Кадиров старший воював проти росіянців, а кадиров-молодший успішно продався ворогові.
На цьому фото — не Україна. Це Грозний, столиця Чечні. Те, що залишилося від міста після штурму російською армією у 1999–2000 роках. За оцінками ООН, тоді Грозний назвали найбільш зруйнованим містом на планеті. До 80–90% будівель були знищені або перетворені на руїни. Із довоєнного населення близько 400 тисяч людей у місті залишилися лише десятки тисяч.
Це сталося не «з нуля». Лише за три роки до цього, у 1996-му, після першої чеченської війни, росія підписала Хасав’юртівські угоди. Фактично — припинила війну, яку не змогла виграти. Але цей «мир» був не завершенням, а паузою. Перепочинок, перегрупування, підготовка до нового удару.
І він відбувся.
У двох чеченських війнах, за різними оцінками, загинули десятки тисяч цивільних — приблизно від 50 до 130 тисяч. Загальні втрати, включно з бойовими, можуть сягати понад 150 тисяч людей. До пів мільйона мешканців були змушені покинути свої домівки. Для невеликого народу це була катастрофа, яка змінила ціле покоління.
Міста знищувалися авіацією та артилерією. Правозахисні організації, зокрема Human Rights Watch та Amnesty International, документували масові порушення: позасудові страти, катування, так звані «фільтраційні табори». Це була не лише війна за територію — це був тиск, спрямований на злам суспільства.
Окремий факт, який багато що пояснює: 21 квітня 1996 року перший президент Чечні Джохар Дудаєв був убитий російською ракетою. Його місцезнаходження визначили за сигналом супутникового телефону під час розмови. Це стало символом того, як ведеться «діалог», коли одна зі сторін не визнає права іншої на існування.
Ще тоді Дудаєв говорив про те, що агресія не зупиниться на Чечні. Що вона шукатиме нові напрямки. І що без реальних гарантій будь-які домовленості — лише відтермінування наступного удару.
Чечня. Потім Грузія. Потім Україна. Логіка подій не випадкова.
Саме тому сьогодні питання безпеки для України — це не абстрактна політика. Це питання виживання. І саме тому зброя — це не про бажання війни, а про можливість захистити життя.
Історія вже показувала, чим закінчуються ілюзії. Важливо зробити з цього висновки.
Oleksander Turchynov в мережі Фейсбук