Літній російський наступ у 2026 році не відбувся: за травень–серпень приріст території, контрольованої Росією, склав близько 140 кв. км проти 2030 кв. км за той самий період минулого року — майже в 15 разів менше.
Навіть без вирахування територій, відвойованих українськими контратаками, масштаб російського просування скоротився більш ніж у п’ять разів. Україна ж вперше за останні три роки перетворила локальні контратаки на системний фактор стримування противника, повернувши під свій контроль територію площею приблизно в одну третину російських територіальних надбань за той самий час, зазначає аналітичний проєкт Re:Russia.
Різке зниження ефективності наступу стало наслідком посилення дронної оборони ЗСУ і, відповідно, зростання російських втрат. За оцінками Генштабу ЗСУ, за травень–серпень вони становили 158 тис. осіб — на 20% більше, ніж у період активного наступу роком раніше, і на 30% більше, ніж за перші чотири місяці цього року. У перерахунку на квадратний кілометр підсумкового територіального приросту втрати склали у травні–серпні 830 осіб на квадратний кілометр. Ці дані вказують на можливу причину нестачі російських сил: навіть збереження колишніх темпів контрактного набору могло виявитися недостатнім для компенсації збільшених втрат, концентрації військ на напрямках головного удару та одночасного прикриття решти ділянок фронту.
Важливим чинником того, що літній наступ не відбувся, стало розширення української безпілотної оборони та ударів по російському ближньому тилу, що ускладнюють постачання та накопичення сил. Однак повністю паралізувати російську логістику Україні не вдалося, а влітку зростання кількості уражених тилових об’єктів за низкою категорій зупинилося. Восени російська адаптація, нарощування ударів по українських комунікаціях та дефіцит піхоти у ЗСУ, що зберігається, можуть погіршити становище тих, хто захищається. Перші дні вересня вже продемонстрували прискорення російського наступу, хоча передумов для суттєвого прориву російських військ за нинішнього співвідношення сил аналітики не бачать.
Читайте також: Дві криві російської поразки та як реальні бойові командири зламали графіки окупантів
Аналіз причин провалу літнього наступу має неминуче привести російське військове керівництво та президента Путіна до висновку про необхідність нової хвилі мобілізації. Виконання нібито поставленого Путіним завдання завершити захоплення Донбасу протягом шести місяців навіть теоретично немислиме за нинішніх темпів поповнення армії живою силою. Цей висновок має здаватися тим переконливішим, що, на думку більшості аналітиків, Україна на даний момент політично не здатна провести відповідну мобілізацію. І це має виглядати для російського керівництва як «вікно можливостей» для досягнення перелому у затяжній війні.
Невдалий наступ: нетто, брутто та якісна статистика
Сьогодні можна цілком впевнено сказати: літній російський наступ «на суші» у 2026 році не відбувся. За підрахунками близького до ЗСУ OSINT-проєкту DeepState.UA, за чотири місяці з травня по серпень приріст території, захопленої російськими військами, склав приблизно 140 кв. км, аналогічний показник у 2025-му становив 2030 кв. км.
За цим показником темпи просування російської армії впали в 15 разів. Такий результат, втім, є різницею між чистим просуванням російських військ (390 кв. км) та підсумками українських контрнаступів (250 кв. км, за оцінкою проєкту). Але навіть якщо розглядати показник «чистого просування» російських військ, то він нижчий за темпи минулого року в п’ять разів — 2050 кв. км за чотири місяці (графік 1).
Підрахунки проєкту Black Bird Group є досить близькими: просування на 310 кв. км у травні–серпні 2026 року проти просування на 1890 кв. км у ті самі місяці 2025 року.
Читайте також: Літні підсумки інфраструктурної війни: бензин, зерно, логістика та Крим
Графік 1. Темпи просування російської та української армій, 2024–2026 рр., кв. км
За восьмимісячний період — з початку року — російські війська захопили у 2026-му 810 кв. км проти 2860 кв. км у 2025-му, темп чистого просування впав з 2890 кв. км у 2025-му до 1140 кв. км у цьому році — у 2,5 рази. За підрахунками Black Birds Group, війська просунулися на 820 кв. км цього року проти 2840 минулого — уповільнення в 3,5 рази. Як добре видно з цих цифр і графіку 2, порівняно з минулим роком динаміка бойових дій кардинально змінилася з травня — темпи просування в літні місяці виявилися навіть нижчими, ніж у перші, зимові місяці року.
