Кропивницький об’єднав усіх

 

Сьогодні – рівно чотири роки, як наше місто отримало новітню українську назву.

Результати референдуму стали неочікуваними

Початком боротьби земляків за українську назву можна вважати 1989 рік. Як відомо, той час характеризується наявним протиборством між прибічниками комуністичної назви (Кіровоград) та борцями за так зване історичне ім’я (Єлисаветград). Прихильників української назви, до лав яких входила проукраїнсько налаштована інтелігенція, рухівці було небагато, а їхні дії розпорошені. Пропонувалося понад 40 варіантів назви обласного центру, серед яких Інгульськ, Степоград, Лелеківськ, Златопіль, Тобілевичі. Щодо останнього, то за словами письменника Василя Бондаря, питання перейменування ставили українські націоналісти ще у 1941-42 роках. Також відомо, що поет, наш земляк Яр Славутич (Григорій Жученко), мешкаючи в далекій Канаді, вказав місце видання одної із власних збірок поезій – м.Тобілевичі, таким чином висловивши свою точку зору щодо перейменування обласного центру.

Завершальним акордом цього етапу щодо перейменування Кіровограда став місцевий референдум, проведений 16 квітня 2000 року. У ньому взяли участь тільки ті громадяни, що мали кіровоградську прописку. Їм було запропоновано визначитися: залишити місту чинну назву — Кіровоград, підтримати пропозиції про присвоєння обласному центру іншої назви або підтримати пропозиції про повернення місту старої назви Єлисаветград. У референдумі взяли участь трохи більше половини мешканців міста. Більшість проголосували за те, щоб залишити назву Кіровоград, на другому місці були симпатики нової назви (Златопіль, Інгульськ, Степоград та ін.), третіми були прихильники Єлисаветграда.

Наступне десятиріччя питання перейменування мусувалися у певних колах, але далі розширених дискусій справа не йшла. Проте прихильників української назви помітно більшало. Багато колишніх єлисаветградців ставали прихильниками української назви. А назва Єлисаветград частіше стала пропагуватися діячами, що мали «руськомірські» погляди, та працівниками церков Московського патріархату, котрі навіть під час служб проповідували вірянам, що історичне ім’я міста має не проросійський, імперський підтекст (Єлизавета, донька Петра І), а біблійний зміст (Єлисавета – мати Іоанна Хрестителя).

Де взявся Кропивницький?

Серед прибічників української назви було багато творчих особистостей: художників, поетів, журналістів. Художник Ігор Смичек був одним із них.

– Я знаю, як буде називатися наше місто, – якось сказав він мені при зустрічі. – Кропивницький!

Тоді я сприйняла це як прагнення людини, для якої тема театру і постать режисера Марка Кропивницького були чимось надреальним, навіть святим.

Річ у тому, що Ігор виростав у театральній сім’ї, в колі інтелігентних друзів батьків: актора обласного музично-драматичного театру Володимира Смичека і концертмейстера Тамари Волосевич. Та й сам Ігор у підлітковому віці разом з сином тодішнього режисера театру Івана Казнадія Сергієм під час шкільних канікул підробляв освітлювачем.

На той час – у 50-60-их роках минулого століття артисти театру свято берегли традиції, започатковані корифеями. А ім’я Марка Кропивницького було у великій пошані.

Розуміючи значимість створення на теренах нашого міста професійного українського драматичного театру і, як наслідок, неоціненний внесок Марка Лукича Кропивницького у розбудову української нації, Ігор наприкінці 2012 року став ініціювати ім’я видатного актора, режисера, драматурга, як варіант назви щодо перейменування.

Він виступав на засіданнях обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імТ.Шевченка, топонімічних зібраннях. Проте промови його на перших порах сприймалися присутніми певною мірою як вияв дивацтва. Аби поширювати свою позицію, Ігор публікував просвітницькі матеріали у ЗМІ. Першою такою публікацією став матеріал «Ніхто не проти Кропивницького. А хто за?», що мала чималий резонанс, зокрема на сайті газети «Украина-Центр».

У вересні 2013 року Ігор Смичек офіційно виступив з ініціативою перейменування Кіровограда на Кропивницький, звернувшись листом до міського голови Олександра Саінсуса і секретаря міськради Ігоря Волкова з проханням розглянути на черговому засіданні топонімічної комісії цю пропозицію, додавши до листа статтю свого авторства «Ім’я – це душа міста». У відповідь отримав два листи, де стверджувалось, що пам’ять про Марка Кропивницького в місті увічнено, а саме його ім’я носить Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр, літературно-меморіальний музей та вулиця. Ігор Волков зокрема зазначав: «…значна кількість членів топонімічної комісії не поділяють вашої думки…».

