Земля і воля-2.   Досвід аграрних перетворень в Україні: 100 років тому

Бугогардівське козацтво

28/03/2024 AA 0

Чорним шляхом З давніх-давен Середнє Подніпров’я стало вузлом усіх доріг. Безмежні степові гони сприяли становленню вільного, непокірного характеру тих, хто тут проживав. Хай то будуть […]

Закінчення. Початок читайте «День», №190-191

Чому політику Павла Скоропадського можна цілком обґрунтовано вважати діаметрально протилежною порівняно з тією, яка здійснювалася лівим керівництвом Центральної Ради та Генерального Секретаріату наприкінці 1917-го — до квітня 1918 року (відомо, що Гетьман перебрав владу 29 квітня)? Передусім тому, що кардинально іншою була політична філософія правління Гетьмана. А саме: одразу після приходу до влади Скоропадський у «Грамоті до українського народу» наголосив на винятковому значенні двох засадничих тез.

По-перше, приватна власність була, є і залишається основою будь-якої цивілізації та культури (інше питання — конкретні обсяги, умови впорядкування цієї власності — йдеться у нас про власність земельну — і мету володіння нею. Ця проблема нещадно актуальна сьогодні аж ніяк не меншою мірою, аніж 100 років тому!). І, по-друге, лише наполеглива продуктивна праця є реальною запорукою добробуту цілого народу (може, хтось вважає, що зараз ця думка є геть застарілою і важливішими є різного роду фікції, що не мають жодного стосунку до реальної аграрної економіки?).

У «Спогадах» (твір, який варто перечитувати десятки разів) Скоропадський так пояснював своє бачення українських аграрних реалій 1918 року: «До великоросів я відношу увесь наш поміщицький клас, тобто і малоросів, оскільки в них той же самий світогляд. Наш українець — індивідуаліст, жодної соціалізації йому не потрібно. Він рішуче проти цього. Російські ліві кола нав’язують свої програми, які не є застосовними для України… Єдине зрозуміле селянству гасло — земля. Щодо волі — вони самі втратили віру, але землю подавай усю. Що спричинило б це (тобто реалізація таких селянських гасел. — І. С.)  — може зробити висновок кожен. Я і вирішив цю необхідну силу (державотворчу силу, опору держави. — І. С.) створити з хліборобів, виховавши їх у поміркованому українському дусі, без ненависті до Росії, але з усвідомленням, що вони не є тими, котрі в Росії стали більшовиками… Оскільки всі ці козаки-хлібороби є власниками, то, природно, ідеї більшовизму не приставали до них (скажімо відверто, тут задум Гетьмана не реалізувався передусім через те, що історія не відвела йому в умовах світової війни та революції стільки часу на його впровадження, скільки було потрібно для цієї справи. Саме це і становило суть Української трагедії, всі моторошні наслідки якої наш народ відчув не одразу — через 15 років… — І. С.).

Ще необхідно звернути пильну увагу на таке висловлювання Гетьмана у «Спогадах»: «Я гадаю, що моя політика була правильною в тому сенсі, що я постійно розглядав аграрне питання не з погляду економічного, а взявши, головним чином, до уваги політичний бік життя країни. З економічного погляду аграрна реформа не витримувала критики, вона просто у даний час була непотрібна. З політичного ж погляду вона була вкрай необхідною, і тут доводилось уже керуватися лише державною необхідністю, а не інтересами приватних осіб (прямий заклик до сучасних урядовців! — І.       С.). Саме цього земельні власники, принаймні їхня верхівка, пробачити мені не могли». Досить показове зізнання!

ГЕТЬМАН ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ (ФОТО 1918 Р.). З УСІХ СПРОБ ЗДІЙСНИТИ АГРАРНУ РЕФОРМУ В УКРАЇНІ, ВОЧЕВИДЬ, САМЕ ЙОГО ПІДХІД БУВ І ЗАЛИШАЄТЬСЯ НАЙБІЛЬШ АКТУАЛЬНИМ

 

Проте будь-яка політична філософія (чи є вона чітко артикульованою й публічно обґрунтованою, чи ні) чогось варта лише за умови, що вона справді реально виконується, хай навіть частково. Розгляньмо, бодай коротко, політику Скоропадського в аграрній сфері саме під цим кутом зору. Кожен неупереджений дослідник не може не визнати, що переворот 29 квітня 1918 року, який привів Гетьмана до влади, насамперед був спричинений системною кризою попередніх (УНРівських) державних структур, наростанням хаосу та анархії в Україні, чому, на жаль, сприяла проведена Центральною Радою ліва «соціалізація землі». Місією Скоропадського, як він її розумів, було виправлення цього становища. Виправлення, крім іншого, у вкрай несприятливих умовах німецької та австрійської окупації.

