Професор Бовуа: «Трикутник Правобережжя» – це книжка передовсім для українців і написана з думкою про історію України

Нацбанк просить Раду зберегти банківську таємницю

24/11/2020 admin 0

У Нацбанку пропонують профільному комітету Верховної Ради не підтримувати створення єдиного реєстру рахунків фізосіб і юросіб та індивідуальних банківських сейфів. Про це повідомляє прес-служба НБУ у Facebook. […]

В Україні видали «Трикутник Правобережжя: царат, шляхта і народ. 1793–1914 рр.» – блискучу і ґрунтовну монографію-триптих видатного французького дослідника Даніеля Бовуа

Про «Трикутник Правобережжя царат, шляхта і народ. 1793–1914 рр.» -монографію-триптих видатного французького дослідника Даніеля Бовуа

Професор Даніель Бовуаfoto:Foto:https://www.youtube.com/watch?v=B9ty6aW0FZI
Видання книжки «Трикутник Правобережжя: царат, шляхта і народ. 1793–1914 рр.» професора Даніеля Бовуа, яка побачила світ у київському видавництві «Кліо», можна сміливо вважати однією з найважливіших подій цього року в українському видавничому житті. Ця книжка є своєрідним триптихом видатного французького полоніста і україніста Даніеля Бовуа, який своїми трьома монографіями зумовив переворот в історичних дослідженнях. У них дослідник проводить глибокий аналіз соціальних, економічних й національно-культурних процесів, які проходили на українських землях, що опинилися в складі Російської імперії після поділів Речі Посполитої. Аж до Першої світової війни поляки зберігали провідні позиції на цих землях. У «Трикутнику Правобережжя» представлені  складнощі інкорпорації колишніх земель Речі Посполитої в імперію Романових, де український селянин опинився між молотом і ковадлом хитросплетіння польсько-російського протистояння на Правобережжі. Книжка вперше в Україні виходить як цілісне видання.

Що цікаво, цей триптих професора Бовуа має різні назви у своїй польській, російській і українській версії. Якщо в Україні він виданий як «Трикутник Правобережжя: царат, шляхта і народ», то в Польщі це «Український трикутник. Шляхта, царат і люд на Поділлі, Волині і Київщині», а в Росії книжка носить назву «Гордіїв вузол Російської імперії. Влада, шляхта і народ на Правобережній Україні».

Власне з питання про ці різні назви книжки, а водночас різні перспективи польсько-українсько-російського трикутника, я і розпочав розмову з Даніелем Бовуа:

– Ці назви були заздалегідь погоджені з видавництвами і напевно відповідають духу кожної з країн. Для мене найважливіше, що це показує потрійну гру в межах трьох російських губерній: Волинської, Подільської та Київської. Але це також трикутник трьох суспільних верств: шляхти, царату і українського народу. Ця метафора трикутника є цілковито доречною в даному випадку.

Скажу, що я дуже радий, що українці врешті погодилися комплексно видати мої дослідження, які вийшли окремо в різні роки і відтоді вже минуло чимало часу. А в Польщі таке комплексне видання моїх робіт вийшло в світ ще 15 років тому, а російською  воно вийшло 9 років тому і лише зараз ця книжка опублікована в Україні. Це є дещо парадоксальним, позаяк всі ці події відбувалися на території України. Тобто, це книжка передовсім для українців і написана з думкою про історію України. Це не моя провина, що ця історія є дуже колоніальною. Довгий час ці землі були під гегемонією поляків, а згодом під гегемонією росіян, щоправда впродовж коротшого відрізка часу. Проте, попри все українці завжди були найбільш численними на цих теренах. Тому це власне книжка для українців.

У своїх працях Даніель Бовуа розправляється з цілим рядом міфів і центральним з них є польський романтичний міф Кресів як землі, де нібито панувала ідилія між польськими землевласниками, шляхтою і українськими селянами. Польська присутність на українських землях в цьому міфі представляється в категоріях цивілізаційної місії, а селяни постають, з одного боку, як добродушний люд, яким патерналістично опікуються поміщики, а з іншого боку, як невдячна і кровожерна чернь, що цілий час повстає проти своїх панів і нищить все навколо себе. Як каже професор Бовуа, міф Кресів далекий від дійсності, яка панувала на тих теренах:

– Професор Богдан Гудь зі Львова чимало сторінок написав про мої дослідження. Він там власне підкреслює, що я руйную той міф, про який ви вже згадали,  а саме – міф Кресів як землі, що «спливає молоком і медом». Я нічого такого не помітив під час моїх історичних досліджень. Цей міф виводиться з літератури, передовсім це польські поети, а згодом до цього додаються спогади польських поміщиків, вигнаних звідти після Жовтневої революції. Зрозуміло, що всі ці землевласники в мемуарах дуже тужать за давніми часами, коли вони мали першість на українській землі, і де могли діяти у відповідності до своїх забаганок. Проте, на жаль, ідилія на Кресах не знаходить підтвердження в дійсності. Все, що я написав, скероване на демонтаж цього нещасного міфу. Окрім того, це теж показує, що селянські бунти і різного роду заворушення аж до Першої світової війни, а навіть пізніше, бо домінація поляків тривала довше, ніж до часу Жовтневої революції, і те, що сталося під час Другої світової війни – все це є тісно пов’язаним з тим, що відбувалося в ХХ столітті. Моя книжка завершується напередодні Першої світової війни. Однак все, що там показано, достатньо вимовне, щоб пояснювати те, що сталося в 1943 році під час так званої Волинської різанини.

