Сценарії розвитку України, на думку МВФ, можуть бути різними – від глибокого застою до райського процвітання. Але який з них випаде – й досі рулетка
Фахівці Міжнародного валютного фонду прилетіли до Києва на технічні консультації або, кажучи офіційною мовою, “для обговорення політики економічного зростання”. “Команда в складі кількох експертів МВФ відвідає Київ для проведення технічних обговорень політики, спрямованої на досягнення потужного зростання і забезпечення стабільності”, – йдеться у повідомленні постійного представництва МВФ в Україні. І більше жодних подробиць, ані про про терміни візиту, ані те, які питання та з ким будуть обговорюватися. Такі вже правила Фонду – мовчати про перебіг подій аж до моменту підписання фінального Меморандуму, якому зазвичай передує кілька подібних місій. Наразі завдання представників МВФ – вивчити обстановку та дати загальну оцінку внутрішньополітичній та економічній ситуації в країні.
Одне очікування закінчилося – інше починається
Як відомо 17 лютого завершилася дія попередньої програми співпраці між Україною та МВФ у рамках механізму stand-by (очікування). Вона була затверджена 18 грудня 2018 року в обсязі $3,9 млрд, однак Україна змогла отримати лише перший транш близько $1,4 млрд. Планувалися ще два транші, однак у зв’язку зі зміною президента і уряду після виборів було вирішено почати розробку нової програми співпраці.
На початку грудня 2019 року президент, уряд і Національний банк України домовилися із МВФ про відкриття нової трирічної програми розширеного фінансування EFF на $5,5 млрд. Остаточне рішення має ухвалити рада директорів Фонду після виконання Києвом усіх вимог. Однією із яких є ухвалення законопроєкту, який покликаний гарантувати не повернення збанкрутілих і доведених до банкрутства банків його власникам (в народі проект вже назвали “антиколомойським” – Авт.).
Передбачалося, що він буде ухвалений в січні- на початку лютого. Однак Верховна Рада “впряглася” в друге читання законопроєкту про ринок землі, яке при дотриманні регламенту може затягнутися на кілька місяців. А відтак, весь процес переговорів з МВФ про програму розширеного фінансування може тривати все літо. При найсприятливіших умовах, в Мінфіні вже пророкуюють підписання меморандуму не раніше осені цього року.
Недалеко, усього за 20 років від Польщі
І доки Україна сьогодні зі скрипом вибудовує обіцяні структурні “маяки” (ключові зобов’язання перед кредиторами – Авт.) МВФ вивчає можливі сценарії розвитку ситуації в країні. За словами постійного представника МВФ в Україні Йости Люнгмана, в Міжнародному валютному фонді їх бачать три: перший, найуспішніший – з повним реформуванням, другий нейтральний – з частковими реформами, і третій найпесимістичніший – з відкатом реформ.
Сьогодні, за оцінками аналітиків Фонду, Україна знаходиться десь між другим і третім сценарієм.
Перший сценарій передбачає повне реформування економіки (відхід від сировинної моделі, зменшення державного сектору, повне відкриття ринку землі і т.ін.). Це, на думку західних аналітиків, забезпечить щорічне зростання ВВП на 6%, що дозволить населенню стати багатшими на 60% за 20 років, і досягти сьогоднішнього рівня Польщі приблизно у 2038 році.
Другий варіант – це часткові реформи (наприклад, “консервація” нинішнього стану судової системи, ринок землі з обмеженнями), які дозволять економіці зростати на 4%. Населення збагатіє не більше ніж на 20%.
У третьому сценарії розглядається відкат реформ (провал ринку землі, збільшення монополізму). Зростання економіки в цьому випадку не перевищуватиме 1,5%, а то й взагалі може припинитися. І який добробут буде у населення через 20 років – мало зрозуміло. Швидше за все люди стануть біднішими, ніж сьогодні.
Серед ключових сфер, де Україна особливо відстає від країн Європи, Йоста Люнгман назвав судову систему і верховенство права (рівень корупції, захисту прав власності), товарні ринки (рівень конкуренції і регулювання) і фінансовий сектор (доступ до фінансування, стійкість банківської системи).
А ще Міжнародна організація праці очікує скорочення працездатного населення України на 1,2% щорічно в 2018-2030 роках. Люнгман нагадав, що Україна потрапила в число 18 країн світу, економіки яких скорочувалися за період з 1990 по 2017 роки, показавши п’ятий з кінця результат – в середньому “мінус” 0,2% щорічно. Що й не дивно, враховуючи, що Україна за останні 30 років пережила кілька потужних економічних потрясінь – через розвал СРСР, азіатську фондову кризу 1998 року, світову фінансову 2008-го року та через російську військову агресію.
