Микола Цуканов: «Олександр Ільїн знав Україну краще, ніж багато нинішніх патріотів»

ютос – тисни – підтримай!




Про Олександра Ільїна та його колекцію написані сотні текстів. Що не дивно, адже її називають другою сенсацією України після золота Полуботка. Інтерес до неї не вщухає вже чверть століття. Як і до особистості її творця – Олександра Борисовича Ільїна, якому в квітні виповнилося б 100 років.

Новий сплеск викликало відео, яке в 2018-му галеристу і мистецтвознавцю Миколі Цуканову передала вдова колекціонера і мецената Віктора Петракова. Це єдине відео з антикваром, зняте на початку 80-х. На ньому Ільїн вивчає палітурку книги, яку виготовив його колега.

До ювілею в краєзнавчому музеї вже підготували виставку, на якій після зняття карантину представлять в тому числі й 120-річне шовкове полотно, оздоблене орнаментом, яке протягом трьох років реставрували у Національному науково-дослідному реставраційному центрі.

CBN вирішило поговорити про зібрання раритетів і його власника з автором книги про колекціонера, справжнім ентузіастом, популяризатором історії нашого міста Миколою Цукановим. А також заглянути в обласну наукову бібліотеку імені Чижевського, де зберігається книжкова частина колекції.

Готуючись до написання цієї статті, я знову взяла в руки книгу «Колекціонер Ільїн. Двадцять років по тому», люб’язно подаровану автором, – і знову не могла від неї відірватися. Тож рекомендую до обов’язкового прочитання. А Микола Цуканов має намір написати ще одну книгу, присвячену Ільїну.

– Миколо Миколайовичу, ви з успіхом дослідили життєвий шлях Ільїна, написали чудову книгу і на цьому вирішили не зупинятися. Чому?

– Першу книгу я писав як розповідь про людину, тепер я намагаюся провести дослідження. У мене постійно розширюється коло людей, які знали Ільїна, про Ільїна та його колекцію. Це коло я називаю орбітою. У ній з’явилися нові люди, які розкажуть мені, наприклад, про те, як відбувалося вилучення колекції. Хтось говорив, що стояли автоматники.

Я знайшов людину, яка три дні в будинку Ільїна описувала те, що вилучалося, бачила весь процес.

І ще того, що приймав раритети у музеї. Я хочу дізнатися, як усе відбувалося: була правильна передача цінностей, чи відбувалося все за принципом швидше-швидше.

Ці дві точки зору мені цікаві. Адже інформації дуже багато, події продовжують обростати чутками. Наприклад, про те, що частину колекції вивезли до Києва, і вона пропала.

Телевізійники пропонували мені провести розслідування. Я відмовився. Для мене важливо, що я звернувся з листом в Госхран, в якому вказав, що, згідно з наявною інформацією, одна з машин з частиною конфіскованої колекції була направлена до них. З Госхрану мені прийшла хитра відповідь, мовляв, якщо ви проінформуєте нас, який саме матеріал був привезений, ми подивимося і відповімо: чи є він у нас, чи ні. Я розумію, що вони не захотіли копатися в архіві. Тому хочу вдруге звернутися туди. Чому? Тому що першого разу ми не знали конкретних дат вилучення колекції. Якщо моє джерело підтвердить, що такого-то числа в такий-то час відбувалося то-то і те-то, ми направимо новий лист. Це ж не іграшка, а величезні матеріали. Нехай дадуть офіційну відповідь. Роблю це не для сенсації, а щоб ми могли вимагати повернути з Госхрану ті речі, які належать саме нашому місту, області.

– Розкажіть, з ким познайомилися.

– Серед людей, з якими я познайомився, – один з близьких друзів Ільїна, найпотужніший в СРСР нумізмат Адольф Борисович Кобусов. З Олександром Борисовичем вони товаришували і виїжджали по селах збирати матеріал. Що таке збирати матеріал? Не бабусь грабувати – це чистісінька нісенітниця. Люди продають те, що їм не потрібно. Культурна грамотність населення була дуже низькою. Вони мало цікавились культурою, історією сім’ї, міста, де жили, країни. Я про це говорю, тому що зараз спостерігаю те ж саме. Більшість не знало, які цінності у них в руках, як і зараз. Але зараз можна зайти в Інтернет і пошукати, а тоді речі віддавалися задарма. І звинуватити людину, що вона купувала не по нинішній ціні, ми не можемо. Це не грабіж.

Мало того, я вважаю, що Ільїн врятував багато культових речей. Про це мені розповідали священики зі старообрядців. Я питав: «Чому так багато ікон віддавалася?» і чув у відповідь: «Миколо Миколайовичу, чи може церква врятувати те, що у неї є? У нас немає ні реставраторів, ні умов для нормального зберігання». Виявилося, що в одному з сіл ікони, які вже піддалися руйнуванню, зносили на дзвіницю. Так ось. Ільїн приїжджав у старообрядницьке село і пропонував священику свої послуги реставратора і електрика. Грошей за свою роботу він ніколи не просив, а питав, що можна взяти. І вдома реставрував. У середовищі колекціонерів Ільїна дуже цінували.

