Чому за 7 років “люди Майдану” так і не побудували ефективного політичного представництва

Я вже писав про книгу Михайла Винницького “Український Майдан, російська війна”, і обіцяв написати ще. Є дві категорії людей, яким ця книга конче необхідна просто зараз.

Перша категорія — це народні депутати, які вважають себе носіями цінностей Майдану. Ця книга пояснить їм, чому все так важко вдається, чому за 7 років “люди Майдану” так і не побудували ефективного політичного представництва.

Справа в тому, що Майдан запустив одночасно троїсту революцію — національну, буржуазну й ціннісну. Залишаючи без розгляду зараз для простоти третій вимір (хоча він і дав назву Революції Гідності), я хочу сконцентруватися на перших двох вимірах. Майдан — це національна революція, завершення національно-визвольних, антиколоніальних, антиімперіалістичних змагань українського народу. І саме тому на Майдані і після нього розквітла національна естетика, а мова стала засобом ідентифікації. Але ще більш важливою ознакою є російське вторгнення — адже національна революція завжди негайно переходить у війну за незалежність, починаючи з першої такої революції, американської (і навіть тоді, коли стара стомлена імперія відпускає задарма, як у випадках Індії чи Ізраїлю, негайно вибухає війна за незалежність).

Але водночас Майдан запустив буржуазну революцію — революцію нового буржуазного класу проти старого панівного класу феодалів-олігархів. Різниця між цими класами в тому, що буржуазний клас робить гроші з грошей і талантів, а феодали (як би вони не називалися: олігархами на сучасний лад, поміщиками і баронами на середньовічний, або ж номенклатурою на радянський лад) роблять гроші з привілеїв та спеціальних статусів (з обмеженого доступу до приватизації та закупівель, з монополій, пільгових режимів, спеціальних субсидій, схем і контрабанди, спеціальних тарифів тощо). Це два класи з протилежними інтересами й прагненнями, і боротьба між ними врешті має завершитися перемогою одного класу (у ХХ сторіччі буржуазний клас переміг на Заході, феодали на Сході).

Проблема створення “партії Майдану” полягає в тому, що треба об’єднати “націоналістів” та “буржуїв”, адже кожна з цих груп сама по собі набирає свої 2-3% і пролітає (не будемо тут розглядати питання доцільності зниження бар’єру). Майдан запустив одночасно національну революцію та буржуазну, і відкидаючи хоча би один із цих двох вимірів, ми втрачаємо розуміння історичних процесів та ціннісних змін, які вони несуть.

А об’єднати їх важко, тому що “націоналісти” зазвичай досить ліві, а “буржуї”, зрозуміло, праві. (Інших внутрішніх поділів наводити не буду, для розуміння досить і цього.) Єдине, що може допомогти триматися разом, — громадянська зрілість самих народних обранців: розуміння того, що їхнє об’єднання є єдиним способом втілити ідеали Революції Гідності. Зазвичай в такому об’єднанні кожен займається своєю справою: “націоналісти” державним будівництвом і національним відродженням, а “буржуї” лібералізацією економічної політики. Але для того, щоб кожен / кожна займалися своєю справою, абсолютно необхідні довіра та демократичні механізми управління, одним з яких є постійний відкритий внутрішньопартійний діалог. Як тільки це втрачається, починаються внутрішні війни, а результатом є розкол, як ми це бачили на прикрому прикладі “Самопомочі”.

Інша проблема у тих “націоналістів” та “буржуїв”, які заходять в парламент у складі олігархічно-феодальних партій. Там проблема інша: феодали на дух не виносять ні “націоналістів”, ні “буржуїв” (з першими ще готові миритися заради феодальної суверенності, а другі позбавляють їх феодальних привілеїв). Тому феодали всіма силами намагаються цю меншість купити, розсіяти серед своїх посіпак, закріпачити складними механізмами прийняття рішень, або принаймні обміняти лояльність на втілення якоїсь конкретної мрії про певне законодавче зрушення. Втримати гідність і залишитися вірним цінностям в такій ситуації неможливо, якщо не єднатися з іншими такими, як ти. Такої “демократично-буржуазної” внутрішньої опозиції у своїх лавах олігархи-феодали допустити не можуть.

Друга категорія людей, яким негайно треба придбати і читати книгу Винницького, — це співробітники Офісу президента. Але про них буде вже в наступному дописі.

Валерій Пекар

Громадський активіст, викладач, підприємець

MIXADV

цікаве