Люнгман вказав, що інвестиції за увесь час Незалежності становили не більше 20% від ВВП, в тому числі 16% від ВВП в 2010-2017 роках, тоді як середній рівень в Європі – 26% від ВВП.
За його словами, при збереженні таких показників країні без реформ і значного зростання продуктивності практично неможливо буде забезпечити темпи зростання вище 2,5% в рік. Нагадаємо, цього року за базовим сценарієм Мінекономіки Україна розраховує отримати 3,7% приросту ВВП.
“Україні треба рости на 7% в рік, щоб наздогнати сусідні економіки”, – підтримав його думку провідний економіст по регіону Європейського банку реконструкції і розвитку Дімітар Богів. Він уточнив, що мова йде про досягнення рівня ВВП на душу населення майже в $30 тис. за паритетом купівельної спроможності.
“Основна загроза – це втрата макроекономічної стабільності, яка є основою зростання”, – додав економіст ЄБРР.
Олігархічний статус-кво: це нам потрібно?
А тепер давайте подивимося, які сценарії розвитку розглядають самі українці, і наскільки ситуація з внутрішньої точки зору відрізняється від зовнішніх оцінок. Громадський діяч та підприємець Валерій Пекар змалював чотири основні сценарії, які можуть очікувати країну.
- Олігархічний статус кво (найбільш ймовірний сценарій). Повернення на традиційну олігархічну траєкторію розвитку (можна сказати, олігархічний реванш). Реформи, невигідні олігархам, згортаються або відбуваються у спосіб, що зміцнює олігархічний вплив. Уряд та парламент стають коаліційними в ході поступового чи різкого розпорошення влади. Вплив президента послаблюється. Можливі олігархічні війни, коли одні клани посилюються за рахунок інших.
- Російська орбіта: поступова економічна інтеграція на тлі млявого суспільного спротиву (дуже ймовірний сценарій). Оскільки Україна має для Росії неабияку цінність, то ми можемо реалізувати свій інтерес у різних варіантах – наприклад, зняття санкцій чи відкриття можливостей для притоку російського капіталу.
- Дестабілізація (менш ймовірний сценарій). Активне громадянське протистояння через військові чи політичні поступки Росії та/або активні атаки на волонтерсько-ветеранську спільноту. Досить бажаний сценарій для Кремля.
- Деолігархізація (найменш ймовірний сценарій). Війна з олігархами на тлі замороженого конфлікту з Росією, або (ще менш ймовірно) в умовах критичних загроз державності досягнення з ними нового консенсусу: ліберальні реформи, верховенство права, витіснення олігархів з політики, примус до розкриття структури власності — в обмін на обіцянки однакових правил для всіх, податкової амністії та відмови від перегляду приватизації.
“Цього року, як ніколи, Україна вписана у світовий порядок денний, і тому глобальні тренди (економічні, соціальні та технологічні) сильно впливають на Україну, яка є невеликою відкритою економікою, дуже залежною від зовнішніх впливів і шоків”, – каже Валерій Пекар. На його думку, сценарії для України 2020 року будуть формуватися у поєднанні світових трендів з ключовими викликами, специфічними для України, а саме: продовженням російсько-української війни, великими виплатами по державному боргу у 2020 році, розпад правлячої еліти та посилення напруги між нею та активним громадянським суспільством.
Що ж стосується економіки, то більшість економічних реформ, які будуть розпочаті у 2020 році, на думку Валерія Пекара, принесуть економічний ефект тільки у 2021 році, а поточний рік від них отримає тільки покращення підприємницьких настроїв, які, втім, залежать більше від зрушень у питаннях верховенства права. “Як ми бачимо, модель української економіки (а водночас і політики) остаточно ще не визначена. Ще на початку президентської каденції Володимира Зеленського були описані два шляхи — ліберальні реформи чи консолідація влади. Але оскільки активних соціальних груп, на які можна спертися у консолідації президентської влади немає (в українських умовах авторитаризм не працює), то ця “розтяжка” нині виглядає “або – або” — ліберальні реформи чи поділ влади з олігархами”, – коментує Валерій Пекар.
Цього року Україна, на думку підприємця, все ж отримає підтримку МВФ, що забезпечить їй економічну “подушку” – ймовірність цього досить висока. Але ще зберігаються ризики невиконання умов МВФ про зменшення олігархічних впливів, суди по Приватбанку ще не завершені, і тому працює не здоровий глузд і виважена економічна стратегія, а “рулетка”.
Марина Нечипоренко, Київ