СУРМА

Чому нас ображають слабші?

ютос – тисни – підтримай!




Окрім росіян, угорців, румунів та поляків до України почала висувати претензії ще одна країна, яка навіть не має з нашою державою спільного кордону, але натомість має активну православну слов’янську меншину.

Синхронізовані претензії

Попри те, що український народ сотні років перебував під владою іноземних загарбників, піддавався колонізації та пережив один з найстрашніших в світі геноцидів, а українська мова століттями була забороненою, колишні завойовники в сучасному демократичному світі виставляють Україні претензії і намагаються втручатися в наші внутрішні справи.

Угорці хочуть вказувати нам, яка мова повинна бути в українських школах та вузах, поляки намагаються нав’язати нам своє бачення історії і насадити пропольських національних героїв. Румуни вимагають особливих прав і навіть українських територій через міжнародні суди. А росіяни хочуть перетворити Україну на малоросійську колонію і вже шостий рік вбивають українців на Донбасі, не припиняючи інформаційних диверсій в медіапросторі. Причому показово, що основні інформаційні та дипломатичні атаки на Україну з заходу почалися саме після 2014 року, коли Україна зазнала нападу зі сходу й була вразлива як ніколи. Чомусь саме тоді поляків найбільше допік Бандера,  польські “патріоти” раптом пригадали події минулого століття на Волині, а угорці несподівано почали кричати про “дискримінацію” на Закарпатті.

Але на шостому році української боротьби за збереження територіальної цілісності до цієї синхронізованої атаки сусідів раптом долучилася країна, яка навіть спільних кордонів з Україною не має. Але зате має в Україні улюблений козир всіх адептів гібридної війни – національну меншину.

Болгарська атака

Декілька днів тому, 20 травня парламент Болгарії, абсолютною більшістю голосів проголосував за заяву з протестом проти адміністративно-територіальної реформи в Одеській області України. Болгарський протест пов’язаний з планами розподілу Болградського району Одеської області на 5 об’єднаних територіальних громад. В цих землях історичної Бессарабії нині мешкає болгарська етнічна меншина кількістю близько 204 тис. осіб. І це враховуючи тих, хто давно виїхав на болгарську батьківщину в ЄС і лише за пропискою числиться в Україні. Однак в заяві болгарського парламенту чисельність болгар в Україні збільшена до 300 тисяч, і ми нітрохи не здивуємося, якщо в наступних заявах болгари множитимуться з геометричною прогресією.

Обурені болгарські парламентарі вважають плани адміністративних змін в Україні “загрозою для “адміністративної єдності” 300-тисячної болгарської громади” і вимагають від свого уряду втрутитись та вплинути на позицію Києва. Саме так виглядали й перші інформаційні атаки угорців на Україну, які пізніше переросли в погрози блокування української євроінтеграції та зриви спільних самітів Україна-НАТО. Не зважаючи на те, що українських болгар Одещини ніхто не збирається розділяти якими-небудь кордонами, а болгарською мовою в Україні видаються газети, ведуться радіопрограми та підготовка вчителів, православні болгарські патріоти раптом узріли “українську загрозу”.

Українське МЗС у своїй відповіді болгарським колегам зазначило, що тема адміністративно-територіального устрою є виключною компетенцією України. Однак враховуючи надзвичайно потужний російський вплив в Болгарії (Болгарія навіть домагалася зняття санкцій з РФ) “утиски ще одних православних слов’ян” в Україні можуть стати приводом для чергової атаки на Україну і початком погіршення українських відносин зі ще однією країною ЄС.

В Недержавному Аналітичному Центрі “Українські студії стратегічних досліджень” (УССД) асоціюють такі заяви болгарських парламентарів з угорськими прагненнями створити єдиний угорськомовний район в Закарпатській області, що може стати розсадником сепаратизму. І зазначають, що такі заяви не можна розглядати інакше як втручання у внутрішні справи суверенної держави. Кандидатка історичних наук, експертка Аналітичного центру балканських досліджень Катерина Шимкевич наголошує, що “Болгарія втручається у внутрішні справи України та придумує проблеми там, де їх немає. Я живу у місті, де діє декілька болгарських організацій, в Запорізькій області є Приморський регіональний українсько-болгарський багатопрофільний ліцей, у Запорізькому національному університеті є можливість вивчати болгарську філологію та мову, аби стати потім перекладачем з цієї мови. Це лише локальний приклад того, що права болгар, як зазначають Народні Збори Болгарії, ніхто не порушує” – стверджує експертка.

Що нам робити з болгарами?

Етнічні болгари в Україні, 87 % з яких компактно проживають на території насамперед Одеської, і меншою мірою Запорізької областей, з’явились на півдні нашої держави в кінці XVIII століття як колоністи, які залишили батьківщину під час чергової турецької війни. Російська імперія тоді мала територіальні апетити щодо турецьких володінь на Балканах, то ж демонстративно підтримувала православні слов’янські народи з метою розіграти болгарську карту проти Туреччини.

