Дуже часто відомі відставні або опальні українські держчиновники одержують від президента Зеленського «почесне заслання» у вигляді призначення послами у якусь країну. Однак ця практика зовсім не підійде для нібито опального колишнього міністра оборони Михайло Федорова, на підтримку якого було організовано багатотисячні акції протесту.
Мотиви таких призначень різні, але це робиться переважно з метою прибрати подалі потенційних свідків злочинних економічних схем, дати престижну посаду «своїм людям», або (що найважливіше) усунути можливих конкурентів на політичному полі. Так було, зокрема, і з призначенням колишнього міністра стратегічних галузей промисловості П.Рябікіна послом у Китай, колишньої генпрокурорки І.Венедіктової послом у Швейцарію, а головкома ЗСУ генерала В.Залужного – у Великобританію. Однак тема відставного Федорова має зовсім інший контекст.
Здавалося б: він розумний, молодий і креативний державний менеджер, симпатичний, комунікабельний, має вагомі заслуги у цифровізації всієї країни. Та й на посаді міністра оборони проявив себе найкращим чином, принаймні, якщо порівнювати його діяльність з багатьма попередниками. Тому він найперший у списку улюбленців натовпу і тих, хто може створити серйозну конкуренцію Зеленському на майбутніх виборах. І з цих причини він має бути небезпечним для нинішнього президента, рейтинг якого падає, зважаючи на ситуацію в країні. Але Федорова президент ніколи не відправить у закордонне заслання, навіть більше – знову доручить йому одну з найвідповідальніших посад у державі. І справа не у картонкових майданах на його підтримку, а в тому, що Федоров – архітектор нинішнього «зеленого» режиму, який був, є і буде незамінним і вдячним помічником для Зеленського. За те, що, підняв його, цифрового генія, з глибинки (Запоріжжя) до висот державного управління, допоміг йому стати мультимільйонером, а, можливо, уже й доларовим мільярдером. За таке не зраджують, навіть з чисто людських міркувань.
Дозволю висловити власну конспірологічну думку: уся катавасія, пов’язана з відставкою Федорова і акції на його підтримку – це добре продумана спецоперація нашої СБУ задля зміцнення злодійського режиму Зеленського і його переобрання, а у вужчому сенсі – для посилення контролю за фінансовими потоками в оборонній сфері. Адже хто матиме кошти, той і вИграє вибори.
Наївні студенти, які шукають собі кумирів і вийшли з картонками на майдан нібито за оновлення країни молодими і перспективними обличчями, за «позитивні зміни» у державі (нібито у нас більше немає інших важливих причин для народного гніву), мабуть, не розуміють, що вони вийшли на підтримку режиму Зеленського і за його зміцнення. Адже перспектива дуже проста і зрозуміла: якщо у другий тур президентських виборів попадають Зеленський і улюбленець народу Федоров (після того, як Залужного і Порошенка не допустять до виборів, а розрекламований генерал-вискочка Буданов остаточно скомпрометує себе роботою в Офісі президента), то останній ,звісно, відмовиться від подальшої боротьби і закличе своїх прихильників віддати голоси у складний час за «героїчного» діючого президента України. Просто тому, щоб «не було гірше» для країни.
Ну, а якщо Федоров вирішить усе-таки грати у свою гру і буде переконаний у власній перемозі, то це також не є мінусом для Зеленського. Адже на чолі державі стане його людина, яка не допустить його переслідувань за скоєні ним злочини проти України, за казнокрадство і мародерство, за страшні жертви і руйнування війни, за втрату територій. І це буде головний позитивний підсумок для нашого чотирижди ухилянта. Варто лише згадати аналогію з трансформацією російської влади, коли алкаш Єльцин зробив вибір на путіні, заручившись його обіцянкою не переслідувати експрезидента РФ і його сім’ю.
Не хочеться у це вірити, але чи не є відставка уряду і поспішне призначення нових міністрів (юристи кажуть, що у неконституційний спосіб) спробою встановити тотальний контроль за всією країною, у тому числі шляхом позбавлення повноцінного функціонування таких важливих міністерств – оборони й закордонних справ? Адже президент чомусь не вніс до ВР пропозицію щодо нових очільників цих міністерств, тому їх очолюють люди із статусом «в.о». А це означає, що вони не будуть самостійними керівниками, а завжди на поводку в Офісу президента, беумовними виконавцями його волі. І дуже знаково, що міноборони очолив колишній в.о. голови СБУ, а спочатку Зеленський хотів призначити сюди міністра внутрішніх справ І.Клименка. Уявляєте внутрішній стан воїнів і керівників ЗСУ, над якими під час війни поставлено наглядачів з правоохоронної системи? А парламент роз’їхався на канікули. На цілий місяць. У цій ситуації М.Федоров не запротестував, покірно погодився піти у відставку, нібито мавр справді зробив свою справу, а на спеціальній прес-конференції заявив, що весь час вірно служив «нашим ідеям і президенту». Не Україні, не українському народу, а президенту…
Чи справді М.Федоров такий «святий» і чесний політик? Як не спеціалісту у цій сфері мені важко давати оцінку його діджиталізації країни і створенню «держави у смартфоні». Але відчуваю, що цей цифровий концтабір майже для кожного громадянина, крім зручностей, несе велику загрозу обмеженню його прав і свобод. Це тотальний контроль людини, від якого нікуди не втечеш, з допомогою якого можна розправлятися з неугодними людьми і противниками режиму. Варто лише організувати «збій системи» або якусь «технічну помилку», щоб людина залишилася без засобів для існування, щоб не могла вчасно зняти свої кошти з банківських рахунків. І важко буде кому щось доказати. Але цей цифровий концтабір контролює не тільки окрему людину, а всю державну машину, усі фінанси. У кожному міністерстві є заступники міністрів з цифровізації, які контролюють усі тендери і фінансові потоки, і які напряму підпорядковані міністерству Федорова, а не профільному міністру. Ми ставимо у велику заслугу Федорову цифровізацію країни, гордимося, що у цьому плані ми обігнали майже усю Європу. Але виникає запитання: навіщо так бігти попереду паровоза, якщо ще невідомо, чи приймуть нас до Євросоюзу, і коли? Кому це вигідно?
Шанси бути обраним президентом або стати дуже впливовим політиком у Федорова завжди будуть. Бо він з своєю командою володіють сучасними методами впливу на людей: масштабування потрібного контенту в інтернеті, реклама у соцмережах, створення армії ботів. Для цього є технічна база, люди і гроші. І те, як грамотно розгортаються кампанії на його підтримку на майданах і в соцмережах, – свідчення цього.
Ось наприклад, дифірамби Федорову у ФБ почав співати відомий і вже немолодий чоловік – колишній голова ЦВК України Михайло Рябець. Він зазначає, що Федоров був одним з тих молодих і амбітних людей, які у 2019 році взяли на себе політичну відповідальність за новий політичний проект, вклавши у нього свій досвід, енергію та віру у зміни на краще. Усе так, але якщо узяв на себе цю відповідальність, то зараз треба мати мужність відповідати не тільки за успіхи, але й за поразки і все погане, що сталося з країною за часів Зеленського. Так, Федоров не замараний у корупційних скандалах, проти нього немає кримінальних проваджень. Але судді хто?
Автор допису закінчує дуже пафосно: «Тож нехай сьогодні і завтра, у кожному місті й селі України, лунають слова, які для багатьох стали символом надії, віри та майбутнього: «Михайло Федоров – наш майбутній Президент!»
Не шукайте собі і нам усім чергового месію, пане Рябець.
Гуменюк у мережі ФБ