Кінець квітня став часом критичного випробування для українсько-ізраїльських відносин. Поки офіційний Київ демонструє безпрецедентні жести доброї волі, підписуючи закони про боротьбу з антисемітизмом, порти Хайфи та Ашдода продовжують приймати російські балкари з викраденим українським збіжжям.
Це вже не поодинокі випадки, а системна «зернова пральня», де Росія за мовчазної згоди ізраїльської влади відмиває награбовані ресурси для фінансування війни.
Ситуація з судном ABINSK, яке в середині квітня безперешкодно розвантажило крадену пшеницю в Хайфі попри офіційні попередження України, отримала своє логічне і вкрай неприємне продовження. Станом на 28 квітня 2026 року до берегів Ізраїлю підійшов новий фігурант зернового піратства — балкер PANORMITIS.
Скріншот Катерини Яресько
На його борту понад 25 тисяч тонн пшениці та ячменю, походження яких має всі ознаки воєнного злочину. Схема, яку виявили розслідувачі та українська розвідка, вражає своєю цинічною відточеністю: російські судна-фідери, як-от LEONID PESTRIKOV, завантажуються в окупованому Бердянську, а потім здійснюють перевалку «борт-в-борт» у районі порту Кавказ, щоб приховати реальний слід українського чорнозему.
Читайте також: Криваві жнива та тіньові фарватери. Як викрадене рашистами українське зерно скупають бізнесмени Ізраїлю
Технологія державного мародерства та фіктивні порти
Росія систематично використовує дезінформацію на державному рівні для легалізації вкраденого. Документи на вантаж оформлюються в російському порту Темрюк, де є митні пункти, хоча фактичне завантаження відбувається в окупованих Керчі чи Бердянську.
Головним експортером виступає компанія «Петрохлеб-Кубань», яка вже давно стала офіційним дилером награбованого на загарбаних територіях. За 2025 рік окупанти вивезли таким чином понад два мільйони тонн зерна, перетворюючи сільське господарство України на джерело валюти для виробництва ракет і дронів.
Це класичне пограбування ресурсів, яке за міжнародним правом кваліфікується як воєнний злочин, незалежно від того, яка частка вкраденого продукту знаходиться в конкретному трюмі.
Найбільше в цій ситуації обурює позиція Держави Ізраїль. Україна неодноразово надавала докази, супутникові знімки та юридичні запити про міжнародну правову допомогу, проте відповіді або ігнорувалися, або були формальними відписками.
Виклик посла Міхаеля Бродського до МЗС України та вручення йому ноти протесту 28 квітня стали вимушеним кроком Києва на тлі системного саботажу розслідувань ізраїльською стороною. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга прямо заявив про неприпустимість прийняття краденого зерна, яке завдає непоправної шкоди двостороннім відносинам.
Читайте також: Андрій Іллєнко: Епоха одностороннього романтизму з боку України по відношенню до Ізраїлю має завершитись
Парадокси дипломатії та ляпас українській толерантності
Особливого драматизму ситуації додає внутрішньополітичний контекст. Буквально за кілька днів до нового витка зернової кризи президент Володимир Зеленський підписав закон про запобігання та протидію антисемітизму в Україні.
Це був потужний сигнал солідарності та готовності України захищати права єврейської громади на державному рівні. Проте замість взаємної підтримки Київ отримав чергову партію вкраденої пшениці в порту Хайфи.
Соломія Бобровська та інші народні депутати вже відкрито кажуть про «парадокси міжнародної політики», де українська толерантність не приносить жодних політичних дивідендів у відносинах з Єрусалимом.
Президент Зеленський у своєму зверненні був максимально жорстким, наголосивши, що купівля вкраденого в усіх нормальних країнах тягне за собою відповідальність. Він підкреслив, що це не «чистий бізнес», а пряме фінансування агресора.
Україна вже готує санкційні пакети не лише проти суден, а й проти компаній-імпортерів, які беруть участь у цих схемах. Розрахунок Києва простий: якщо Ізраїль не хоче зупиняти торгівлю з етичних чи правових міркувань, він має відчути економічний тиск через вторинні санкції ЄС та США, з якими Україна вже розпочала координацію.
Читайте також: Україна вручила послу Ізраїлю ноту протесту за купівлю краденого Росією зерна
Генетична пам’ять та біль за кожне зерно
Для зовнішнього спостерігача зерно — це просто товарна одиниця. Для українця — це сакральний символ. Коли кілька років тому польські мітингувальники висипали українське збіжжя на землю, багато хто відчував майже фізичний біль.
Це відчуття корінням сягає в трагедію Голодомору, сторіччя якого наближається. Корабель із краденим золотом не викликав би такої люті, як судно з краденим хлібом, бо за кожною тонною цієї пшениці стоїть знищений фермер, заміноване поле і спроба ворога вкотре використати голод як зброю.
Гідеон Саар
Міністр закордонних справ Ізраїлю Гідеон Саар намагається перевести дискусію у формальну площину, заявляючи про «брак доказів» та закликаючи не вести дипломатію через соцмережі. Проте коли офіційні ноти та закриті канали не працюють протягом місяців, публічність залишається єдиним інструментом впливу.
Читайте також: Міністр країни, яка принципово не визнає Голодомор українців геноцидом, приїхав до Зеленського
Україна продемонструвала свою добру волю, визнавши Корпус вартових ісламської революції терористичною організацією та борючись із антисемітизмом. Тепер Київ очікує на елементарну повагу до свого права власності та міжнародного законодавства. Якщо Ізраїль продовжить легалізувати російське мародерство, це стане точкою неповернення, після якої слово «партнерство» у відносинах між країнами остаточно втратить свій зміст.
Українська сторона залишає за собою право на повний спектр дипломатичних і міжнародно-правових відповідей. Час для «розгляду питання» в Єрусалимі вичерпано. Тепер кожна буханка хліба в Ізраїлі, спечена з «незрозумілої» пшениці, матиме гіркий присмак окупації та зради дружніх відносин.
—
Святослав Гринько для «Аргумент»