Графік 2. Темпи просування російської армії у 2025 та 2026 роках, кв. км
Насправді просування російських сил виглядає ще скромніше: війна дронів та метод інфільтрації, що став основним способом російського наступу, розширюють «сіру зону» невизначеності на лінії зіткнення. Інститут вивчення війни (ISW) веде підрахунок територій з урахуванням цього чинника з листопада 2025 року. У серпні приріст зони впевненого контролю російської армії, згідно з цими підрахунками, становив 90 кв. км, у то час як ще на 33 кв. км розширилася зона інфільтрації.
У липні приріст зони впевненого контролю був ще меншим — близько 40 кв. км, у той час як близько 85 кв. км склало розширення зони інфільтрації (див. графік 3; негативний приріст на графіку означає, що зона впевненого контролю в даному місяці скоротилася, при тому що зона інфільтрації могла зрости, і навпаки). Загалом, згідно з цією методикою підрахунків, з травня зона впевненого контролю російських військ скоротилася на 120 кв. км, у той час як сіра зона розширилася на 440 кв. км; з початку року, відповідно, зона контролю збільшилася на 225 кв. км, а зона інфільтрації — на 640 кв. км.
Графік 3. Зростання зони впевненого контролю та зони інфільтрації російської армії, кв. км
Хоча правильність віднесення території до тієї чи іншої зони може бути предметом нескінченних суперечок, ця методика висвітлює важливу особливість нинішнього етапу війни: розмивання поняття лінії фронту (або лінії зіткнення) та розширення «сірої зони», яку сторони можуть вважати «своєю» і в якій у реальності позиції перемішані.
Розширення цієї зони створює враження, що російський наступ все-таки не зупинився повністю. Так, згідно з підрахунками ТАСС на основі зведень російського Міноборони, за літо Росія взяла під контроль 91 населений пункт. При цьому російський наступ набирав темпу: у червні було захоплено 20 населених пунктів, у липні — 32, а у серпні — 39. Однак український Telegram-канал DeepState повідомив про перехід під контроль противника у серпні лише семи населених пунктів, зокрема п’яти в Донецькій області (Родинське, Шахове, Сухецьке, Іллінівка та Приволля) і два — у Харківській (Резниківка та Артельне).
Справа в тому, що розширення зони інфільтрації рідко призводить до реального тактичного успіху: російським угрупованням не вдається закріпитися на цій території, зазначає представник 53-ї окремої механізованої бригади Володимир Гірняк.
Так, за його словами, російська армія вже протягом тривалого часу намагається вийти на рубежі Лиману, який розглядається як «ворота для подальших дій», однак не може вирішити проблему логістики та забезпечення передових підрозділів. Аналогічно, пише військовий аналітик Костянтин Машовець, хоча російська армія досягла помітних успіхів на Донбасі, вона досі не може вивести передові з’єднання на найближчі підступи до Дружківського району оборони ЗСУ та приступити до його штурму.
Читайте також: Як Україна переписала правила війни за допомогою дешевих, масових і смертоносних технологій
Оцінка втрат та ознаки нестачі живої сили
Загалом же, з огляду на наведену вище статистику просування, можна відзначити дві ключові зміни в характері бойових дій. По-перше, Росії так і не вдалося розвинути літній наступ після зимової паузи, а по-друге, українські контратаки стали в цьому році системним явищем.
З початку року, за підрахунками DeepState, ЗСУ вдалося відбити близько 330 кв. км — це все ще приблизно чверть від того, що вдалося захопити росіянам, але істотно більше порівняно з 70 кв. км успішних контратак у 2025 році та 20 кв. км — у 2024-му.
