НЕНОРМАТИВНА ЛЕКСИКА ЧИ РОСІЙСЬКИЙ МАТ

Кажуть, до усього на світі можна звикнути. Можливо. Але важко примиритися, коли хлопчаки у віці 12-14 років при дорослих обмінюються словами, від яких в’януть вуха? Ще гірше, коли груба лайка зривається з вуст дівчаток. Коли читаєш газетні рядки або стрічки Facebook, наповнені т. зв. ”ненормативною лексикою”, простіше кажучи матюччям. Обуренню моєму не було меж, коли у магазині на молоду дівчину, яка мене обслуговувала досить тактовно, чомусь з матюками, від яких перевернувся б у домовині одеський биндюжник, накинувся один з господарів торгової точки. Коли зробив йому зауваження, геть здивованим тоном відповів: ”Що я такого сказав? Це ж місцевий говір”. Про що можна після цього говорити з ”мужчиною”, точніше – самцем? Іншого визначення ця істота не заслуговує.
Звідки вона пішла, та смердюча пошесть серед українців? У ”Велесовій книзі” такого не знайти. Може, у заповідях Ярослава Мудрого синам? У ”Літопису Самійла Величка”? Численній літературі про запорозьких козаків? Чи у поезії Тараса Шевченка, ліриці Володимира Сосюри, віршах-музиці нашої геніальної сучасниці Ліни Костенко? Ці люди – не святі, у них траплялися гострі, болючі і нервові моменти, хтось чимось їх допікав. Але вони ніколи, ні за яких обставин не дозволяли внести дикунські слова у свою творчість. Матюччя прийшло до нас разом з москальськими завойовниками, з отими ботами-офенями, що поповзли на Вольності запорозькі ще з середини XVII століття. У той час, як в Україні письменні люди, етнографи, священники збирали і за свій кошт видавали збірники усної народної творчості – пісні, думи, перекази, казки, на Расєї видавали і продовжують видавати ось такий книжковий мотлох, його гидко приймати навіть у макулатуру, у них він є цінним першоджерелом. ”Русскоязычный жаргон”, приміром, виданий у 2014 році у цупкій кольоровій обкладинці, ілюстрований, має 728 сторінок тексту, вартість книжки 999 рублів. Ці видання потрапляють і на український книжковий ринок.А ми й досі дивуємося – звідки воно у нас береться. Сумнозвісний ”блін” прийшов два десятки літ тому з екрана московського художнього фільму. Це, до речі, з питання про Закон України про мови національних меншинств. Вони ще й обурюються.