Сухі соціологічні цифри під час війни нерідко сприймаються як щось дисонуюче з реальністю щоденних повітряних тривог, руйнувань та виснажливих новин з фронту. Проте саме суб’єктивні відчуття людей найкраще відображають глибинні процеси, які відбуваються всередині суспільства, що протистоїть переважаючому ворогу.
За результатами масштабного дослідження, яке оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології (КМІС), 71% українців наприкінці весни — на початку літа 2026 року вважають себе щасливими людьми. Цей показник буквально копіює дані мирного грудня 2021 року, коли до повномасштабного вторгнення залишалися лічені місяці.
Опитування, проведене методом телефонних інтерв’ю серед понад двох тисяч повнолітніх громадян на підконтрольній уряду території, зафіксувало важливий перелом. Якщо 2024 рік став періодом важкого морально-психологічного спаду, коли частка щасливих опускалася до позначки 58%, то подальша динаміка продемонструвала стрімке відновлення: 69% у грудні 2025 року та 71% у травні–червні 2026-го. Лише 16% респондентів заявили, що почуваються скоріше або абсолютно нещасливими, що означає, що щасливих людей в Україні наразі більш ніж утричі більше, ніж тих, хто перебуває у стані зневіри.
Утім, за цим показником криється не легковажність чи ігнорування небезпеки. Як наголошують соціологи, мова йде про колосальну здатність людської психіки пристосовуватися до надзвичайних випробувань. Більше чотирьох років повномасштабної агресії повністю переформатували систему цінностей. Те, що колись вважалося дрібницею або базовою повсякденністю, сьогодні сприймається як найбільша життєва нагорода — живі рідні, вцілілий дім, ранкова кава та можливість планувати завтрашній день у власній країні.
Водночас за красивим відсотком оптимізму стоїть і зворотний бік медалі. Кожен шостий українець відчуває себе нещасливим, і це мільйони конкретних доль, які зазнали непоправних втрат, поранень, катастрофічного зубожіння чи самотності. У ситуації екзистенційного протистояння суспільство не просто демонструє психологічний опір обставинам, а буквально балансує між тихою вдячністю за кожен прожитий день та глибоким болем неминучих втрат.
Читайте також: На чому тримається українське суспільство: віра у перемогу, тверезий погляд на фронт та нові лідери
Що тримає українців на плаву під час катастрофи
Дослідження КМІС показало, що навіть під час тотальної війни базові фактори людського самопочуття не втратили своєї ваги. Стара приказка про те, що краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим, отримала чергове чітке соціологічне підтвердження. Залежність між добробутом, самопочуттям і щастям залишається прямою та лінійною: серед найбільш забезпечених верств щасливими є 91%, тоді як серед людей із вкрай низьким достатком цей показник падає до 48%.
Чи вважаєте Ви себе щасливою людиною? %, травень 2026
Схожа картина спостерігається і з оцінкою власного фізичного здоров’я. Опитування, до якого на прохання дослідників з Університету Осло додали блок запитань про самопочуття, виявило, що серед тих, хто скаржиться на погане здоров’я, щасливими почуваються лише половина, тоді як серед людей із міцним організмом відчуття щастя сягає тих самих 91%. Бідність і хвороби в Україні тісно переплетені: лише 8% найбідніших громадян можуть похвалитися добрим здоров’ям, тоді як у заможній групі таких понад половина.
Ще однією специфічною особливістю України залишається віковий фактор. Якщо на Заході відчуття щастя має U-подібну форму (люди щасливі в молодості, переживають кризу середнього віку й знову розквітають на пенсії), то в нас рівень щастя монотонно спадає з роками. Серед молодих людей до 40 років щасливими себе називають 75%, а серед літніх людей старше 70 років — лише 60%. Це також прямо пов’язано з самотністю жінок старшого віку, які через суттєву різницю в тривалості життя значно частіше залишаються на самоті на тлі мізерних пенсій та хронічних хвороб.
Проте чи не найважливішим чинником, що вирізняє українське суспільство в часи екзистенційного випробування, стало розуміння власного призначення. Соціологи зафіксували колосальний розрив: серед тих, хто чітко усвідомлює сенс свого життя, щасливими є 79%, тоді як серед тих, хто втратив цей орієнтир, частка щасливих падає до 41%. Наявність мети, служіння громаді, війську, волонтерству чи власній родині стає тим стрижнем, який не дозволяє розпачу зламати людину зсередини.
Читайте також: Геополітичні симпатії під час випробувань: як змінилися погляди українців на світових лідерів та сусідні держави
Від спаду 2024 року до психологічного відновлення
Якщо поглянути на історичну траєкторію самооцінки щастя з 2001 по 2026 рік, стає зрозуміло, що українці пройшли колосальний шлях внутрішнього дорослішання. На початку століття, у 2001 році, щасливими себе вважали лише 38% населення, після чого на тлі економічного підйому цей показник зріс до 65% у 2010-му. Навіть фінансові кризи та перша фаза російської агресії 2014–2015 років не зламали загального тренду, зафіксувавши планку на рівні близько 60%.