Україна фактично усунула загрозу оточення Лимана і тепер, навпаки, загрожує російському плацдарму на північ від міста, підбиває підсумки серпня Black Bird Group. OSINT-аналітик Клеман Молін пише, що ЗСУ в ході операції, яка тривала чотири місяці, звільнили понад 200 кв. км, зрізавши утворений російською армією виступ на північ від Лимана. А новий командувач ЗСУ Михайло Драпатий стверджує, що загалом за 2026 рік ЗСУ звільнили 745 кв. км. Такі оцінки, втім, не відображені в підрахунках DeepState та Black Bird Group.
При цьому втрати російської армії в серпні, за даними Генштабу ЗСУ, перевищили 42 тис. осіб, а протягом чотирьох місяців невдалого наступу (травень–серпень) — 158 тис. (39,5 тис. на місяць). За попередні чотири місяці на початку року втрати відповідно становили близько 122 тис., а у травні–серпні 2025 року, у період більш активного просування на полі бою, — трохи більше 130 тис.
Таким чином, згідно з цими даними, рівень втрат за останні чотири місяці на 30% вищий, ніж у попередні місяці низької фази наступу, і на 20% вищий, ніж у фазі активного наступу минулого року. Це означає, що провал російського літнього наступу у 2026 році не обов’язково означає зниження рівня набору контрактників у Росії: зростання інтенсивності втрат саме по собі могло призвести до зміни балансу сил.
Українські військові блогери зазначають, що низькі темпи російського наступу, зокрема на Орехівському напрямку, пов’язані з необхідністю перекидати сили з ділянки на ділянку у зв’язку з українськими контратаками, а спроби зосередити війська на основному напрямку удару, у свою чергу, відкривають вразливі місця у захисті окремих секторів фронту зв’язку з українськими контратаками, а спроби зосередити війська на основному напрямку удару, у свою чергу, відкривають можливості для таких контратак.
Отже, одним із чинників провалу російського літнього наступу 2026 року стала нестача живої сили у зв’язку зі зростанням рівня втрат на російській стороні. У результаті збільшені втрати виявляються марними — вони не призводять до нових територіальних здобутків. З огляду на приріст захопленої території (нетто-приріст — за вирахуванням ділянок, повернутих ЗСУ) російські втрати під час літньої фази наступу минулого року (травень–серпень) становили 64 особи на кв. км, у низькій фазі зимового просування (січень–квітень) — вже 182, а у фазі невдалого літнього наступу — запаморочливі 832 особи на кв. км.
Графік 4. Втрати російської армії за даними Генштабу ЗСУ, 2025–2026
Читайте також: Як Сили оборони України зламали міф про «непереможну» армію Росії
Роль мідлстрайків: локдауну немає, але ефект є
У нашому огляді навесні цього року ми припускали, що російський літній наступ може не відбутися внаслідок нарощування потенціалу української безпілотної оборони та кампанії середньодалеких ударів (–>Re: Росія: Зона абсолютної смерті). І мали рацію. На роль середньодальних ударів, що ускладнюють логістику в ближньому тилу, як чинника уповільнення російського просування на суші наприкінці травня і потім на початку серпня звертав увагу ISW.
Український експерт з безпілотних систем Дмитро Путята стверджував, що склади та командні пункти, які раніше розташовувалися на 60–80 км від фронту, переміщуються на глибину понад 100 км і далі. У травні тривогу з цього приводу підняли російські «військові кореспонденти» (див. огляд «Радіо Свобода», зокрема, допис у каналі «Привид Новоросії»:
«Фронт рухається значно повільніше, ніж противник розширює й поглиблює зону активного контрольованого ураження БПЛА нам у тил… За минулий місяць противник дуже інтенсивно і знову ж таки контрольовано обстріляв низку об’єктів: ТЕЦ, склади, розташування військ тощо»). За підрахунками Клемана Моліна, у перші місяці року ЗСУ вразили всього кілька десятків вантажних машин на окупованих Росією територіях, у травні — понад 200, а влітку — близько 600 щомісяця.