Ініціативна група щодо перейменування Кіровограда на Кропивницький

Під такою назвою об’єдналися представники творчої інтелігенції, які підтримували пропозицію Ігоря Смичека. Це журналісти Ольга Кизименко, Роман Любарський, Анатолій Авдєєв, Олександр Сікорський, викладач ЦНТУ Роман Яковенко. Поступово коло розширювалося.

Ми проводили просвітницьку роботу, поширюючи інформацію у ЗМІ про постать Марка Кропивницького, значення створення ним у 1882 році українського професійного театру як для земляків, так і для українців загалом. Інформація розміщувалася у загальнодоступній групі «Кропивницький» на фейсбуці та в регіональних ЗМІ.

Зазначалося, що Кропивницький – це найпатріотичніша назва із усіх запропонованих раніше. Протидіє інформаційно-пропагандистській війні Росії проти України. Унеможливлює маніпулювання Росією теми Новоросії. Кропивницький – українська назва, мистецький та творчий центр України. Кропивницький – новий вітчизняний бренд, який дасть можливість створенню нової туристично-мистецької інфраструктури. Поява цієї назви на мапі України свідчитиме про сформовану національну свідомість народу. Назва увібрала весь спектр географічної, етнічної, етнографічної та культурно-історичної належності, котра є символом боротьби українського народу за свободу, честь і гідність. Ця назва визначає конкретні досягнення України у сфері формування світової культури, зокрема драматургії та літератури.

До 175-ї річниці з дня народження корифея було знято і поширено у соціальній мережі популярний фільм «Боротьба за Кропивницький», у якому йшлося, як громадськість Кіровограда ставиться до питань перейменування, а також такої непересічної постаті, як М.Л.Кропивницький. Його презентація відбулася на каналі «Кіровоград» у вересні 2015 року.

Розуміючи, що проводити просвітницьку діяльність слід не тільки на місцевому рівні, а й на загальноукраїнському, на електронну пошту депутатів ВР направлялися листи, пропонувалося переглянути фільм «Боротьба за Кропивницький» за адресою на ютюбі, а також ознайомитися з даними щодо пропонованих назв перейменування міста Кіровограда та прогнозованих наслідків їх прийняття, які розробив кандидат економічних наук ЦНТУ Роман Яковенко.

Листи ми писали до Українського інституту національної пам’яті, Науково-дослідного інституту козацтва, Кіровоградської обласної ради, виконавчого комітету міської ради та на ім’я окремих місцевих депутатів. Також у травні 2016 року прихильники назви Кропивницький вперше зібралися на мітинг біля погруддя Марка Кропивницького у день його народження. Таким чином започаткували традицію щодо вшанування пам’яті про цю непересічну особистість.

Цікавою й плідною була творча співпраця зі студентським другом Ігоря Смичека письменником Юрієм Андруховичем (Івано-Франківськ), другом дитинства Сергієм Казнадієм, що нині мешкає у Торонто (Канада), мистецтвознавицею Іриною Сікорською (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського) та іншими діячами, які підтримали назву Кропивницький і всіляко сприяли її поширенню.

Наприкінці 2015 року до ВР було направлено офіційний лист щодо перейменування Кіровограда на честь видатного українського актора, режисера та драматурга Марка Кропивницького, який підписали відомі кіровоградські митці, серед яких головний режисер Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім.Кропивницького Євген Курман, директор обласного краєзнавчого музею Наталія Агапєєва, завідувач меморіального музею М.Кропивницького Микола Галицький (нині покійний), письменники, художники, журналісти та інші діячі.

Під час збору підписів, Ігор Смичек познайомився з депутатом Верховної Ради Олександром Горбуновим, який у березні 2016-го виступив у парламенті з пропозицією щодо перейменування Кіровограда на Кропивницький.

«Це було досить демократичне опитування»

Процес декомунізації, що розпочався в Україні у квітні 2015 року, був актуальним насамперед для Кіровограда. Адже його назва походила від прізвиська представника комуністичної ідеології, одного із сталінських улюбленців Сергія Кірова (Кострікова), організатора масових репресій у Радянському Союзі. Тож обласний центр мав бути якнайшвидше перейменованим. Активно працювала міська топонімічна комісія при виконкомі Кіровоградської міської ради, а також спеціально створена сесією міської ради 4 червня 2015 року комісія з проведення громадських слухань та громадського опитування щодо перейменування міста. Основу комісії склали депутати міської ради попереднього скликання. Із самого початку процесу депутатський корпус хотів частину відповідальності за вибір перекласти на виборців, організувавши опитування, яке не було передбачене законом про декомунізацію, але й не було забороненим.

