ТЕОРІЯ РОЗБИТИХ ВІКОН І ПРАКТИКА РОЗПИЛУ БЮДЖЕТУ КРОПИВНИЦЬКОГО

ютос – тисни – підтримай!




 

Нещодавно я опублікував відео, в якому показав рівень забрудненості Інгулу. І в моїй голові виникло питання: чому його не чистять? Але у відповідь прочитав коментарі в стилі: “а де гроші брати на те, щоб чистити??” і “а нащо чистити, якщо люди знову засруть??”.

Давайте за порядком.
Де брати гроші?
Кошти на очистку з БЮДЖЕТУ МІСТА виділяються, і КП “Універсал 2005” їх успішно освоює. Додаткових витрат не має бути. А тепер питання: ви хоч раз бачили Інгул чистим? Хоч разочок? Особисто я – ні. А чому тоді цей підрядник досі займається цим різновидом діяльності? Влада не помічає очевидних речей. Чи зацікавлена не помічати?

Далі. Чому ж все-таки варто чистити річку, не зважаючи на те, що люди смітять (не думав, що таке доведеться пояснювати). Щоб не було зайвих емоцій, наведу вам теорію, яка вже довела свою ефективність на практиці.

Кримінологічна теорія розбитих вікон народилася в головах двох американських соціологів Вілсона і Келлінга. Вчені намагалися зрозуміти, чим викликане зростання злочинності в Нью-Йорку 80-х років. І дійшли до висновку: дрібні правопорушення (розкидане сміття або графіті) активно впливають на злочинність взагалі.

Приклад з життя: якщо хоча б одне вікно в будівлі розбите і не засклене, то перехожі вирішують, що всім навколо начхати і відповідальних за безлад немає. Незабаром в цій будівлі всі вікна будуть розбиті, а скрізь розповзеться впевненість у безкарності. Люди вирішать, що і за серйозніші злочини їм нічого не буде («Якщо можна іншим, то чому не можна мені?»).

Думаю, аналогія з Інгулом і сміттям більш, ніж очевидна.

Прихильник цієї теорії – мер Нью-Йорка (1994) Рудольф Джуліані знизив рівень злочинності навпіл. Цікаво, а якою теорією керується наш мер?

Максим Несвітайлов

 

Натисни – підтримай Сурму!