Загрозливими були соціальні суперечності. Заможні верстви селянства жорстко вимагали від нового уряду відновлення в повному обсязі (часто — з цілковитою компенсацією) приватної власності на втрачену ними землю. З іншого боку, незаможні селяни прагнули здобути поміщицьку землю, як це було обіцяно їм ще Центральною Радою (нагадаємо, Гетьман був категоричним супротивником такої політики, особливо в її насильницьких проявах).

Для самого Скоропадського, судячи з усього, найсприятливішим варіантом з усіх було би збалансоване поєднання інтересів різних категорій землевласників, перш за все великих та середніх (їх представляв «Союз земельных собственников»), а з іншого боку — середніх та дрібних (але не люмпенізованих), що їх обстоювала Українська партія хліборобів-демократів (УДХП). Але тут главу держави чекали величезні, складні проблеми. Адже значна частина керівництва згаданого «Союзу» виступила рішуче проти принципу примусового викупу великих земельних володінь. Водночас УДХП обстоювала обмеження розмірів землеволодіння і заявляла, що примусовий викуп великих земельних маєтків є загалом можливим.

Відзначимо декілька принципових «больових точок» аграрної реформи Гетьмана Скоропадського:

1. Чи є припустимим примусовий викуп великих та особливо великих наділів землі? З плином часу, особливо восени 1918 р., у міру розробки аграрного Закону, Гетьман дедалі більше схилявся до підтримки саме позиції УДХП (див. вище). Чи не це спричинило ворожість великих поміщиків, про що сам Скоропадський, як ми бачили, писав у «Спогадах»? Дуже показово, що соціалісти всіх напрямів, попри все це, розпочали буквально одразу після 29 квітня 1918 року таврувати Гетьмана як «поміщицького ставленика».

2. Чи є прогресивним саме по собі відродження процесу купівлі та продажу землі? Як відомо, уже в «Грамоті до українського народу» Скоропадський декларував цей крок. Саме декларував, бо конкретні засади і норми ринку землі належало ще розробити, і Гетьман це розумів (в умовах ворожої пропаганди «зліва»). Адже правильні декларації — це лише початок справи.

3. Скоропадський (у тій же «Грамоті…») проголосив реалізацію аграрної реформи на засадах «відчуження земель по дійсній їх вартості від великих власників для наділення земельними наділами малоземельних хліборобів». Необхідною умовою реформи проголошувалася «свобода торгу» і забезпечення широкого простору для «приватного підприємства й ініціативи». Водночас окупаційні війська Німеччини та Австро-Угорщини, вважаючи, що саме поміщицьке землеволодіння є єдиною реальною гарантією для безперебійного постачання продовольства для їхніх армій (а їх це цікавило перш за все), чинили надзвичайно жорсткий тиск на Гетьмана, вимагаючи провадити відповідну політику. Сказати, що це створювало дуже серйозні проблеми, — нічого не сказати. Ось вам і роль «зовнішнього фактора» (сучасним керівникам на замітку).

4. Вимоги середніх земельних власників: не лише збереження власних господарств та їхній захист, але, що значно важливіше, створення нормальних умов для продуктивної праці й життя в Україні. А це, наголошували представники цього «середнього класу» (він повільно, але змінювався за Скоропадського), є абсолютно нереальним буз чесного, незалежного судочинства, взагалі без зміцнення держави, встановлення твердої влади і наведення порядку. Чи розуміють ініціатори сьогоденної земельної реформи виняткову важливість саме цих передумов? Тут є певні підстави для сумнівів…

5. На зустрічі з хліборобами 21 червня 1918 року Гетьман виклав головні засади земельної реформи, як він їх бачив: «Великих земельних маєтків більше не буде; земля передається селянському населенню, але в кількості не більше 25 десятин в одні руки… Поміщикам надається право продавати всю землю Державному банкові для утворення земельного фонду держави».

*  *  *

Ось так, загалом, бачив Гетьман засадничі принципи земельної  реформи. Як відомо, історія відвела його правлінню лише 7,5 місяців — що це значить для вирішення такої кардинальної для українців проблеми, як аграрна? Проте зроблено було чимало — головне, стала зрозумілішою сама концепція перетворень. Краще з набутого тоді досвіду можна й потрібно використати й сьогодні.

Уряд Директорії, прийшовши до влади в грудні 1918-го, не вніс суттєвих коректив у попередню політику Центральної Ради — звісно, всі напрацювання Гетьмана були скасовані… А потім більшовики «твердою рукою» впровадили в Україні своє бачення аграрної політики — і певна (чимала) частина українського селянства не побачила, що за їхніми «зрівняльними» закликами до справедливого розподілу землі стояла глибока ненависть до селянина-власника як такого. І Голодомор був страшним виявом саме такої ненависті. А тепер земельна реформа означатиме (в умовах відсутності чесного суду, та й вкрай слабкої держави загалом) дуже небезпечний виклик для старої системи. Не розуміти це для можновладців означає вскочити в ситуацію «мавпи з гранатою»… Та ще й мавпи жадібної й надзвичайно самовпевненої…

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета:

MIXADV

цікаве