Михайло Подоляк:
Трошки публічно опустили? Збили пиху? Демонстративними обшуками на телеканалі 1 + 1 та подальшим психологічним тиском в квартирах співробітників? Повернули знову на грішну землю? Довели, що якщо знадобитися, то швидко і безжально заженуть туди ж, куди свого часу недозагналі Янукович і Порошенко? І так само швидко з’ясували, що немає ніякого особливого впливу і що обшукувати глибоко фіолетово, як читається прізвище власника … Так завжди відбувається, коли здається, що все під контролем і далі рух тільки наверх …
… Скринька відкривається простіше. І ключ від нього банально зачаївся в специфічному характері самого Ігоря Валерійовича. Який, як і багато інших героїв наші нувориші, відрізняється виключно образливим ставленням до будь-якого. Ти або мовчиш, внемлешь і беззаперечно виконуєш. Або отримуєш тонну добірного словесного лайна собі на голову …
Будь же чоловік (особливо марнославний і самозакоханий), навіть якщо ти вважаєш його своїм петрушкою, отримавши більше тебе влади, тут же починає всередині себе формувати образ справжнього ворога. Ту людину, яка принижував, тиснув, робив особистий світ не комфортно. Інтуїтивно, несвідомо, звичайно. І ворог цей завжди той, хто вчора … був покровителем.
Тому що людина добре пам’ятає образи, непомітні потиличники, ігнор, довге сидіння в приймальні в очікуванні Папи, іронічне опускання в присутність інших пацанів. А Ігор Валерійович адже славен саме цим – дрібними такими словесними уколами, непомітним приниженням в чиємусь присутності (хоча наодинці цілком все по діловитому), телефонним троллінгом, Анекдотики з нагоди зі зміненими головними героями і специфічної мораллю, таким брутальним панібратські «ти взагалі хто ? »…
… Обратка вона завжди така. Нехай поки обратка і умовна (зараз вже йдуть терки і спроби примирення). Несподівана. В спину. Образливо-показово. Публічно. Коли ти ліниво так відпочиваєш, кожен день придумуєш нові анекдоти про недієздатною команді Зеленського і підраховуєш все ще можливі завтрашні прибутку. Ти ж всерйоз думаєш тільки себе самим хитрим, прожённим і заслуженим, кому все зараз повинні.
Нафтову, енергонерацію, інфраструктуру, феросплави, марганцю, ГЗК і той же чортів Приватбанк з компенсаціями, хай їй грець. Але потім раптом виявляється, що ти далеко не перший у списку розпорядників. І взагалі ти вже викликаєш сильне роздратування і навіть не потрапляєш в число тих самих умовних бенефіціарів нового акціонерного товариства «Україна».
А що ти можеш? Правильно. Тільки ганебно тролі. І ось вже твої юні, дурні і передбачувані pr-нукери в лоб починають атакувати вкрай амбіційного хлопця Володимира Олександровича, перетворювати його в того самого горезвісного лоха. Нукерам-то і самим адже всерйоз здалося, що вони тут головні. А ні! Хлопець точно не лох і тому все тільки починається. Для Ігоря Валерійовича …