ОЛЕКСАНДР БОНДАРЕНКО

Бугогардівське козацтво

28/03/2024 AA 0

Чорним шляхом З давніх-давен Середнє Подніпров’я стало вузлом усіх доріг. Безмежні степові гони сприяли становленню вільного, непокірного характеру тих, хто тут проживав. Хай то будуть […]

ТВОРЧІ ОСОБИСТОСТІ ДОНЕЧЧИНИ:
ОЛЕКСАНДР БОНДАРЕНКО (Маріуполь)
Стисла довідка
Нар. 1949 р. у Маріуполі. Член НСХУ з 1988 р.
Працює в галузі дизайну, абстрактної графіки та живопису.
Учасник міських, обласних та всеукраїнських виставок. Твори експонувались у Бабіоні (Італія) 1992, Парижі (Франція) 1994, Геттінгені (Німеччина) 1997. Персональна виставка: 1980 (Маріуполь) та ін.
Твори знаходяться у приватних колекціях України, Болгарії, Ізраїлю, Італії, Німеччини, США, Франції та ін.
Коли натрапляєш на витвори т.зв. «безпредметного мистецтва» (абстракціонізм), невільно зупиняєшся, зосереджуєшся і вмикаєш усі можливі ресурси естетико-філософського мислення в регістрах аналізу й синтезу, аби розібратися: що то є?.. А чи не «розводять» тебе як шанувальника й суб’єкта сприймання образотворчості?

Саме така реакція може бути на твори маріупольця Олександра Бондаренка від споглядання його акварелей 2006 року, котрі мають вельми розмиті й непевні конотацій із феноменами реальної дійсності.
Ось що повідомляє про таке мистецтво найдоступніше джерело інформації – wikipedia: «Філософсько-естетична основа абстракціонізму – ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого вираження та самовираження мистця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків… Засновниками цього напрямку були В.Кандинський, К.Малевич, П. Мондріан (поч. ХХ ст.)». [4]. Тут варто поміркувати: ірраціоналізм є контраверсією раціоналізму (у т. ч. й крайньому його вияву – прагматизму). Тобто мистець-абстракціоніст відповідними засобами заперечує «чистий розум», «холодне мудрування», бездушний цифровий обрахунок тощо, беручи засоби інтуїтивно-асоціативного, відстороненого від копіювального «фотографізму», вираження. Власне, ірраціоналізм (лат. irrationalis — несвідоме, нерозумне) як філософська течія проголошує верховенство почуттєвого начала і робить його основною характеристикою як самого світу, так і світосприйняття.

Й перед тим, як розглянути твори Олександра Бондаренка, звернімося ще й до найавторитетнішого теоретика абстрактного мистецтва – Василя Кандинського, який зауважив ставлення пересічного глядача до представників цієї течії ще в 10-х -20-х минулого століття: «З одинаків, котрі спроможні бачити, зазвичай кепкують або тримають за несповна розуму; голоси поодиноких душ, яких неможливо тримати під ковдрою сну і які відчувають спрагу за духовним життям, знаннями, прогресом, звучать жалюгідно і безнадійно в грубому хорі матеріалістів» [3].
Ось твори Олександра Бондаренка: «Композиція №1. 2006. Акв., 70х50; «Композиція №2. Акв. 70х50; «Композиція №3. 2006. Акв., 70х50, які майже не піддаються описові – перетини ліній і м’яко забарвлених площин, гра тонових плям, стрімкий рух елементів зображень, точкові колірні акценти як асоціативне відтворення вражень від «переможної ходи залізної машинерії», мереживного павутиння трас з транспортними розв’язками і броунівським рухом авто різних типів, копанням котлованів для новобудов у супроводі скреготу технічних засобів тощо. Хтось скаже мені, що я не те побачив… Може, й не те, що замислив автор. І це нормально. Так і має бути. Важливо, що мистець спроможний стряснути нашу знудженість, пробудити здатність уявляти й фантазувати… Тож добре, що у першому творі горішньому трикутнику світла протиставляється долішня пляма темряви – філософствуй!… А латки червоної вохри неспокою й напруги – в опозиції до клаптя синього кобальту – у другому творі. А в третьому – в облозі темних плям спалахує біло-синя Надія…
Той же скептик скаже: знову вигадуєш. Нічого такого немає… А є майстровитий маніпулятор твоїми рецепціями…

А й то добре, що є свобода вибору: вірити мистцю чи не вірити, розділяти ті чи інші філософські думки чи не розділяти. От Фридріх Ніцше стверджував: «Людина завжди сприймала і надалі сприйматиме Природу не фізично, а метафізично, пневматично (духовно), алегорично, метафорично тощо» [1]. А якщо подивитися на ці зображення семіотичним поглядом, то, ймовірно, погодишся ще й із Мартіном Гайдеґґером: «Знак може бути допоміжним засобом у реалізації зацікавлень суб’єкта, пов’язаних із предметами екзистенції [2, С. 272].
Тож «вольному – воля» розцінювати абстрактні твори Олександра Бондаренка як завгодно. Очевидним є одне – маємо Особистість, яка змушує зупинитися й замислитися: що я є для світу, і чим є світ для мене.

1. Ницше Фридрих. Человеческое, слишком человеческое; Веселая наука; Злая мудрость: Сб. / Пер. с нем. – Мн.: Попурри, 1997. – 407 с.
2. Хайдеггер Мартин / Пер. с нем. С.А. Бронштейна. – Мн.: «Современное слово», 1998. – 384 с.
3. http://bibliograph.com.ua/kandinskiy/index.htm
4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Абстракціонізм

Володимир Півень

MIXADV

цікаве

Be the first to comment

Leave a Reply