Про Марка Кропивницького написано дуже багато, і не лише доброго та приємного. Під час його чергового входження у топоніміку нашого краю представники «руського міра» та інші недоброзичливці вилили багато помиїв з приводу його особистості. Один маловідомий «відомий політолог» навіть назвав його «п’яним польським актором». І все – не було ні драматурга, ні співака, ні, як кажуть зараз «театрального менеджера». А була особистість, що просто своєю постаттю нагадувала глибу.
Далі почали перевозити трупу театру корифеїв то до Києва, то навіть до Кременчука… Роль першого українського театру віддавати непрофесійному і скороминучому аматорському полтавському театру. Почали співставляти з Іваном Котляревським. Але у кожного була своя стежина і свої сліди в історії.
І от стосовно слідів, що просто лежать під носом чи просто на поверхні ми мало замислюємось. Уявіть яким містом був Єлисаветград під час появи театру корифеїв під орудою Марка Кропивницького. Місто з українськими театральними гуртками. Про інші театральні гуртки, чи то російські, чи польські чи єврейські історії поки ще голосу не подавала. А чи було місто в Україні Єлисаветград українським? Практично, що ні, бо вже за переписом 1898 року в ньому проживало 39% євреїв і 27% росіян. Разом це вже 66%, що означає те що містянам українцям, полякам, німцям, грекам та іншим залишалося на всіх лише 34%. Звичайно, що навколо міста просто домінувало українське населення з своєю мовою, культурою та історією. І от у добу різних українських обмежень і заборон Марко Лукич своїм театром корифеїв без перебільшення українізував наше місто. І хіба ця культурна звитяга не подвиг?
Інший непомітний момент з його діяльності про який згадують, але не акцентують увагу – прем’єрне виконання пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» в Одесі. Партитуру музичного твору йому передав давній добрий знайомий по колисці професійного українського театра Єлисаветграду Данило Крижанівський. Цей композитор раніше вчився там в духовній семинарії. В Одесу він приїхав з Болграду, де на той час працював викладачем словесності у чоловічій гімназії. Прем’єрне виконання викликало чималий фурор, і пісня стала складовою частиною вистави Кропивницького “Дай серцю волю, заведе в неволю”. Не дивно, що саме з цього моменту пісня здобула шалений успіх і стала народною, навіть при відомих авторах.
Українізація через театр міста та шлях відомої пісні в народні. Все з легкої руки і завдяки талантові Марка Лукича Кропивницького. Тепер місто, яке завдяки йому українізувалося зовсім не випадкового носить його ім’я.
Анатолій Авдєєв