Постгеноцидний шрам України

Габон став найбільшим експортером авіазапчастин до Росії, – росЗМІ

29/03/2024 AA 0

Згідно з даними російської митниці, Габон несподівано став найбільшим експортером запчастин для літаків до Росії. Про це інформує Цензор.НЕТ із посиланням на The Moscow Times. У російських ЗМІ пишуть, […]

 

У кожній родині є болючі спогади про три голодомори. Перший і третій  1921 та 1946 років  згадують менше, як не такі смертоносні.  В кожній родині згадують проте хто як вижив, і що бачив. Страх померти від голоду оголював в людях самі нелюдські  риси. Виникали в деяких родинах, де моральність хромала проблеми зайвого їдока. Родина розбігалася хто куди, і кожний шукав їжу сам, але іноді повертався щоб підгодувати когось з рідних.

Зараз люди позбулися страхів, і вже не мовчать, а діляться розповідями про жахи тих днів, про «подвиги комсомольців». По сільських хатах не просто шукали прихований хліб, а  з льохів і комор вигрібали все: буряки, капусту, картоплю, квасолю та горох та все засолене і заквашене на зиму.  Шукали таємні схованки. З сундуків забирали одежину, яка сподобалась. Практично здійснювалися грабунки та мародерство. Забирали навіть зібрані запаси лікарських рослин. Слава Богу, що таке було не всюди. В містах на виробництвах людей  харчували, видавали пайки. Українці, кому це вдавалося   просто тікали за  межі України, щоб якось перебути це лихоліття. А кордон був на замку! Про це знають і знали лише ті, хто його перетинав. Родина мого діда і бабусі в  ті роки мешкала у Грузії. Просто так сталося, що наприкінці двадцятих в українців забирали землю в колгоспи, а роботи хватало не всім. Тож мій дідусь подався шукати роботу в Грузію. Знайшовши її та якось облаштувавшись з житлом у браку, покликав до себе родину. Там родина і зустріла Голодомор 1932-1933 років, зовсім нічого про нього не знаючи у не зовсім далекій Грузії. Саме тому навесні 1933 року, отримавши відпустку, моя бабуся разом з семирічною мамою вирішила провідати рідних в Україні. Там вони і зазнали двотижневих пригод під час Голодомору. Радянська влада в той час вже поставила заслін човниковим рейдам українцям за харчами на Дон. Для виїзду з України запровадили спеціальні дозволи, на отримання якого моя бабуся витратила майже два тижні часу. Жили у родичів під Кривим Рогом у молодшого брата бабусі діда Тихона. До їх восьми ротів, шестеро з яких були дитячими додалися ще два. Слава Богу родина бабусиного брата пройшла це випробування без втрат. Мама розповідала про те, що вони їли з братиками та сестричками. В хліб домішували до борошна висівки, макуху та весняне різнотрав’я. Тепер і я багато чого знаю про наші їстівні трави, які ми звемо бур’янами. Але тоді, навесні 1933 вони рятували українцям життя.  Розповідала мама і бабуся про відлов у їжу ховрашків. Виручали уціліли корови, у кого вони вціліли, своїм молоком та тим що з нього робили українці.

Отримавши потрібні дозволи на виїзд з України та придбавши квитки на потяг бабуся з мамою рушили до Грузії. Дуже виручила в цьому процесі грузинська прописка. На кордоні з Росією був прикордонний контроль. Напівживих «зайців»  з дахів теплушок енкаведисти стягували баграми в кювети на голодну смерть…

Про «замок на кордонах» навесні 1933 року мало хто знав. Лише ті щасливчики, що мали дозвіл його перетинати. Так радянська влада чинила з вільнолюбивими і роботящими українцями.

А коли 1936 року родина повернулася в Україну, у рідну Нову Прагу, то на дверях власної хати вже не було забитих дощок. Там мешкала завезена радянською владою якась родина з Білорусі. Так з України за допомогою Голодомору робили інтернаціонал народів та творили на її терені нову спільноту – радянський народ. Ціна цього політичного витвору більшовиків-комуністів для українців занадто висока.

Після пережитого голодоморного лиха українці стали постгеноцидною нацією, яка наслідує  певні звички та застороги. Від дідів і батьків залишилася звичка робити  суттєві продовольчі запаси на зиму і не лише, а не жити одним днем.  То ж і метушимося ми на клаптиках землі вирощуючи картоплю та овочі,  не надіючись на магазини та базари, страхуючись від можливих цінових та дефіцитних несприятливих обставин. Стався такий новий психологічний уклад в очікуванні непевного і тривожного завтра. Він  і зараз посилюється стрибками цін та таким явищем, яке переживає Україна зараз – пандемія, сповільнення розвитку і  занепад через це економіки, і як наслідок нестача коштів у кишенях пересічних українців.

Анатолій Авдєєв

MIXADV

цікаве