньяху, що згуртує на той час “Лікуд” до п’ятих позачергових виборів і потребує вже в миротворчих успіхів, підіграє Путіну з позицій посередника і приймаючої сторони. Так що третя інтифада, незважаючи на гадану віддаленість, може найбезпосереднішим чином вплинути на інтереси України. Втім, подібний сценарій у Вашингтоні безумовно сприймуть як спробу “порушення конвенції”, і ситуація знову стабілізується в положенні нового клінчу.

 

MIXADV

цікаве