Скандал із затриманням українських інкасаторів в Угорщині і вилучення грошей Ощадбанку отримав своє продовження.
Борислав Береза отримав від банківських працівників ймовірну схему відмивання коштів за допомогою голови НБУ, держбанків (тут є невелика можливість, що їх виклристовували в темну) за участі інкасаторських автомобілів останніх. Схема по суті дзеркальної підміни коштів – з легальних на корупційні.
Серйозне звинувачення як не крути. Опишу її коротко.
Схема перевезення готівки інкасаторською службою:
1. Закупівля активів за кордоном: інкасатори державного банку виїжджають до Відня, де офіційно купують у Raiffeisen Bank: десятки мільйонів євро і доларів
золоті зливки.
2. Відхилення від маршруту: замість прямого повернення в Україну, інкасаторські авто їдуть до третьої країни (умовно — Сербія).
3. “Вивантаження” активів: у банківському відділенні цієї країни (Сербія): готівка і золото залишаються, інкасатори фактично позбавляються вантажу, їдуть до кордону порожніми, але з документами.
4. Повернення “порожніми”: інкасатори повертаються в Україну з офіційними документами про перевезення, але без реальних коштів.
5. Проходження кордону: на кордоні
перевіряються документи, фактична наявність грошей у броньованих авто, як правило, не контролюється.
6. “Підміна” на зворотному шляху: після перетину кордону інкасаторам передають іншу готівку і золото (ідентичні за сумами) – це корупційні кошти.
7. Завершення операції: у підсумку банк отримує гроші відповідно до документів,
офіційно все виглядає законно, фактичні активи залишаються за кордоном на потрібних корупціонерам рахунках.
Це схема легалізованого виведення капіталу, механізм якої дозволяє виводити великі обсяги коштів за кордон, не порушуючи формально банківських процедур. Використовується “дзеркальна підміна”, де ключовий елемент — заміна реальних грошей на “аналогічні” вже після кордону, що обнуляє ризики для документального обліку.
Слабке місце — контроль на кордоні, але відсутність як правило фізичної перевірки інкасаторських авто робить схему технічно можливою. Схема потребує високого рівня координації. Йдеться про участь банківських структур, регулятора силових або “наглядаючих” осіб (тут використали відставного генерала СБУ із корупційним шлейфом, який пов’язаний за словами Берези із владою).
Державні банки формально не зазнають збитків, уся бухгалтерія сходиться — тому інституційно схема “невидима”. Масштаб може бути системним, а регулярність рейсів свідчить, що це не разова операція, а потенційно налагоджений механізм.
Останній аргумент Берези дійсно вагомий: якщо на ринку є чотири банки, що працюють із готівковою валютою з Raiffeisen Bank, і лише один із них системно відправляє інкасаторів безпосередньо до Відня, тоді як інші отримують кошти на кордоні, то це не виглядає як операційна особливість, а є ознакою потенційно вбудованої схеми, яка потребує негайної перевірки.