У середині липня командувач Національної гвардії України Олександр Півненко прямо зазначав, що застосування ударних безпілотників оперативної глибини дозволило наростити темпи ураження логістики, техніки та складів, що ускладнює можливості російського наступу.
Сайт «Угруповання сил безпілотних систем» (УБС) України веде статистику уражених цілей. За розрахунками Re: Russia на підставі його даних, усереднені місячні показники уражених об’єктів російської інфраструктури за декількома категоріями (склади, автотранспорт та спецтехніка, тактична інфраструктура, наземні роботокомплекси, укриття та бліндажі) стрімко зростали навесні та на початку літа, але стабілізувалися в липні–серпні (припинилося зростання показників ураженого автотранспорту, тактичної інфраструктури та складів).
Це може бути пов’язано як із перенесенням об’єктів у більшу тилову глибину, так і з посиленням російською стороною захисту автодоріг за рахунок збільшення кількості мобільних вогневих груп уздовж трас, зазначав ISW у середині серпня. Незважаючи на значний прогрес, поставлене у травні тодішнім міністром оборони Михайлом Федоровим завдання «логістичного локдауну», яке повністю паралізує можливості наступу російської армії, залишилося не виконаним: експерти ще в середині літа зазначали, що для цього необхідно вийти на наступний рівень масштабування безпілотників для середньодальних ударів.
Графік 5. Індекс ураження російської тилової інфраструктури на підставі даних «Угруповання СБС», жовтень 2025 року = 100%
Читайте також: Американські гойдалки з Patriot і контрудари власною балістикою як єдина дієва відповідь російській ескалації
Облога «поясу»: чи відбудеться осінній наступ?
Володимир Путін поставив перед військовими завдання завершити окупацію Донбасу до кінця року (за іншими даними, на прохання військових термін продовжено до шести місяців). Втім, з 2022 року Путін встановлював терміни завершення донецької операції не менше 15 разів, зазначив з цього приводу президент Зеленський.
У будь-якому разі головним елементом такої операції має стати облога знаменитого «поясу фортець». Як показує наш аналіз повідомлень Генштабу ЗСУ за серпень, на Покровському та Костянтинівському напрямках припало загалом 43% усіх бойових зіткнень місяця (1702 із 3942). Якщо ж підрахувати статистику за всіма напрямками, пов’язаними з наступом на «пояс фортець», у тому числі на ядро поясу (Константинівське, Слов’янське, Краматорське), його північний фланг (Лиманське) та південні підступи (Покровське), то на них припадає майже дві третини (63%) усіх серпневих бойових зіткнень.
Графік 6. Російсько-українські бойові зіткнення за напрямками, серпень 2026 року
Бої за Константинівку (про захоплення якої Путін заявляв ще на початку липня) на даний момент мають принципове значення, пише український військовий експерт Дмитро Снєгірьов. Це невід’ємна частина лінії Костянтинівка — Дружківка — Краматорськ — Слов’янськ та великий залізничний і автомобільний вузол, захоплення якого переріже логістику для українських підрозділів на суміжних ділянках фронту.
Захоплення Костянтинівки відкриє російським силам вихід на найближчі підступи до Краматорська з півдня та сходу, що є їхньою головною оперативною метою, зазначає Костянтин Машовець. Домогтися «помітних тактичних результатів» у серпні на цьому напрямку вдалося завдяки просуванню російських штурмових груп на флангах Константинівського району оборони ЗСУ, успішному наступу передових підрозділів на слов’янському напрямку, а також просуванню російської армії в районі Добропілля, що не дозволило командуванню ЗСУ сконцентрувати достатні сили для оборони Константинівки та Дружківки, пише Машовець. Однак російська армія все ще (після 11 місяців облоги) не контролює значну частину міста: ISW стверджує, що станом на 1 вересня російські війська зайняли 70% міської забудови.