Пізніше, Російська імперія допомогла відновити болгарську незалежність та звільнила її територію від турків-османів й мусульманського гніту, не забуваючи щоразу нагадувати, що Болгарія самим своїм існуванням завдячує Росії. В сучасній Болгарії також вистачає любителів слов’янської православної єдності та “русскава міра”. Наприклад лідери болгарської проросійської партії «Атака» неодноразово коментували «профашистський переворот» в Україні та “ісконну” російську приналежність Криму й визнавали незаконні вибори в окупованому Криму.

Вважаючи ці землі “історичною територією проживання болгар” ще з часів ХІХ століття, болгарська меншина раптом заговорила в близькому до угорців тоні

Сьогодні українські болгари також вже починають виявляти невдоволення проектами укрупнення територіальних одиниць, яке здійснюється українською владою. Вважаючи ці землі “історичною територією проживання болгар” ще з часів ХІХ століття, болгарська меншина раптом заговорила в близькому до угорців тоні. Хоча українська децентралізація не порушує права національних меншин, але болгари вважають, що Київ повинен враховувати етнічну специфіку Одеської області та думку болгарської спільноти у своїх планах щодо територіальних змін. Ситуація подається так, нібито неврахування Україною інтересів етнічних болгар і спричинило обурення Болгарії. Наразі декларація болгарських Народних Зборів щодо адміністративно-територіальної реформи в Україні і захисту прав болгарської меншини є лише декларацією – тобто зверненням, висловленням думки. Однак, як зазначають експерти УССД – “з цієї ситуації можуть роздути скандал на рівному місці”.

Україна знову стоїть перед вибором: виконувати вимоги етнічних меншин навіть якщо вони йдуть врозріз із загальнодержавними законами та запланованими реформами, чи робити винятки для окремих етнічних спільнот, надаючи їм особливий статус?  Дехто вважає, що Києву слід відмовитися від намірів територіальних змін в Болградському районі і не створювати підстав для претензій з боку болгар. Мовляв – хіба на мало проблем з іншими країнами, щоб ще й з болгарами посваритися?

Інші ж натомість наголошують, що всі національні меншини повинні  дотримуватися українського законодавства, у формуванні якого брали участь в тому числі й болгарські виборці та депутати різних рівнів. В інших країнах також мешкають нацменшини, але до прикладу у Франції чи США влада не йде на повідку в етнічних спільнот і не створює для них окремих держав у державі. До того ж, поступки одній етнічній меншині та надання болгарам особливих прав непоширення в їхньому районі проживання загальнодержавних правил та законів призведе до неминучого сплеску нових етнічних вимог з боку угорців, румунів та росіян. А далі до вимог надання особливого статусу можуть підключитися й білоруси, словаки та молдовани, а також інші національності, які проживають в українських містах, зокрема турки, араби, китайці.

Що ми робимо не так?

Очевидно, в сучасному демократичному світі ХХІ століття й далі продовжує діяти “закон джунглів”, за яким хто демонструє слабкість – того й б’ють та скубають. Не випадково, найгучніші і навіть відверто образливі та зневажливі вимоги російських, угорських та польських посадовців щодо втручань у внутрішні справи України почали звучати саме в роки нерівного протистояння російській агресії. У цьому світлі пропозиція тодішнього віце-спікера РФ Володимира Жириновського для лідерів Польщі, Угорщини та Румунії щодо розподілу України, виглядає сценарієм який вже втілюється в життя, а не лише заявою божевільного російського провокатора.

Виглядає так, начебто у розподілі “українського пирога” хочуть взяти участь навіть країни, які біля цього “пирога” навіть близько не були

А декларація болгарського парламенту, з урахуванням російського впливу в цій країні, виглядає так, начебто у розподілі “українського пирога” хочуть взяти участь навіть країни, які біля цього “пирога” навіть близько не були. Або ж окремі етнічні меншини Одещини просто виконують російське замовлення щодо дестабілізації ситуації в Україні та демонстрації світові ситуації, нібито Україна є абсолютно недієздатною державою, яка до того ж дискримінує та порушує права вже п’яти національних меншин.

Однак попри те, що кожна етнічна меншина має свої інтереси і цілком закономірно намагається їх реалізувати, синхронні атаки на Україну одразу п’яти сусідніх, і навіть віддалених від нашої держави народів засвідчують, що Україна стала причиною можливості таких нападів. До того ж зауважмо, що до прикладу, угорська держава та армія в десятки разів слабші за українську державу та збройні сили, не кажучи вже про Болгарію. Нас почали ображати навіть слабші.

В Польщі, де мешкає понад 2 мільйони українців, ніхто не чув про політичні територіальні вимоги чи особливі права від української спільноти. А в Україні декілька тисяч болгар, про існування яких в нашій державі більшість українців досі навіть не здогадувалися, ставлять вимоги особливого територіального статусу. Українська етнічна політика багатьох останніх років була настільки слабкою, що лише ліниві нації досі не висунули Україні вимог особливого статусу для своїх меншин.

Якщо продовжуватимемо так і далі, сповідуватимемо той самий провальний принцип “какая разніца”, який вже призвів до сепаратизму в Криму та на Донбасі, і не робитимемо стратегічних висновків у власній етнополітиці – від українського “пирога” завтра й крихти не залишиться.

P.S. Продовження теми незабаром у статті Олега Багана «Болгарська карта і наші легальні українофоби»

Валерій Майданюк, політолог

Натисни – підтримай Сурму!