Як український тризуб опинився на італійській військовій символіці

Як український тризуб опинився на італійській військовій символіці

В період війни жодних тризубів в італійській військовій символіці ще не було.

Що пов’язує Україну з Італією? В широкій свідомості нашого суспільства, Італія сприймається як один з напрямків для українського туризму і, на жаль, потужний ринок праці для українських заробітчан. Утім, є інший, символічний зв’язок, про який в Україні, на жаль, маловідомо. А саме, на гербах 38 різноманітних частин армії Італії зображено український тризуб.

Цими частинами є:

34 полки (альпійські, артилерійські, інженерні, кавалерійські);

два альпійські батальйони («Тірано» і «Вінченца»);

одна Гірська артилерійська група;

армійський ветеринарний корпус.

Історія появи тризуба на цих гербах бере свій початок з Другої світової війни і пов’язана з цікавою особливістю геральдичних традицій італійської армії.

Найвищою військовою нагородою в Італії є «Золота медаль за військову доблесть». Статус цієї нагороди настільки високий, що її кавалеру мають віддавати честь навіть ті військовослужбовці, що старші ніж він за званням.

Крім нагородження окремих вояків в Італії також існує давня традиція нагородження цілих військових частин, що відзначилися на полі бою – в такому випадку нагорода символічно закріплюється на знамені частини. Крім цього, ті підрозділи, які нагороджені «Золотою медаллю за військову доблесть», отримують право додати до свого офіційного герба територіальну символіку місцевості/країни, на якій дана військова частина відзначилася, що і призвело до нагородження цією медаллю.

Таким чином, український тризуб на даних гербах свідчить про те, що ці військові підрозділи воювали і відзначилися на території України.

І з цього випливає наступна цікава деталь – всі ці 38 частин італійської армії в 1941-1943 роках входили до складу експедиційної 8-ї італійської армії, яка в якості союзника Німеччини діяла на території СРСР, переважно – в українських землях.

Оскільки ці частини були фактично знищені на Східному фронті, то після завершення Другої світової війни їх почали відновлювати в Італії. В той момент, для підняття бойового духу армії, ціла низка відновлених частин була нагороджена медалями «За воїнську доблесть» різних ступенів.

Це дійсно цікава особливість, бо всі ці колишні полки 8-ї армії були нагороджені «Золотою медаллю» вже в другій половині 40-х років ХХ століття. Тобто де-факто післявоєнна влада Італії нагороджувала їх за військову звитягу проявлену в боротьбі на фронті проти Радянського Союзу під проводом фашистського режиму Беніто Муссоліні, який був союзником Гітлера. І це при тому, що в другій половині ХХ століття стосунки Італії і СРСР в цілому були непогані.

Більшість представлень на ці нагородження наповнені пафосними словами, без особливої конкретики, утім в них чітко зазначаються географічні межі і дати.

Ось наприклад зразок подібної реляції, для 5-го кавалерійського полку «Улани Новари», який відзначився в боях на Луганщині біля селища Большой (район Красного Луча), 21-30 серпня 1942 року. Документ датований 13 грудня 1948 року:

«Вірний престижу великодушних традицій і гордого бойового духу, свідок благородного подвигу, він (полк – Авт.) яскраво підтвердив свою репутацію під час складних наступальних операцій. Неочікувано опинившись перед противником, який переважаючими силами і засобами увірвався на південний берег Дону, з гордістю, рішучістю і впевненістю в собі, він задіяв свої ескадрони, які сильно поступалися ворожим батальйонам, утім багатогранними і блискучими діями в обороні зміг його (ворога – Авт.) затримати. Виконуючи ризиковану місію, звертаючись до Бога в своєму серці, вони захищали важливу позицію шаблями і гвинтівками, і всі атаки противника були відбиті. Стоячи наодинці в пориві рукопашного бою, вони показали зразок героїзму, гордість за який завжди буде їх супроводжувати. Російський фронт (Гірничий басейн Красного луча липень 1942 – Висота 137,1 – Висота 187,1 – Висота 200,1 у Чеботаревського, висота 191,4 у Сатово – Ягідний – Дев’ятий – Киян – Большой, 21-30 серпня 1942».

Так ось: на довершення, за традицією, цим військовим частинам дозволили додати до своїх гербів територіальну символіку, де саме ними було здобуто «нагороду». А, оскільки переважна більшість їхнього бойового шляху прийшлася на територію України, то для цього знайшли досить оригінальне, як для Італії, рішення – долучити до своїх емблем український геральдичний тризуб.

Це тим більше цікаво, бо в Італії Східний фронт іменують не інакше, як «Російський фронт» (а першою назвою італійської армії в СРСР взагалі була назва «Італійська армія в Росії»), без жодних згадок чи апеляцій до України (в принципі, це відповідає загальноєвропейським поглядам на СРСР і його республіки – зазвичай їх просто вважали Росією, сильно не замислюючись над відмінностями; ця традиція йшла ще з часів уніфікованої Російської імперії).

Хто в геральдичному відділі армії Італії запропонував використати тризуб як символ на італійських військових емблемах автору наразі невідомо. Утім, мабуть, він ретельно попрацював, дослідивши історію регіону, де воювали італійці, зрозумівши, що це ніяка не Росія і знайшовши відповідний і головне – правильний символ. І основне, що ця ідея прижилася і набула поширення.

Варто зазначити, що тризуби з’явилися на гербах цих частин лише після війні. Поширені в Україні твердження на кшталт «італійці, що в Другій світовій воювали проти Червоної армії, на своїх гербах мали тризуб» не відповідають дійсності.

Насправді, в період війни жодних тризубів в італійській військовій символіці ще не було.
З цілком очевидних причин не з’явились вони і на військовій символіці так званої Республіки Сало, яка існувала під проводом Муссоліні в 1943-1945 роках. Присутність тризубів – це виключно післявоєнні ініціативи.

Варто зазначати, що в наявності тризубу на цих армійських гербах немає якогось особливого проукраїнського символізму з боку італійської армії. Це просто згадка про одну з територій, де ці конкретні військові частини воювали і відзначилися.

Утім, це зайвий раз демонструє, наскільки тісно переплетена європейська історія і як ніби зовсім не пов’язані між собою моменти несподівано набувають нового, особливого сенсу.

Спеціально для «Останнього Бастіону»

Історик, публіцист. Кандидат історичних наук, фахівець у воєнній історії XX століття. Автор книг «Українські вікінги», «Сталевий шквал. Історія дивізії сімнадцятирічних», «Бойова група “Байєрсдорф”» та інших.