На думку низки аналітиків, осінній період сам по собі може виявитися для української оборони значно складнішим. Відключення Starlink для росіян, нарощування безпілотних сил — як кількісне, так і якісне (зокрема, масове використання дронів Hornet) — навесні цього року створили для України «вікно можливостей», яке закриється зокрема, масове використання дронів Hornet) навесні цього року створили для України «вікно можливостей». Деякі аналітики вважають, що погіршення погоди знизить ефективність використання дронів (такий ефект відзначали під час посилення російського наступу восени минулого року); втім, опадання листя знижує ефективність інфільтрації, кажуть інші.
Читайте також: Десятий раунд виснаження: чому боксерська метафора австрійського полковника описує нову фазу війни
На сьогодні можна констатувати, що російський наступ, згідно з підрахунками DeepState.UA, на початку вересня прискорився — приблизно на 80 кв. км за перші дев’ять днів місяця (у травні–червні за такий період війська просувалися приблизно на 20 кв. км, у липні — на 35). У недавньому військовому зведенні «Медузи» відзначається погіршення ситуації на ділянці Добропілля — Дружківка (автори навіть характеризують її як «повноцінну кризу» оборони).
Песимістичний погляд на осінній період поділяє український OSINT-аналітик m0nstas: «У жовтні темпи наступу Росії вже досягали піку, і ознаки вказують на повторення цієї тенденції: значно більший запас бомб та ударних безпілотників, ніж рік тому», — міркує він. Для просування на Донбасі російська армія використовує метод ізоляції поля бою з повітря (battlefield air interdiction, BAI), що створило умови для просування росіян на прикінці 2025 року поблизу Покровська та Гуляйполя, погоджується ISW.
Ця тактика передбачає використання авіації для нанесення ударів по ближньому тилу, покликаних ізолювати оборонні підрозділи від логістики. У рамках цієї кампанії російська армія почала частіше наносити удари по залізничних локомотивах і мостах. Однак загалом аналітики не бачать у рамках нинішнього статус-кво передумов для серйозного прориву російських сил, на який, судячи з усього, розраховує президент Путін.
Призначення Михайла Драпатого новим головнокомандувачем ЗСУ викликає у аналітиків стриманий ентузіазм. Від нього очікують надання більшої самостійності командирам великих підрозділів, що має покращити координацію в обороні (такої думки дотримуються Майкл Кофманн, Роб Лі та деякі інші).
Драпатий провів реформу управління «фортечного поясу»: сектором від Лиману до Краматорська/Константинівки керуватиме командувач 3-м армійським корпусом Андрій Білецький, другим (Добропілля) — командувач 1-м корпусом «Азов» Денис Прокопенко. Видання hromadske з посиланням на джерела у Генеральному штабі ЗСУ пише, що це рішення має допомогти підрозділам у Донбасі перейняти методи управління Білецького та Прокопенка, які в Україні вважають найбільш ефективними.
Водночас повсюдний скепсис викликає ймовірність вирішення ключової проблеми українського фронту — поповнення живої сили. Незважаючи на те, що Зеленський надав Драпатому мандат на реформу системи мобілізації, завдання на даному етапі виглядає практично нерозв’язним, вважають аналітик Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк та багато інших експертів. І це, по суті, визначає головний виклик розвитку подій в осінньо-зимовий період.
Як видно з наведеного тут аналізу, провал літнього російського наступу пов’язаний з тим, що на тлі розширення можливостей безпілотної оборони російські війська зазнавали більших втрат, ніж у минулих періодах, і в результаті їм не вистачало живої сили, щоб зосередитися на напрямках основного удару й одночасно прикривати інші ділянки фронту від українських контратак. Таким чином, з суто військової точки зору, що ґрунтується на аналізі ситуації «на землі», різке нарощування живої сили російською стороною може виглядати як певний шанс на створення вирішальної переваги.
Без цього припущення встановлення Путіним чергового дедлайну завершення операції не має взагалі жодного сенсу. Аналіз причин провалу літнього наступу повинен, на наш погляд, підштовхнути російське військове керівництво та президента Путіна до рішення про проведення ще одного раунду «часткової» мобілізації. Тим більше що, на думку більшості аналітиків, Україна наразі, найімовірніше, політично не здатна провести мобілізацію на своєму боці.
—
Джерело: RE:RUSSIA