За словами Сергія Запорожана, у той час начальника відділу з питань внутрішньої політики міської ради, а нині редактора «Вечірньої газети», члена міської топонімічної комісії, який безпосередньо опікувався питаннями перейменування, громадяни подали на розгляд близько пів сотні пропозицій. Всі автори ідей нової назви міста були запрошені до участі у громадських слуханнях, що відбулися у міськвиконкомі 27 серпня 2015 року. На жаль, лише семеро із запрошених взяли участь у заході (хоча зала при обговоренні була переповнена) і представили громадськості аргументи на користь таких варіантів, як Інгульськ, Кропивницький, Златопіль, Єлисаветград, Благомир, Ексампей, Козацький. І коли у жовтні того ж року постало питання щодо проведення опитування громадян (а відбувалося це у день проведення місцевих виборів), то до опитувальних листків були внесені саме ці 7 (сім) варіантів, які й обговорювалися на громадських слуханнях.

Незважаючи на значну кількість зауважень щодо організації та проведення опитування, сесія міської ради визнала його легітимним. Та результат все ж виявився не зовсім очікуваним для організаторів, бо низька явка (лише близько 25% від загальної кількості виборців взяли участь у опитуванні) не дала змоги повністю легітимізувати підсумкові цифри, як результат всенародного волевиявлення. І тоді пішли у хід маніпуляції з цифрами, звинувачення у підтасовках та фальшуваннях. Як результат, міська рада дала можливість депутатам ВР самим зробити вибір щодо перейменування Кіровограда, направивши протокол територіальної міської комісії з опитування про його результати з сімома можливими варіантами перейменування.

– Вважаю, що проведене опитування було досить демократичним, а його результати в цілому слід вважати коректними. Адже про порядок, умови і спосіб процедури опитування було заздалегідь поінформовано у ЗМІ. Тож кожен охочий мав можливість висловити власну точку зору з цього питання. Якщо не маніпулювати цифрами, то результат виявився цілком прогнозованим і очікуваним. Від чверті виборців 70% висловилися за Єлисаветград. Але ж це менше 20% від загальної кількості виборців міста. Тобто, для 75% жителів обласного центру на той момент питання перейменування міста було або байдужим, або не важливим, бо у виборах місцевої влади вони участь брали, а опитування проігнорували. Тому цілком слушно і цілком законно міська рада, скерувавши результати опитування до Верховної Ради, надала можливість парламентарям виконати свій конституційний обов’язок – надати нове ім’я місту над Інгулом. Не склалося з Інгульськом, парламент обрав інший варіант – Кропивницький. Чотири роки, які минули звідтоді, переконують, що то був справді український вибір, – зауважує Сергій Запорожан.

Чотири роки з Кропивницьким

Власні висновки від результатів опитування зробив й комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Верховної Ради. Його тодішній голова Сергій Власенко у листі (№04-14/16-1171 від 18.04.2016 р.) на запит ініціативної групи щодо перейменування обласного центру писав, що комітет двічі ухвалював рішення щодо перейменування Кіровограда. Перший раз – на Інгульськ, запропонованої Українським інститутом національної пам’яті, що походить від назви річки, яка має виток на Кіровоградщині та протікає через Кіровоград, а також перегукується з назвою Інгульської паланки -– адміністративної одиниці Війська Запорозького Низового. (Цю назву підтримала всеукраїнська науково-практична конференція, проведена з ініціативи обласного осередку ВУТ «Просвіта» – О.К.) І вдруге – на Кропивницький, прийнявши за основу та в цілому проєкт Постанови ВРУ про приведення назви міста Кіровоград Кіровоградської області у відповідність із вимогами Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону їхньої символіки», внесеними депутатами України О.Горбуновим, С.Березкіним, Д.Ліньком та іншими.

Відрадно, що після прийняття цього документа ті громадські діячі, котрі були прихильниками інших варіантів назв, переважно проукраїнських, стали явними прибічниками назви Кропивницький, висловлюючи свою небайдужість і патріотичні погляди щодо неї.

Справжнім тріумфом стало повідомлення про перейменування Верховною Радою України 14 липня 2016 року Кіровограда на Кропивницький. Уже 4 роки наше місто з новою українською назвою. Багато громадян, переважно молодь, звикли до неї. Бо не хочуть ототожнювати себе з епохою комуністичного невігластва, свавілля, голодомору. Ця назва в активному діловому користуванні.

Тож, як писав Ігор Смичек в одній зі свої статей, Кропивницький примирив і об’єднав усіх: лівих і правих, патріотів і космополітів, червоних і жовто-блакитних.

Ольга Кизименко

http://chas-time.com.ua/liudyna/kropyvnytskyi-obiednav-usikh.html

MIXADV