Якою мірою обґрунтовано говорити про польський і російський колоніалізм стосовно українських селян? Адже таке окреслення часто викликає гостру реакцію з польського та російського боку. Професор Бовуа:

– Є ціла книжка професора Яна Сови на цю тему, який дуже ретельно читав мої праці і мене щедро цитує. Він навіть частіше, ніж я вживає слово «колоніалізм». Я вважаю, що аж до кінця ХІХ століття, властиво до Першої світової війни панує скоріше певна форма феодалізму. Але, по суті, немає великої різниці між феодальним і колоніальним пануванням. Це ті ж самі зразки й ті самі відносини між землевласниками і селянством. Все ж таки залежні селяни трактувалися подібно, як чорношкірі у французьких, іспанських, португальських чи англійських колоніях. Зрештою, наш французький письменник Оноре де Бальзак – і я його цитую в книжці – який мав коханку в Україні, шляхтянку пані Ганську, і приїхав до Бердичева, щоб з  нею зустрітися, написав, що те, що він там побачив, дуже подібне до того, що відбувається у французьких колоніях. Тобто, до кріпаків ставилися так само, як французькі власники плантацій ставилися до своїх негрів. Тобто, таке порівняння є цілковито виправданим.

Разом з тим, Даніель Бовуа підкреслює й позитивний вплив польського культурного чинника у Правобережній Україні й в Україні загалом.

– Не підлягає сумніву, що сліди шляхетської культури помітні в Україні – передовсім мова йде про пейзаж. Всі ці замки, резиденції, парки й ціле багатство українського мистецтва пов’язане з присутністю поляків і значно менше з присутністю росіян. Хоча росіяни і намагалися оправославити те, що було до них, тобто все уніатське і католицьке. Проте всюди помітні сліди католицизму – костели стоять до наших днів. У Києві є чимало давніх костелів, так само в Бердичеві, Житомирі, Кам’янці-Подільському  і в інших місцях можна знайти слід цієї присутності. Ці історії тісно між собою пов’язані і з точки зору мистецтва та культури Україна дуже багато завдячує полякам, а в ширшому значенні західній культурі.

Історик також погоджується,  що польсько-шляхетська культура мала свій вираз у ментальних категоріях, зокрема це стосується ставлення українських селян до питання володіння землею.

– Так, це відкритість на певне поняття володіння землею. Володіння землею для українських селян завжди було індивідуальним володінням. Це не «мир», як у росіян, а все в цілковито в західному дусі. Зрештою, це одна з причин ненависті Сталіна до українського селянства, бо селяни не хотіли йти в колгоспи. Адже колгосп – це нова форма «миру» і це колективна форма володіння. Натомість селяни завжди були переконані, що земля повинна належати їм особисто, а не колективно. Це хороший приклад західних впливів в Україні, і таких прикладів маса.

Як каже професор Бовуа, українське видання його трилогії є повнішою версією, ніж у випадку польського чи російського варіанту.

– Українська версія книги містить певні розділи, яких немає в інших книжках. Таким способом ви, українці, маєте найповнішу версію і мене це дуже радує. Маю надію, що мою книжку будуть читати не лише фахові історики. Вона важка і має понад 800 сторінок, але нічого страшного – її можна читати поступово і уважно, щоб виробити собі думку. І важливо ввести всі ці дані до українських підручників. Це для мене кінцева мета, щоб ці дані були включені до корпусу української історіографії.

В українській версії є два нові підрозділи, яких немає в польській і російській версіях. В одному мова йде про шкільництво в останній третині ХІХ століття. А другому мова йде про релігії та релігійну боротьбу в кінці ХІХ століття. І, природно, це нове, українське видання відрізняється тим, що я спеціально написав для українців новий, досить широкий вступ, де я полемізую з Тетяною Литвиновою, істориком з Дніпра, яка теж написала книжку на ті ж питання, але вже на Лівобережжі. І це дуже цікаво порівнювати її бачення з моїм. Тому я у вступі трохи з нею полемізую і я також написав нові висновки. Тому в українській версії є чимало нового.

 

Матеріал підготував Назар Олійник

MIXADV

цікаве