КОНОТОПСЬКА БИТВА: 361 РІК ТОМУ ІВАН ВИГОВСЬКИЙ БЛИСКУЧЕ ПЕРЕМІГ МОСКОВСЬКЕ ВІЙСЬКО

Конотопська битва: 361 рік тому Іван Виговський блискуче переміг московське військо

Конотопська битва залишалася довгий час ледве не забороненою темою в російській та особливо радянській історіографії. (Автор картини Артур Орльонов)

Конотопська битва є однією з найблискучіших звитяг козацького війська гетьмана Івана Виговського, яке за підтримки татарської кінноти кримського хана Мухаммед-Ґірея IV, вщент розгромили московське військо включно з елітним «государевим полком»  361 рік тому – 9 липня 1659 року.

 

Про це нагадує «Україна молода» в четвер, 9 липня.

 

Битва відбулася у ході московсько-української війни (1658—1659), під час періоду української історії, який заведено називати Руїною.

 

Український інститут національної пам’яті інформує, що гетьману Івану Виговському разом із союзницьким військом кримського хана Мухаммед-Ґірея IV вдалося заманити відбірні частини московського князя Олександра Трубецького в болотисту місцину біля річки Соснівки, що під Конотопом.

 

Московську армію було розбито, а головні сили змушені відступити з українських земель до Путивля. План військової кампанії Московського царства проти Гетьманщини провалився.

 

За підрахунками істориків, у бою загинуло близько 30 тисяч московського війська, а 15 тисяч потрапили в полон. Тоді як втрати козаків були втричі меншими.

 

«Справа була не в чисельності, а в тому, які це були підрозділи, – говорить історик Олексій Сокирко у інтерв’ю Радіо Свобода. – Під Конотопом знищили так званий «государев полк» – це гвардія московського царя. Знищення цього підрозділу дорівнювало… ну, якби зараз десь на лінії зіткнення загинув Кремлівський полк президентської гвардії… Біль від цієї поразки був більшим, ніж якби загинуло просто сто тисяч рядових вояків».

 

Сам Трубецькой, почувши про розгром Пожарського, відкликав Ромодановського з облоги Конотопа та пізно ввечері почав відступ з України. Тоді козаки вийшли з Конотопа і вдарили по армії Трубецького, що відступала, захопивши багато артилерії; сам Трубецькой ледве не загинув, був двічі поранений і втратив окрім частини артилерії ще бойові знамена, скарбницю й майже увесь обоз. Покінчивши із залишками військ Пожарського, козаки й кримці продовжували переслідувати ворога у його відступі ще протягом трьох днів аж до московського кордону.

 

Загиблих козаків з обох сторін поховали в одній братській могилі, а на її місці поставили церкву на честь 40-ка мучеників Севастійських. Сьогодні це Конотопський Вознесенський кафедральний собор, який люди за традицією і досі називають Сорокосвятською церквою.

 

На місці Конотопської битви у селі Шаповалівка регулярно організовують історичні реконструкції.

 

Звістка про поразку під Конотопом дійшла врешті-решт і до Москви. Російський історик XIX сторіччя С. М. Соловйов описує реакцію царя на сумну звістку таким чином:

 

«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні за государевим указом люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ від’їжджає за Волгу, за Ярославль».

 

Проте хвилювання царя, що Виговський з ханом піде далі на Москву, виявилися передчасними. Тож тільки-но Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та декілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму про набіг Івана Сірка на кримськотатарські поселення, і це примусило Мухаммед IV Ґірея з військом залишити Виговського, пограбувати землі поблизу Путивля, Курська і Бєлгорода та вертатися в Крим.

 

Скористатися цією тактичною перемогою для досягнення політичної суверенності Гетьманщини Івану Виговському не вдалося через чвари серед козацької старшини, антигетьманські настрої та повстання, які підігрівалися та усіляко підтримувалися з Москви.

 

Конотопська битва залишалася довгий час ледве не забороненою темою в російській та особливо радянській історіографії. Протягом століть інформація про неї замовчувалася, бо правда про події під Конотопом розвінчувала багато великодержавних міфів, особливо про «споконвічне прагнення українців до союзу з Росією», а також про те, що «в історії росіяни ніколи не воювали з українцями».

 

Останнім часом події Конотопської битви також ідеалізуються і в деяких українських колах. Попри великі сподівання та героїзм козаків Конотопська битва залишається змарнованим шансом і чи не найхарактернішим прикладом виграної битви та програної війни.

 

Детальніше читайте у матеріалі “УМ”: “Конотопська битва: москалів ми били, будем бити знов…”. 

 

Нагадаємо, що на початку 2020 року Мінкульт відмовився фінансувати фільм Ахтема Сеїтаблаєва “Конотопська битва”.

MIXADV