На що хочу звернути увагу. Уже в 1963 році Адольф Борисович бачив у Олександра Борисовича дуже багато книг. За його словами, він поспішив познайомитися з Ільїним, коли дізнався, що той привіз у Кіровоград п’ять вантажівок з колекцією, в якій було 10 тисяч книг. У цій колекції було те, що належало його бабусі Римській-Корсаковій і що збирав його батько – партійний функціонер.

Адольф Кобусов. Фото Миколи Цуканова

Як розповідав Віктор Петраков, Ільїн був палітурником і реставратором високого рівня. Відновлював книги за давніми технологіями. Ходили легенди, що Ільїн, поклавши на руку старий аркуш паперу, міг сказати, що за папір, яка його вага і коли був виготовлений.

– То чого ви прагнете?

– Мені хочеться, щоб ми утвердилися в думці, що Олександр Борисович був глибоко освіченою і глибоко віруючою людиною. Він знав Україну краще, ніж багато нинішніх патріотів. Був дуже товариською людиною, хоча спілкувався лише з тими людьми, які були йому цікаві.

Проте суспільство й досі стосовно Ільїна розділене на дві половини. Цьому сприяв, наприклад, проект СТБ «У пошуках істини». Я категорично не сприймаю подібні проекти. Це була погоня за сенсацією. Головне – прокукурікати. Розвидниться – не розвидниться – друге питання. Людей розбудили, а світанок не настав. Я не сприймаю такі фільми. Ніхто не замислювався, яким буде кінцевий ефект. З одного боку, ще більше людей дізналися про Ільїна та його колекції, але було багато негативу.

– Створили образ скнари, співробітника, навіть прислужника КДБ…

– Я глибоко переконаний в тому, що такі люди, як Ільїн, їхні знання та вміння, не могли бути не використані системою. Консультації експертів рівня Ільїна потрібні були всім – починаючи від Міністерства внутрішніх справ і закінчуючи Комітетом держбезпеки. Як розповідав Адольф Борисович, у Союзі була вибудувана така система, що колекціонери ходили по тонкій кризі. Можливості поповнення колекцій були обмежені обміном. Продаж, наприклад, ікон, звісно був, але супроводжувався високим ризиком і реальною небезпекою кримінального переслідування за спекуляцію.

На моє переконання, покровителем Ільїна був батько Ірини Іванівни Подтьолкової – тодішній заступник прокурора області. Взагалі серед партійних функціонерів і силовиків було багато колекціонерів, які користувалися послугами Ільїна. Були й ті, хто шукав раритети на подарунок. Книгу хорошу придбати чи ікону було вельми складно. Наприклад, ікон Миколи Чудотворця повно, а пророка Іллі немає. Де взяти? Йшли на вулицю Врожайну. За великим рахунком, то був величезний музей, допуск до якого мала обмежена кількість людей. У якому був і свій реставратор, і свій експерт. Для мене Ільїн – дуже сильний експерт. Хто такий експерт? Людина яка відповідає за свої слова, яка відчуває і яка знає. Це як лікар вищої категорії.

Ільїн підштовхнув мене до вивчення історії власної родини. Віддана в друкарню книга ще про одного відомого земляка – педагога, краєзнавця, натураліста і колекціонера Ігоря Бабанського. Я пишу книгу про фотографів Єлисаветграда 1856-1920 років. Такої колекції фотографій, яку я зібрав за останні три роки, немає ні у кого в місті. Знайти щось дуже важко. Все вивезли в Росію в 90-ті. Сьогодні запити по Єлисаветграду потрібно робити знаєте куди? У Санкт-Петербург і Москву. Фото Плетцера ми знайшли в російському держархіві кінофотодокументів. Він фотографував царя, коли той приїжджав до Єлисаветграда. Ми все віддавали і продавали. За цим спостерігаю і зараз. Майже не залишилось справжніх колекціонерів.

– Тобто?

– Справжні колекціонери не продають свої колекції, вони їх або обмінюють, або дарують. У Кобусова свого часу була одна з найбільших колекцій монет у СРСР, яку він змушений був обміняти. (У 1969 році в Києві, Москві та інших містах CРСР розгорнули широку кампанію проти нумізматів. Найвідомішим став судовий процес з гучною назвою «Справа нумізматів». Тоді, у 1971 році, чотирьох колекціонерів засудили за спекуляції валютними цінностями, монетами з дорогоцінних металів і орденами. У 1977 році в СРСР прийняли закон про валютні операції, а в 1982-му набуло чинності положення про обмеження операцій з монетами з метою колекціювання. Ці документи відкрили шлях для нових репресій, кримінальних справ і конфіскацій колекцій. – Авт.)

Зараз колекціонування – це бізнес. Купив – продав. Купив – продав. А для таких людей, як Ільїн, Кобусов, Бабанський, – це частина життя.

Я дуже хочу, щоб під колекцію Ільїна віддали приміщення колишнього регіонального відділення Нацбанку на Великій Перспективній. Це повинна бути не обласна, а національна програма, яка дозволить повністю реставрувати будівлю. Її довели до жахливого стану.

І потім створити там музей історії міста з колекцією Ільїна. Щоб усі побачили не лише одну десяту того, що зберігається у краєзнавчому музеї, чи не окремі видання, які періодично демонструють у відділі рідкісних видань бібліотеки імені Чижевського. А дізналися якомога більше про надбання, яке нам залишив Олександр Ільїн.

Натисни – підтримай Сурму!