Залежність рівня щастя від рівня добробуту %, травень 2026
Найбільш драматичні коливання відбулися вже під час повномасштабної війни. Попри перші удари ворога, у 2022–2023 роках показник тримався на високому рівні понад 70%, підживлений потужною хвилею національної єдності та успішними контрнаступами. Проте затяжний і надзвичайно важкий 2024 рік із його виснаженням на фронті, ракетним терором та енергетичною невизначеністю обвалив рівень щастя до 58%. Здавалося, суспільство входить у тривалу моральну депресію.
Але подальші події здивували навіть досвідчених дослідників. Замість поглиблення апатії з кінця 2025 року почалося стрімке зростання суб’єктивного благополуччя. При цьому вкрай показово, що частка відверто нещасливих людей практично не змінилася — вона як була на рівні 16% у найтемніші періоди 2024 року, так і залишилася такою ж у середині 2026-го. Змінилося інше: люди масово виходили з «сірої зони» невизначеності. Відсоток тих, хто відповідав на запитання формулою «і так, і ні», скоротився більш ніж удвічі — з 25% до 11%.
Це свідчить про те, що сотні тисяч українців перейшли не від абсолютного горя до ейфорії, а подолали внутрішню розгубленість. Невизначеність перестала паралізувати повсякденність. Суспільство навчилося функціонувати в режимі довгого марафону, де війна стала постійним тлом, але не приводом відкладати життя, роботу, кохання та народження дітей на безкінечне «після перемоги».
Читайте також: Градус стійкості: як змінилися настрої українців на п’ятому році великої війни
Чому менше матеріального дає більше радості
Президент КМІС Володимир Паніотто, аналізуючи цей феномен, звертає увагу на відому соціологічну концепцію: щастя можна умовно уявити у вигляді математичного дробу, де в чисельнику стоїть те, що людина реально має, а в знаменнику — її рівень претензій і домагань до життя. Якщо матеріальні апетити зростають швидше, ніж доходи, людина почувається нещасною навіть у палаці. Натомість зниження рівня вимог на тлі глобальної загрози здатне повністю компенсувати втрату матеріального комфорту.
В умовах регулярних обстрілів кардинально змінюється референтна група — тобто ті, з ким людина несвідомо порівнює своє становище. Якщо в мирні часи приводом для смутку міг стати гірший за сусідський ремонт чи відсутність відпустки за кордоном, то під час війни орієнтири зсуваються в бік базового виживання. Усвідомлення того, що твої близькі в безпеці, що в оселі є тепло, а над головою майорить український прапор, дарує значно глибше почуття задоволення, ніж будь-які матеріальні придбання минулого.
Крім того, після 2022 року українці відкрили для себе силу згуртованості. Взаємна підтримка, спільні збори на потреби армії, волонтерські ініціативи та зниження колишніх штучних розбіжностей створили потужну психологічну подушку безпеки. Спільна боротьба наділяє життя вищим сенсом, який витісняє дріб’язкові турботи мирного часу.
Усе це доводить, що феномен 71% щасливих людей в охопленій війною країні — це не самообман, а показник надзвичайної внутрішньої зрілості нації. Українці не стали жити краще в матеріальному плані, проте навчилися берегти кожен момент, переоцінили значення людських стосунків та знаходять привід для щастя там, де інші вже давно б зламалися під тиском обставин.
Читайте також: Віра під обстрілами: як українці бережуть демократію на п’ятому році війни
Як відчуття сили впливає на настрій нації
Ще однією важливою гіпотезою, яка пояснює відновлення морального духу суспільства у 2025–2026 роках, є повернення відчуття власної сили та суб’єктності. У періоди, коли держава лише відбивалася від ударів і змушена була чекати зовнішньої допомоги, суспільством ширилося тяжке відчуття безпорадності. Проте масштабний розвиток власних оборонних технологій, перехід до регулярних далекобійних ударів по військових та економічних об’єктах у глибині території Росії повернули українцям відчуття справедливості.
Коли ворог зазнає болючих втрат у відповідь на свій терор, це діє на цивільне населення як потужний психологічний антидот від відчаю. Зникає комплекс жертви. Люди бачать, що їхня держава здатна не лише терпіти, а й нав’язувати власну волю на полі бою та за його межами. Це повертає впевненість у тому, що жертви й терпіння мають чітку кінцеву мету.
Попередні соціологічні виміри демонстрували майже лінійний зв’язок між рівнем особистого щастя та оптимізмом щодо майбутнього України. Доки громадяни бачать свою країну вільною, суверенною та інтегрованою до європейського простору, жодні тимчасові негаразди не здатні посіяти тотальну зневіру. Надія на достойне майбутнє для дітей на рідній землі виступає головним живильним джерелом для щоденного оптимізму.
Читайте також: Парадокс незламності: чому українці готові терпіти темряву, але не вірять у паперовий мир
Український досвід сьогодення переписує класичні підручники з соціології та психології. Виявляється, що повноцінне, щасливе життя можливе навіть під завивання сирен, якщо людина має гідність, відчуває плече побратима і точно знає, заради чого вона прокидається щоранку. Нація, яка зберегла здатність бути щасливою у найважчі часи своєї історії, має беззаперечне право на перемогу і мирне майбутнє.
—
Світлана Гринько для «Аргумент»